Справа №:755/7051/25
Провадження №: 1-кп/755/1077/25
"22" липня 2025 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду міста Києва, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040001125 від 27 березня 2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква, Київської області, українця, громадянина України, освіта середня, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 (зі слів) раніше судимого:
- 14 жовтня 2024 року вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за частиною четвертою статті 185 КК України на 5 років позбавлення волі, із застосуванням статті 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
28 квітня 2025 року до Дніпровського районного суду міста Києва для розгляду по суті надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040001125 від 27 березня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України (справа № 755/7051/25, провадження № 1-кп/755/1077/25).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2025 року визначено головуючого - суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та того ж дня передано матеріали провадження.
Прокурор у судовому засіданні звернулась до суду з письмовим клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розміру - 40 (сорок) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, ризики, передбачені статтею 177 КПК України, а також обставини, які слугували підставою для обрання зазначеного запобіжного заходу на стадії досудового розслідування, на даний час не відпали та продовжують існувати.
Зокрема, на думку прокурора, обвинувачений ОСОБА_3 , який дітей та непрацездатних осіб на утриманні не має, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, офіційно не працює, місця реєстрації на території міста Києва не має, а відтак наявні всі підстави вважати, що без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачений ОСОБА_3 будуди обізнаним з санкцією статті, яка йому інкримінується, може переховуватися від суду, що унеможливить виконання завдань кримінального провадження. Також прокурор вважає, що ОСОБА_3 може незаконно впливати на потерпілого та свідків з метою можливої зміни показань у кримінальному провадженні. Крім того, на думку прокурора, ОСОБА_3 може вчинити інше кримінальне правопорушення, та продовжити свою злочинну діяльність, враховуючи те, що він схильний до аналогічних майнових злочинів, що йому інкримінуються, оскільки 14 жовтня 2024 року ОСОБА_3 будучи засудженим за вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, вчинив новий, аналогічний злочин, перебуваючи на іспитовому терміні, не працює, засобів для життя не має, а відтак повністю підтверджується наявність даного ризику.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання, просив застосувати до нього запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
Вислухавши думки учасників судового провадження, вивчивши письмове клопотання прокурора, суд дійшов наступного.
За змістом частини першої статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до частини другої статті331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами статті 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з частиною першою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У частині другій статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
За правилами частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
Частиною п'ятою статті 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При вирішенні питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд також враховує положення статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях статтей 177, 178, 183 КПК України та враховано судом при вирішенні клопотань учасників судового провадження.
З матеріалів кримінального провадження № 12025100040001125 від 27 березня 2025 року, вбачається, що ухвалою суду від 28 травня 2025 року було задоволено клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрано стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 26 липня 2025 року включно, з визначенням розміру застави.
При вирішенні в судовому засіданні питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує, крім іншого, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.
Так, суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти власності за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років, раніше судимий, не одружений, зареєстрований та проживає за різними адресами, офіційно не працевлаштований.
Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого існують ризики, передбачені статтею 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Щодо ризику втечі обвинуваченого, суд зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ такий ризик не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку, водночас суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування.
При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні.
Суд також враховує при вирішенні даного питання, що неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку, і будь-які належні докази, які б свідчили про те, що у ОСОБА_3 наявні хвороби, які унеможливлюють перебування його під вартою, суду не надані.
Таким чином, враховуючи обставини, перераховані у статті 178 КПК України, а також доведеність прокурором під час розгляду клопотаня, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою статті 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, тому клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно задовольнити та продовжити останньому запобіжний захід - тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Щодо визначення розміру застави суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
У частині п'ятій статті 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Разом з цим, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу; (7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; (8) «середовище»; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин; (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа.
При цьому встановлений законом обов'язок слідчого судді, суду визначити розмір застави в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою свідчить про те, що застава в певному розмірі здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого на тому ж рівні (з тією ж ефективністю), що і тримання під вартою. Тримання під вартою не застосовується у зв'язку з внесенням застави у розмірі, визначеному слідчим суддею чи судом.
Також, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд повинен, врахувавши положення статтей 177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю інкримінованого злочину. При цьому слід мати на увазі, що, виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Аналізуючи вимоги чинного національного та міжнародного законодавства, що регулює застосування інституту застави, зокрема виключно повноваження суду у вирішенні цього питання при застосуванні даного запобіжного заходу як альтернативи триманню під вартою, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , його підвищену суспільну небезпеку, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу, міцність соціальних зв'язків, наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї та малолітніх дітей, як того вимагають вимоги частини четвертої статті 182 КПК України, та наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК України, наявність у нього судимості, надані у судовому засіданні пояснення обвинуваченого, суд доходить висновку про можливість визначити обвинуваченому заставу, однак в розмірі, який становить сорок розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням у разі внесення застави обов'язків, передбачених статтею 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні;
- докласти зусиль до пошуку роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну .
Суд зважає на те, що застава є неізоляційним запобіжним заходом, проте саме такий обраний її розмір здатен утримати обвинуваченого від дій, які перешкоджатимуть кримінальному провадженню встановленими законом правовими наслідками порушення умов цього запобіжного заходу та не є непомірним з урахуванням всіх обставин справи, захищеного законного інтересу, тяжкості кримінальних правопорушень, що інкримінуються обвинуваченому, і забезпечить стимулюючий ефект цього запобіжного заходу, належну процесуальну поведінку обвинуваченого та належний контроль з боку можливих заставодавців під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання обвинуваченим обов'язків (вказаний висновок відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні по справі «Мангурас проти Іспанії» від 08 січня 2009 року).
Крім того, в судовому засіданні, відповідно до положень частини п'ятої статті 132 КПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів, які свідчили б про необґрунтованість пред'явленої підозри (обвинувачення).
При цьому суд враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог частини п'ятої статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображеній у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Керуючись статтями 3, 7, 9, 27,176-178, 181-183, 194, 314-315, 369-376 КПК України, суд,-
клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 19 вересня 2025 року включно.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 заставу у розмірі 40 (сорок) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що на день постановлення ухвали становить 121 200 (сто двадцять одна тисяча двісті) гривень.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки, передбачені статтею 194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні;
- докласти зусиль до пошуку роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну .
Встановити термін дії обов'язків покладених судом у разі внесення застави - два місяці з моменту внесення застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення .
Виконання ухвали, доручити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити для виконання до ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк с моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали оголосити учасникам судового провадження у судовому засіданні о 14-00 годині 25 липня 2025 року.
Суддя Дніпровського районного суду
міста Києва ОСОБА_1