Справа № 130/1420/25
Провадження № 22-ц/801/1818/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.
Доповідач:Сопрун В. В.
29 липня 2025 рокуСправа № 130/1420/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Ковальчука О.В., Рибчинського В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу №130/1420/25 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення аліментів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2025 року про повернення позовної заяви, яку постановив суддя Заярний А.М. в Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області, повний текст складено 01 липня 2025 року,
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про збільшення аліментів.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в порушення п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява не містить: дату народження відповідача, його місце проживання чи перебування, поштовий індекс, його реєстраційний номер облікової картки платника податків, або номер і серію паспорта, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2025 року повернуто позовну заяву у зв'язку з не усуненням недоліків.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, необґрунтованою, постановлену з порушенням норм процесуального права. Просив ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що його позовна заява відповідає вимогам ст.175 ЦПК України.
Враховуючи особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ, справа розглядається в апеляційній інстанції без повідомлення її учасників, оскільки відповідно до ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали про повернення позовної заяви, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина 1 статті 27 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини 2 статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 3 статті 185 ЦПК України (в редакції станом на залишення позову без руху) визначено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За змістом наведених вище норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але в установлений судом строк ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.
Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції вказав не відповідність позовної заяви пункту 2 частини 3 статті 175 ЦПК України, яким передбачено, що позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Судом вказано, що позовна заява не містить: дату народження відповідача, його місце проживання чи перебування, поштовий індекс, його реєстраційний номер облікової картки платника податків, або номер і серію паспорта, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи (частина 6 статті 187 ЦПК України).
За приписами частин 7, 8 статті 187 ЦПК України інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
За змістом наведених вище норм процесуального закону саме на суд покладено обов'язок із перевірки зареєстрованого місця проживання відповідача фізичної особи з метою визначення підсудності справи.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані, відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Цим законом унормовано порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що містить ідентифікуючі особу відомості. Доступ до такої інформації є обмеженим, а отже і коло осіб, які уповноважені відповідно до законодавства запитувати таку інформацію.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 вказав свою адресу проживання АДРЕСА_1 . Адреса проживання відповідача ОСОБА_2 зазначена - таж сама.
У відповіді на запит суду (а.с.9) зазначено місце реєстрації відповідача ОСОБА_2 АДРЕСА_1 .
За приписами частин 9, 10 статті 187 ЦПК якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Таким чином, у разі відсутності відомостей, з яких можливо установити зареєстроване місце проживання відповідача фізичної особи, суд має вирішити питання про відкриття провадження у справі. Надалі у разі відкриття провадження у справі, суд повідомляє відповідача за тими засобами зв'язку, які повідомлені суду позивачем, а також через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Апеляційний суд вказує, що у зміст пункту 2 частини 3 статті 175 ЦПК України вкладено обов'язок позивача надати суду усю наявну у нього інформацію про сторін та інших учасників справи, зокрема, щодо відповідача фізичної особи - її ім'я, місце проживання чи перебування, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. При цьому, така інформація має бути максимально повна та одночасно відома позивачеві, проте законодавцем не покладено на позивача обов'язок додатково підтверджувати відомості про відповідача додатковими доказами.
Слід зауважити, що положення статті 185 ЦПК України «Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви» не містить такої підстави для повернення позову як не доведення (ненадання доказів на підтвердження) позивачем інформації про зареєстроване місце проживання відповідача фізичної особи,дату народження відповідача, його місце проживання чи перебування, поштовий індекс, його реєстраційний номер облікової картки платника податків, або номер і серію паспорта, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що вони містять зазначені відомості.
Із наведеного убачається, що судом першої інстанції повернуто позовну заяву на підставі, яка не передбачена процесуальним законодавством.
Колегія суддів також уважає зо доцільне вказати про те, що надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви є порушенням права на справедливий захист.
У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
У свою чергу, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позову з формальних підстав унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Таким чином, покладення на позивача обов'язку з доказування тих відомостей, установлення яких перебуває в межах компетенції суду на стадії досудової підготовки, містить прояви надмірного формалізму.
Отже, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна визнати законною та постановленою із дотриманням норм процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали.
За таких обставин, відповідно до ч.1 ст.379 ЦПК України є підстави для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2025 року про повернення позовної заяви скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 липня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Ковальчук О.В.
Рибчинський В.П.