Справа № 761/24754/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4685/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
21 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого (в режимі ВКЗ з ДУ «Київський слідчий ізолятор»)- ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисниці обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 з доповненнями на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 14 серпня 2025 року включно з визначенням застави в розмірі 51 500 (п'ятдесят одна тисяча п'ятсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 155 942 000 (сто п'ятдесят п'ять мільйонів дев'ятсот сорок дві тисячі) гривень.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризику переховування від суду, ризику незаконного впливу на свідків та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, та неможливість обрання обвинуваченому іншого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки наразі він не забезпечить досягнення мети запобіжного заходу та належне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків. Також суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_9 майже 18 (вісімнадцять) місяців не вносив визначений йому розмір застави та продовжував перебувати під вартою, а тому вважав за доцільне зменшити розмір застави.
В апеляційній скарзі захисниці обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 з доповненнями указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисниця зазначила про те, що суд не врахував, що обвинувачений ОСОБА_9 утримується під вартою майже 1 рік 6 місяців у кримінальному провадженні, яке не було внесене до ЄРДР за передбаченою законом процедурою, що має значення в аспекті можливості продовження до нього найсуворішого запобіжного заходу. Також вказала про те, що допущені порушення процедури, неможливість посилання лише на тяжкість можливого покарання як на підставу тримання під вартою, вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 , якому 51 рік та який має значні проблеми зі здоров'ям, яке погіршилось за час перебування під вартою, про що він неодноразово звертався до установи тримання під вартою із заявами про необхідність проходження медичного обстеження та лікування, міцність його соціальних зв'язків, а саме наявність дружини, доньки, сина, постійного місця проживання та роботи, відсутність судимостей, відсутність наміру переховування та вчинення інших дій, які можуть бути розцінені як ризики, репутація обвинуваченого, яка не дає приводів сумніватися в його доброчесності та діяльності на благо суспільства, а також той факт, що він є засновником благодійної організації, волонтером, дотримувався застосованих до нього умов запобіжних заходів, цілком дозволяють суду змінити обраний обвинуваченому запобіжний захід. Вважає, що жоден із факторів, які мають місце в цій справі, не свідчать про існування ризику переховування від суду, адже наразі існує заборона виїзду осіб чоловічої статі за кордон, будь-яких доказів, що ОСОБА_9 може покинути територію України поза пунктами пропуску прокурором до суду не подавалось, як і доказів хоч одного випадку ухилення від слідства, а тому наведені в ухвалі аргументи щодо можливості переховування від суду ґрунтуються виключно на припущеннях. Також вважає, що відсутній ризик впливу на свідків, які допитані та попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, при цьому, що в матеріалах справи відсутні будь-які заяви чи докази про таких вплив, а деякі свідки перебувають під вартою та є працівниками правоохоронного органу. Так само таким, що ґрунтується на припущеннях захисниця вважає і ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, вказавши, що переданий до суду обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_9 в іншому кримінальному провадженні не може бути перешкодою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, адже докази його причетності за іншим кримінальним провадженням в цьому кримінальному провадженні не досліджувались, а його винуватість обвинувальним вироком суду не встановлена. Щодо визначеного розміру застави, апелянт вказала, що майновий стан родини не дозволяє сплатити визначену суму застави, адже їхній майновий стан не змінюється, арешти із його майна та майна родини не знято, а тому вважає, що суд в оскаржуваній ухвалі лише формально визначив заставу, не обґрунтувавши її розмір через призму майнового стану обвинуваченого, яка є для нього непомірною, що призводить до подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_9 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем його проживання.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та захисників, які подану апеляційну скаргу з доповненнями підтримали та просили задовольнити; прокурора, яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги захисника з доповненнями, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як для застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років з конфіскацією майна або без такої. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поставленого у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Крім того, колегією суддів враховується та обставина, що ОСОБА_9 зареєстрований в м. Львові, а у м. Києві не має постійного проживання, що ставить під сумнів можливість його систематичної явки до суду. Наведене свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що вказує на наявність підстав для продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги поряд з іншими обставинами і загроза суворого покарання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив оцінку ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_9 у контексті з даними про особу обвинуваченого та дійшов обґрунтованого висновку про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставленого у вину обвинуваченому ОСОБА_11 кримінального правопорушення дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а отжесвідки можуть бути допитані , у тому числі, повторно, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_9 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що ОСОБА_9 має статус обвинуваченого у іншому кримінальному провадженні, що підтверджує існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_12 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Посилання захисника на вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 , якому 51 рік, міцність його соціальних зв'язків, а саме наявність дружини, доньки, сина, постійного місця проживання та роботи, відсутність судимостей, репутацію обвинуваченого, а також той факт, що він є засновником благодійної організації, волонтером, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доказів, які б підтверджували неможливість перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора у зв'язку з проблемами зі здоров'ям, захисниками в процесі апеляційного розгляду не надано.
Крім того, посилання захисника на відсутність у ОСОБА_9 наміру переховування та вчинення інших дій, які можуть бути розцінені як ризики, дотримання застосованих до нього умов запобіжних заходів, колегія суддів також не вважає обґрунтованим, оскільки за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому, а тому вказані захисником обставини не свідчать про те, що в подальшому обвинувачений не вчинить дій, спрямованих на переховування від суду, незаконного впливу на свідків або вчинення іншого кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_9 утримується під вартою у кримінальному провадженні, яке не було внесене до ЄРДР за передбаченою законом процедурою, та про допущені порушення процедури, не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції у цьому провадженні, оскільки вказані питання мають вирішуватися судом першої інстанції в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 за наслідками судового розгляду.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.
На думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов'язання на цьому етапі не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та попередити наявні ризики, у зв'язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.
Щодо застави, то відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
В рішенні ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти» вказано, що розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями. Іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Судом обвинуваченому ОСОБА_9 визначена застава як альтернативний запобіжний захід у розмірі 51 500 (шістнадцять тисяч) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 48 448 000 (сорок вісім мільйонів чотириста сорок вісім тисяч) гривень, яка, на думку колегії суддів, в змозі попередити існуючі ризики неправомірної поведінки обвинуваченого.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру застави в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 , колегія суддів вважає, що з огляду на обставини поставленого йому у вину кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого, визначений ОСОБА_9 розмір застави цілком відповідає майновому стану обвинуваченого, даним про його особу, характеру інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому такий розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання покладених на нього обов'язків та буде достатнім для того, щоб утримати його від втечі.
Жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість зменшення визначеного судом розміру застави до меж, визначених у п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, стороною захисту ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції наведено не було.
Зменшення розміру застави до найбільш наближеного до мінімального, передбаченого п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, на думку колегії суддів, не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 та попередити існуючі ризики.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 рокущодо ОСОБА_9 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника з доповненнями- без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисниці обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 з доповненнями залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 рокущодо ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4