Номер провадження 2/754/501/25
Справа №754/5236/18
Іменем України
28 липня 2025 року (дата проголошення) м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/5236/18
ОСОБА_1 - позивач за первісним позовом і відповідач за зустрічним позовом
ОСОБА_2 - відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай Ірина Володимирівна - третя особа за первісним і зустрічним позовами
Галич О.М. - адвокат ОСОБА_1
Джумурат В.М. , Олефіренко М.Й. , Яцко В.В. - адвокати ОСОБА_1
ОСОБА_1 подав первісний позов з проханням визнати за ним право власності на 3/16 частин кв. АДРЕСА_1 ,Ю загальна площа 50,6 кв. м., житлова площа 29,7 кв. м., як обов'язкову частку після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов обґрунтовується порушенням спадкових прав через відсутність правовстановлюючого документа на спадкове майно.
ОСОБА_1 пред'явила зустрічний позов з проханням визнати за нею право власності на 9/16 частин кв. АДРЕСА_1 . Зустрічний позов обґрунтовується порушенням спадкових прав через відсутність правовстановлюючого документа на спадкове майно.
Ухвалою суду від 25.04.2018 відкрито провадження (загальне).
Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 23.07.2018 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду із первісним.
Ухвалою суду від 23.07.2018 витребувано докази.
Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 07.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 21.04.2020 зупинено провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 754/430/20.
Ухвалою суду від 28.03.2025 поновлено провадження у справі.
Про час і місце розгляду справи всі учасники справи неодноразово повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», під розписку, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
У судовому засіданні сторона ОСОБА_1 (адвокат Яцко В.В.) первісний позов не визнала. А зустрічний позов підтримала та не заперечувала проти розгляду справи за відсутності сторони ОСОБА_1 та третьої особи.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.
Сторона ОСОБА_1 (адвокат Галич О.М.) на дату проголошення рішення подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Приватним нотаріусом (третя особа) подано листа з проханням про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати КГС від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 «40. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. 41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії"). 42. Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Німеччини"). 43. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ від 01.04.2008 щодо прийнятності у справі "Гуржий проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), рішення ЄСПЛ від 17.07.2012 у справі "Мускат проти Мальти" (Muscat v. Malta). 44. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).».
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з'явились.
Вислухавши сторону ОСОБА_1 (адвокат Яцко В.В.), показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , оглянувши матеріали справи № 754/430/20 (позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_1 , вимоги позивача визнання заповіту недійсним), дослідивши матеріали справи № 754/5236/18 суд у судовому засіданні встановив наступне.
Згідно ст. 1216 ЦК України, 1. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України, 1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст. 1218 ЦК України, 1. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1222 ЦК України, 1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. 2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
Згідно ст. 1223 ЦК України, 1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. 2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. 3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно ст. 1224 ЦК України, 1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом. 2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. 3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. 4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу. 5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. 6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Згідно ст. 1261 ЦК України, 1. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ст. 1269 ЦК України, 1. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. 3. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. 4. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. 5. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
Згідно ст. 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. 2. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Згідно ст. 1272 ЦК України, 1. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 2. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. 3. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Згідно ст. 1276 ЦК України, 1. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
Згідно ст. 1296 ЦК України, 1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. 2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. 3. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно ст. 1297 ЦК України, 1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. 2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Згідно ст. 1298 ЦК України, 1. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. 2. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Положення абзацу першого цієї частини застосовується також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом. 3. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.
Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції викладено у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 227/3750/19 «Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України. Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України "Про нотаріат" при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.».
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
Відповідно до свідоцтва про народження від 15.09.1955 ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 і ОСОБА_9 .
Відповідно до свідоцтва про народження від 16.04.1949 ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_6 і ОСОБА_9 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 11.02.2010 ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.12.2017 у справі № 754/10820/16-ц (суддя Лісовська О.В.) встановлено, що кв. АДРЕСА_1 була спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , після смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 у спадкували 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 , визначено, що частка ОСОБА_9 у праві спільної сумісної власності на кв. АДРЕСА_1 становила 1/2 частину, визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину кв. АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (дата, час формування 23.04.2018 час 10:22:06) ОСОБА_1 є власником 1/4 частини кв. АДРЕСА_1 .
