28 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/4427/25
Провадження № 11-кп/820/588/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_7 ,обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.348 КК України,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2025 року за результатами розгляду клопотання прокурора, ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.348 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 13 вересня 2025 року включно.
Мотивуючи своєрішення суд послався на наявність ризиків, які визначені у ст.177 КПК України, які продовжують існувати, характер та тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, у зв'язку з чим прийшов до висновку про необхідність продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою на період судового розгляду.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказане рішення захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2025 року та постановити нову, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю.
Стверджує, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, що стали підставою для продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не підтверджені жодними доказами. Зокрема, жодних дій які б свідчили про вплив чи навіть намір впливати на свідків та потерпілих, обвинувачений ОСОБА_7 з 14 вересня 2024 року не вчиняв. Крім того, станом на 16 липня 2025 року в судовому засіданні були допитані всі потерпілі та свідки, жоден із них не вказував на те, що за період як досудового розслідування так і судового розгляду зі сторони обвинуваченого на них чинився тиск.
Звертає захисник увагу суду і на те, що дане клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 за змістом, у частині обгрунтування підстав для його задоволення, є ідентичним клопотанню яке подавалося прокурором під час досудового розслідування щодо продовження строку запобіжного заходу у виді триманні під вартою, однак всупереч вимогам ст.199 ч.3 п.1 КПК України, у ньому не викладено обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися. Крім того, прокурором на час розгляду клопотання не зазначено будь-яких мотивів неможливості застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, наприклад цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю.
Також вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 свою винну у скоєнні кримінального правопорушення в якому його обвинувачують визнає частково, така його позиція прослідковується з моменту оголошення йому підозри і не змінилася вона і на даній стадії судового розгляду. Частковість визнання обвинуваченим ОСОБА_7 вини, обумовлена виключно не згодою з версією обвинувачення щодо дій кваліфікації обвинуваченого, і немає на меті уникнути відповідальності за скоєне, тим більше ухилитися від покарання визначеного судом.
Узагальнені позиції учасників апеляційного перегляду провадження.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подану апеляційну скаргу. Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисту.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників апеляційного перегляду провадження, вивчивши матеріали провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Мотиви суду з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ст.9 ч.1 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного виходить, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд, за клопотанням прокурора, зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Виходячи зі змісту ст.177 ч.2 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ст.177 ч.1 КПК України.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими мотиви суду, викладені в ухвалі про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на час судового розгляду.
Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою суд в повній мірі врахував, те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.348 КК України, який є умисним, особливо тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 15 років або довічне позбавлення волі. Закінчити судовий розгляд кримінального провадження до закінчення строку дії попередньої ухвали суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою неможливо. Виходячи із пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення та враховуючи підвищену суспільну небезпечність інкримінованого йому злочину, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання йому загрожує, знаходячись на волі, останній може переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, у тому числі й на допитаних свідків та потерпілих, з метою зміни наданих ними показань та їх повторного допиту, перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, судом враховані дані про особу обвинуваченого, обсяг обвинувачення та суспільну небезпечність інкримінованого йому злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які з огляду на вказане не зменшилися та продовжують існувати.
Як у суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції прокурор довів, що застосування стосовно ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Враховуючи наведене, доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, в його поведінці, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки судом першої інстанції при вирішенні питання продовження дії запобіжного заходу були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження строку його дії.
Доводи апелянта про те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилається в клопотанні прокурор, не підтверджені жодними доказами, є безпідставними.
Колегія суддів враховує те, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена ст. 177 ч. 1 п. 1-5 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Отже потреба в обмеженні права на особисту свободу обвинуваченого, шляхом продовження, останньому, найсуворішого виду запобіжного заходу, є виправданою.
Суд першої інстанції, врахувавши всі ризики та обставини, визначені ст. 178 КПК України, в їх сукупності, прийшов до обґрунтованого висновку, що лише найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, з чим погоджується апеляційний суд.
Посилання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 у поданій апеляційній скарзі про можливість застосування до нього запобіжного заходу, у вигляді цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю,колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання прокурора не встановлено достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу. Не наведено доводів, які б вказували на належну процесуальну поведінку обвинуваченого в разі обрання йому запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою і в апеляційній скарзі.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Також у своїх рішеннях суд зазначав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_7 не є підставою для скасування запобіжного заходу в виді тримання під вартою під час судового розгляду провадження, оскільки відповідно до ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується не як санкція за вчинення злочину, а з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тому саме по собі не може свідчити про відсутність потреби в подальшому триманні особи під вартою.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що тяжкість обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, обумовлюють доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та виправдовують обмеження його особистої свободи на певний час.
З огляду на наведене ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування чи зміни, за вимогами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 404, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2025 року, якою строк тримання під вартою ОСОБА_7 продовжено до 13 вересня 2025 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3