Справа № 445/1766/25
Провадження № 1-кп/445/336/25
23.07.2025 Золочівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши в відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Золочів Львівської області клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023140120000838 від 04.12.2023, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
у провадженні Золочівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023140120000838 від 04.12.2023, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 календарних днів без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання прокурор покликається на те, що згідно з обвинувальний актом ОСОБА_5 діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127-131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в порушення вимог вищевказаного законодавства, не отримавши дозволу відповідного командування, 29.09.2023 до 21.50 год., точного часу досудовим розслідування не встановлено, самовільно залишив місце несення військової служби на охоронюваному військовою частиною НОМЕР_1 об'єкті у АДРЕСА_1 , та перебував без поважних причин, поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 до 02.06.2025, перебуваючи безпідставно за місцем свого проживання, а саме: АДРЕСА_2 , тобто до моменту затримання органом досудового розслідування.
Відтак, з 29.09.2023 до 02.06.2025 солдат ОСОБА_5 проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи за місцем свого проживання.
Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це зробити
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2025 (справа №461/4212/25) стосовно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 31.07.2025 без визначення розміру застави, з утриманням в ДУ «Львівська установа виконання покарань (№ 19)».
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
Водночас, строк дії ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2025 закінчуються 31.07.2025, а кримінальне провадження по суті не розглянуто та перебуває на стадії проведення підготовчого судового розгляду, через що виникла необхідність у вирішенні питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 на строк 60 днів.
Так, необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного судом щодо ОСОБА_5 , пов'язана з наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати.
Зокрема, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_5 може переховуватись від суду, підтверджується тим, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який є тяжким злочином у розумінні ст. 12 КК України, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а, отже, розуміючи наслідки притягнення до відповідальності, з метою її уникнення, існують ризики того, що він може переховуватись від суду.
Попри обставини, пов'язані із введенням в Україні воєнного стану, а саме неможливості перетину Державного кордону України у легальний спосіб, ОСОБА_5 може покинути територію України у спосіб, не передбачений законодавством України, оскільки лінія Державного кордону України частково непідконтрольна органам державної влади України станом на даний час.
Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Відповідно до п. 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України», Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, виражається у тому, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків, показання яких мають важливе значення для доведення винуватості обвинуваченого під час судового розгляду підтверджується тим, що на даний час судом в судовому засіданні свідки не допитані, хоча факт наявності таких встановлено, які можуть бути відомі обвинуваченому, який може вчиняти вплив як особисто так і за допомогою інших осіб на останніх, а тому перебуваючи на волі останній матиме реальну можливість незаконно впливати на них шляхом вмовлянь, переконань чи примусу до зміни показань чи відмови від дачі останніми показань, чим суттєво перешкоджатиме повному та об'єктивному судовому розгляді.
При встановленні ризику незаконного впливу на свідків у кримінальному проваджені слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Зухвалість дій ОСОБА_5 , свідчить про відсутність у підозрюваного будь-яких моральних принципів та дає підстави вважати, що ОСОБА_5 , розуміючи невідворотність покарання за вчинені ним діяння, намагатиметься у будь-який спосіб уникнути відповідальності, що вказує на подальше існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_5 може вчинити інше кримінальне правопорушення, підтверджується тим, що він вчинив своїми діями кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, залишається в статусі військовослужбовця, а тому може вчинити інше аналогічне кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, або дезертирство чи інший злочин з метою переховування від суду.
Прокурор вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів не може усунути існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Просить клопотання задовольнити.
Захисник ОСОБА_4 подала суду клопотання про зміну запобіжного заходу та просить змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави.
Обвинувачений в підготовчому судовому засіданні підтримав клопотання захисника.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 та п.9 ч.2 ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження, в тому числі, є запобіжні заходи.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України,під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно з ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України, при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу суд повинен врахувати наявність ризиків, зазначених в ст.177 КПК України, а також оцінити в сукупності обставини, які визначені в ч.1 ст.178 КПК України.
Згідно зі ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Положеннями ст.199 КПК України передбачено, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Судом встановлено, що на розгляді Золочівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023140120000838 від 04.12.2023, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 03.06.2025 (справа №461/4212/25) стосовно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 31.07.2025 без визначення розміру застави, з утриманням в ДУ «Львівська установа виконання покарань (№ 19)».
Суд погоджується із доводами сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, санкцією якої передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а тому, з метою уникнення такої відповідальності, існують ризики того, що він може переховуватись від суду, може вчинити інші кримінальні правопорушення, незаконно впливати на свідків, а також наявність вагомих доказів про вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Також слід зазначити, що ризики, які стали підставою для обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишились незмінними та не зменшились.
Жоден інший більш м'який запобіжний захід, передбачений ст.176 КПК України, окрім як тримання під вартою, не забезпечить належну поведінку обвинуваченого щодо виконання ним процесуальних рішень та унеможливить спроби останнього перешкоджати кримінальному провадженню, а відтак запобігти зазначеним ризикам.
Так, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_5 , суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме що він обвинувачується у самовільному залишенні місця служби, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Водночас з наведеним, суд вважає за необхідне зазначити про неможливість застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, з огляду на положення Закону України №2531-IX від 16.08.2022 року «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо обрання запобіжного заходу до військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану».
Так, відповідно до ч.8 ст.176 КПК України (із змінами, внесеними згідно Закону України №2531-ІХ від 16.08.2022 року) встановлено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Одночасно в підготовчому судовому засіданні встановлено, що станом на даний час не встановлено, що застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого та запобігти зазначеним ризикам.
Враховуючи наведене, з метою недопущення впливу на хід судового розгляду та з метою виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, суд вбачає фактичні та правові підстави для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Також суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, який зазначив, що «продовження тримання під вартою може бути виправдано за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості». Суспільний інтерес полягає в тому, щоб кожна особа, причетна до вчинення кримінального правопорушення, була притягнута до відповідальності в міру своєї вини, а також щоб мало місце забезпечення швидкого судового розгляду і виконання обвинуваченим усіх покладених на нього процесуальних обов'язків.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п.35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним продовжити відносно обвинуваченого винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення відсутності визначених вище ризиків, а тому виправдовує таке втручання у його права та інтереси.
При цьому суд вважає, що запобіжний захід обраний обвинуваченому відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, надасть можливість запобігти перешкоджанню інтересам правосуддя, зокрема, ухиленню обвинуваченого від суду, підстави для продовження вказаного запобіжного заходу не відпали, та приходить до висновку, що обвинуваченому необхідно продовжити строк тримання під вартою.
Аналізуючи при цьому у сукупності всі обставини справи, передбачені ст.178 КПК України з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд відповідно до ч.3 ст.315 КПК України та на підставі положень ч.8 ст.176 КПК України, приходить до висновку, що запобіжний захід щодо ОСОБА_5 слід продовжити та вважає, що обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є достатнім засобом, здатним забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виключає собою можливість застосування відносно останнього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту.
З урахуванням обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, судом не встановлено підстав для визначення розміру застави, тому у задоволенні клопотання захисника слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.177-178, 183, 184, 194, 196, 197, 314-315, 369-372 КПК України, суд,
клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, без визначення розміру застави, з утриманням у Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)».
Визначити строк дії ухвали 60 (шістдесят) днів, тобто до 20.09.2025 включно.
У задоволенні клопотання захисника щодо визначення обвинуваченому розміру застави - відмовити.
Ухвала в частині продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1