Відповідно до нотаріально посвідченого заповіту від 27.09.2007 час 10:10 ОСОБА_6 заповів належну йому на праві власності кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Відповідно до нотаріально посвідченого заповіту від 07.03.2011 ОСОБА_6 заповів усе своє майно і належну йому на праві власності кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 22.03.2016 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.02.2024 у справі № 754/430/20 (суддя Зотько Т.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.09.2024 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту від 07.03.2011 недійсним.
ОСОБА_1 19.04.2018, а ОСОБА_2 20.07.2018 кожний окремо звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .
Постановою нотаріуса від 14.03.2016 спадкоємцям відмовлено у вчиненні нотаріальної дії із-за відсутності правовстановлюючого документа на спадкове майно та держаної реєстрації права власності на спадкове майно.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія 10 ААА № 776466 ОСОБА_1 визначено 2 групу інвалідності з 07.11.2011 довічно, травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 20.07.2011 ОСОБА_1 довічно призначено пенсію за віком.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Згідно ст. 1241 ЦК України, 1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. 2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. 3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
Відповідно до мотивувальної частини рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2012 у справі № 2-139/12 (суддя Колегаєва С.В.) судом встановлено, що відповідно до довідки ЖБК «Річковик-4» № 132 від 16.05.1994, реєстраційного посвідчення Київського БТІ за реєстровим № 1043 від 09.06.1994 ОСОБА_6 (спадкодавець) належить на праві власності кв. АДРЕСА_1 .
З урахуванням судових рішень у справах № 2-139/12 (суддя Колегаєва С.В.), № 754/10820/16-ц (суддя Лісовська О.В.), № 754/430/20 (суддя Зотько Т.А.) після смерті ОСОБА_6 спадковою є 3/4 частин кв. АДРЕСА_1 .
3/4 : 2 = 3/8 : 2 = 3/16 - обов'язкова частка, яку відповідно до первісного позову після смерті батька має намір успадкувати ОСОБА_1 .
3/8 + 3/16 = 9/16 - спадкова частина квартири за мінусом обов'язкової частки та яку відповідно до зустрічного позову після смерті батька за заповітом має намір успадкувати ОСОБА_2 .
Відповідно до прохальної частини первісного позову межі позовних вимог за первісним позовом - визнання права власності на 3/16 частин кв. АДРЕСА_1 .
Відповідно до прохальної частини первісного позову межі позовних вимог за зустрічним позовом - визнання права власності на 9/16 частин кв. АДРЕСА_1 .
Вирішуючи спір у межах пред'явлених позовних вимог за первісним і зустрічним позовами суд виходить з наступного.
Обидва спадкоємці/позивачі просять про захист свого спадкового права із-за неможливості оформити спадкові документи через нотаріальні органи із-за відсутності належно оформленого та офіційно задокументованого спадкодавцем за життя свого права власності на майно, яке є спадковим.
Законність набуття у власність спадкодавцем майна за життя перевірялась судами і знайшла своє підтвердження судовими рішеннями у справі № 2-139/12 (суддя Колегаєва С.В.) та у справі № 754/10820/16-ц (суддя Лісовська О.В.) і у справі № 754/430/20 (суддя Зотько Т.А.).
З урахуванням викладеного спадкові права обох позивачів підлягають судовому захисту.
Доводи сторони ОСОБА_1 (адвокат Яцко В.В.) про наявність підстав для застосування по відношенню до позивача за первісним позовом ст. 1224 ЦК України (в частині усунена від права на спадкування за законом) та ст. 1241 ЦК України (в частині можливості зменшення судом обов'язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення) ґрунтуються на припущеннях, а не на конкретних беззаперечних правових доказах, зокрема, сторона ОСОБА_1 (адвокат Яцко В.В.) сама не може однозначно визначитись, яку конкретно з цих норм вона має намір застосувати по відношенню до позивача за первісним позовом, що протирічить ч. 6 ст. 81 ЦПК України і в той же час доводи сторони ОСОБА_1 (адвокат Яцко В.В.) виходять за межі зустрічних позовних, а саме в зустрічному позові ОСОБА_1 визначено спадкову частку за заповітом без урахування обов'язкової частки у спадщині, визнання права власності на яку просить ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом).
Показання свідків сторони ОСОБА_1 також не дають суду однозначних, беззаперечних правових підстав для висновку про наявність підстав для застосування по відношенню до ОСОБА_1 наслідків передбачених ст. 1224 ЦК України (в частині усунена від права на спадкування за законом) та ст. 1241 ЦК України (в частині можливості зменшення судом обов'язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення).
Зокрема, свідок ОСОБА_7 у своїх показаннях зазначила, що спадкодавець хотів подарувати квартиру дочці ОСОБА_10 ( ОСОБА_1 ). Потім спадкодавець написав заповіт. Спадкодавець дуже хотів зробити дарчу на дочку.
Свідок ОСОБА_8 , яка дочкою ОСОБА_1 (відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом), онукою спадкодавця ( ОСОБА_6 ), рідною племінницею ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом) у своїх показаннях зазначила, що за відношення дядька до діда і баби не може пробачити дядька.
У своїй промові (письмові пояснення) у судових дебатах сторона ОСОБА_1 (адвокат Яцко В.В.) вказує, що свідок ОСОБА_7 у своїх показаннях зазначала, що при зустрічах свідка із спадкодавцем останній був у здоровому глузді та пам'яті, а також користувався мобільним телефоном, що дає суду правові підстави для висновку, що при наявності у спадкодавця бажання і наміру, останній не був позбавлений можливості укласти договір дарування свого майна дочці.
У свідка ОСОБА_8 по суті неприязні відносини до свого дядька.
Оглянутий в судовому відео-сюжет ТСН є одностороннім і не відображає думки та позиції ОСОБА_1 до ситуації про яку йдеться в цьому відео-сюжеті.
Також стороною ОСОБА_1 (адвокат Олефіренко М.Й.) додано до матеріалів справи рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2012 у справі № 2-139/12 (суддя Колегаєва С.В.) та відповідно до якого спадкодавець за життя проживаючи в Криму оспорював житлові права ОСОБА_1 з сім'єю останнього однак своїх позовних вимог не довів доказами.
За таких обставин первісний і зустрічний позови задовольняються.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до наданого стороною ОСОБА_1 висновку про вартість об'єкта оцінки двокімнатної кв. АДРЕСА_1 , загальна площа 50,6 кв м., ринкова вартість становить 768393,03 грн..
Даний висновок учасниками справи не спростовувався і саме з урахуванням даного висновку стороною ОСОБА_1 сплачувався судовий збір.
768393,03 : 4 х 3 = 576294,7725.
576294,7725 : 2 = 288147,38625 : 2 = 144073,693125 : 100 % = 1440,73693125 (після математичного округлення) = 1440,74 грн. - сума судового збору, яка мала бути сплачена при поданні первісного позову.
При поданні первісного позову судовий збір не сплачувався.
288147,38625 + 144073,693125 = 432221,079375 : 100 % = 4322,21079375 (після математичного округлення) = 4322,21 грн. - сума судового збору, яка мала бути сплачена та сплачена при поданні зустрічного позову.
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,
Задовольнити первісний та зустрічний позови.
Визнати за позивачем за первісним позовом ( ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) право власності на 3/16 частин кв. АДРЕСА_1 , загальна площа 50,6 кв. м., житлова площа 29,7 кв. м., як обов'язкову частку після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за позивачем за зустрічним позовом ( ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) право власності на 9/16 частин кв. АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідача за первісним позовом ( ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) у дохід держави 1440,74 грн. - судового збору.
Стягнути з відповідача за зустрічним позовом ( ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь позивача за зустрічним позовом ( ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 4322,21 грн. - судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.