28 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20190/24 пров. № А/857/13146/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року (головуючий суддя Клименко О.М., м.Львів) у справі №380/20190/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
27.09.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відпоідач), в якому просив: визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови мені, ОСОБА_1 , у призначенні пенсії протиправними та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії по особовому рахунку № НОМЕР_1 від 23 серпня 2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати мені, ОСОБА_1 , до страхового стажу періоди роботи з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року у кооперативі «Вахтовик», з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року у ТОВ «Співдружність» «Радужний», з 20 жовтня 1998 року по 25 січня 2007 року у ТОВ СП «КАТКОНАФТА», з 17 квітня 2007 року по 21 лютого 2012 року у ВАТ «Білоруське УПНП і КРС» на підставі записів трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 05 липня 1981 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 розрахунок суми пенсії з врахуванням заробітної плати на підставі довідки про заробітну плату № 152 від 08 травня 2015 року, виданої ВАТ «Багатопрофільна компанія Діловий центр «Аганнафтогазгеологія», довідки № 01-39-ВНГ-907 від 25 травня 2015 року, виданої ВАТ «Варйоганнафтогаз», та довідки № 739 від 21 травня 2007 року, виданої ТОВ СП «КАТКОНАФТА».
Позов обґрунтовує тим, що маючи необхідні вік та страховий стаж, 15 серпня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою та документами про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058). Вказує, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23 серпня 2024 року № 134250011929 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу. Так, за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано такі періоди його роботи: з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року, з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року, з 20 жовтня 1998 року по 31 грудня 2003 року, оскільки з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода від 13 березня 1992 року), а тому підстави для зарахування періодів роботи на території російської федерації після 31 грудня 1991 року відсутні. Крім того, як слідує зі змісту Розрахунку страхового стажу до страхового стажу не зараховано також періоди роботи позивача з 01 січня 2004 року по 25 січня 2007 року, з 17 квітня 2004 року по 21 лютого 2012 року. Позивач не погоджується із такими діями та рішенням відповідача, вважає їх протиправними, позаяк на підставі пункту 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із неї держави-учасниці, на території якої вони проживають. Тож припинення участі російської федерації в Угоді від 13 березня 1992 року, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж він набув до ухвалення відповідних рішень. Жодних зауважень до спірних періодів роботи відповідач не мав. Записи у трудовій книжці позивача про спірні періоди роботи містять посилання на відповідні документи, на основі яких вони вчинені (накази), та не мають помилок, неточностей, підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів. Надані позивачем первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти його права на отримання пенсії з тих лише міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України припинено співробітництво з країною-агресором. Така позиція відповідача суперечить принципу верховенства права та є несправедливою. Також, позивач зазначає, що оскільки відповідно до Угоди від 13 березня 1992 року врахуванню підлягає заробіток за періоди роботи, які зараховуються до страхового стажу, то він має право на обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати на підставі довідки про заробітну плату № 152 від 08 травня 2015 року, виданої ВАТ «Багатопрофільна компанія Діловий центр «Аганнафтогазгеологія», довідки № 01-39-ВНГ-907 від 25 травня 2015 року, виданої ВАТ «Варйоганнафтогаз», та довідки № 739 від 21 травня 2007 року, виданої ТОВ СП «КАТКОНАФТА».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23 серпня 2024 року № 134250011929 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року у кооперативі «ВАХТОВИК», з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року у ТОВ «Содружество Радужний», з 20 жовтня 1998 року по 25 січня 2007 року у ТОВ СП «КАТКОНЕФТЬ» та з 17 квітня 2004 року по 21 лютого 2012 року у ВАТ «БЕЛОРУССКОЕ «УПНП И КРС» та призначити йому пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22 червня 2024 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року. Україна вийшла з цієї Угоди та зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Апелянт вказує, що 01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (Закон № 2783), який набув чинності 23 грудня 2022 року. Цей закон передбачає зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Конвенція), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Протокол), у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь, а також вихід з них. За інформацією Міністерства закордонних справ України дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року і Протоколу до неї у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року. З дати зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року і Протоколу до неї у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь до документів, виданих на території цих країн, під час їх пред'явлення на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка залишається чинною у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь. Отже, для цілей прийняття документа, складеного в російській федерації та Республіці Білорусь, для звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем. Зважаючи на викладене, апелянт вважає, що періоди роботи позивача з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року, з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року, з 20 жовтня 1998 року по 31 грудня 2003 року, з 01 січня 2004 року по 25 січня 2007 року, з 17 квітня 2004 року по 21 лютого 2012 року згідно із записами у трудовій книжці позивача правомірно не зараховані до його страхового стажу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
15 серпня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою та необхідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23 серпня 2024 року № 134250011929 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу.
У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 60 років 01 місяць 24 дні; страховий стаж становить 16 років 02 місяці 01 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року, з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року та з 20 жовтня 1998 року по 31 грудня 2003 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 , оскільки 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР. Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема про стаж роботи до 31 грудня 1991 року, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання про цивільний стан особи та інші документи враховуються під час призначення пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком та зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно із статтею 1 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (Закон № 1788).
Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 квітня 2014 року № 13-1) затверджено подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Порядок № 22-1), який визначає, зокрема перелік документів, необхідних для призначення пенсії.
Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (індивідуальні відомості про застраховану особу). Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу першого, другого пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Апеляційний суд зауважує, що до заяви від 15 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком позивач додав трудову книжку серії НОМЕР_2 від 05 липня 1981 року, зі змісту якої видно, що у спірні у цій справі періоди позивач працював: з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року - у кооперативі «ВАХТОВИК»; з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року - у ТОВ «Содружество Радужний»; з 20 жовтня 1998 року по 31 грудня 2003 року та з 01 січня 2004 року по 25 січня 2007 року - у ТОВ СП «КАТКОНЕФТЬ»; з 17 квітня 2004 року по 21 лютого 2012 року - у ВАТ «БЕЛОРУССКОЕ «УПНП И КРС».
Разом з тим, оскаржуваним рішенням відповідач не зарахував періоди роботи позивача з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року, з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року та з 20 жовтня 1998 року по 31 грудня 2003 року до страхового стажу, мотивувавши це тим, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Крім того, як слідує зі змісту Розрахунку страхового стажу форми РС-право (алгоритм розрахунку пенсія за віком), доданого до спірного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано також періоди його роботи з 01 січня 2004 року по 25 січня 2007 року та з 17 квітня 2004 року по 21 лютого 2012 року. Втім жодних мотивів незарахування вказаних періодів роботи позивача до страхового стажу спірне рішення відповідача не містить.
Оцінюючи правомірність такої поведінки пенсійного органу, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058 якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року передбачено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами другою - третьою статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Отже, на громадян України, які працювали на територіях інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
На підставі пункту другого статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Аналізуючи вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди від 13 березня 1992 року, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються під час встановлення права на пенсію і її обчислення.
Записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 05 липня 1981 року, яку було надано пенсійному органу, підтверджено, що позивач у спірні періоди дійсно працював на підприємствах у Російській Федерації.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (Постанова № 1328) постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.
Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою № 1328 Україна як держава-учасниця Угоди від 13 березня 1992 року виконує зобов'язання, взяті згідно з цією Угодою, а тому припинення Російською Федерацією з 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не стосується періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01 січня 2023 року.
Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди від 13 березня 1992 року, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.
Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Щодо доводів апелянта про необхідність легалізації (проставлення апостиля) документів, необхідних для призначення пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
04 лютого 2023 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» (Постанова № 107), якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з виданням Постанови № 107 документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
Водночас, Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, про яку йде мова у спірному рішенні. російська федерація та Республіка Білорусь також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (стаття 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
З огляду на вказане доводи пенсійного органу, зазначені в оскаржуваному рішенні, а також у відзиві на позовну заяву щодо прийняття Закону № 2783, який набрав чинності 23 грудня 2022 року, не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи, адже такий стаж ним набутий в той час, коли Угода від 13 березня 1992 року була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Водночас, колегія суддів зазначає, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди від 13 березня 1992 року, які передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до трудового (страхового) стажу.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому суд уважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача в російській федерації з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року, з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року, з 20 жовтня 1998 року по 31 грудня 2003 року, з 01 січня 2004 року по 25 січня 2007 року та з 17 квітня 2004 року по 21 лютого 2012 року з огляду на прийняття Верховною Радою Закону № 2783.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що будь-яких інших підстав чи мотивів для неврахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача оскаржуване рішення відповідача не містить.
Також, суд апеляційної інстанції враховує, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 05 липня 1981 року зроблено записи про його прийняття та звільнення з роботи за спірні періоди з посиланням на відповідні накази про прийняття на роботу та про звільнення з роботи. Записи про роботу точні, чіткі, виправлень та закреслень не містять. Записи про звільнення засвідчені підписами уповноваженої особи та скріплені печаткою підприємства.
Жодних зауважень стосовно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 05 липня 1981 року відповідач не навів.
Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм законодавства випливає значний обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду України під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи, заробітної плати для її призначення. Органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії з урахуванням тих обставин, що склалися. До того ж позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист збоку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Також, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (підпункт 13 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014 року).
Обов'язок отримання інформації від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків за періоди роботи особи після 01 січня 2004 на підставі приписів Порядку № 22-1 покладається саме на орган, що призначає пенсію. Нездійснення такого обов'язку або неотримання інформації з причин, які не залежать від волі пенсіонера, не є належною підставою для неврахування як стажу роботи за спірні періоди, так і заробітної плати (доходу), отриманої за періоди такої роботи.
Також, ненадання/ненадходження інформації щодо відрахованих сум єдиного соціального внеску до відповідного пенсійного фонду не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення та врахування стажу за вказаний час роботи.
Колегія суддів звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до його страхового стажу періоди роботи з 01 січня 1992 року по 10 квітня 1992 року у кооперативі «ВАХТОВИК», з 12 березня 1995 року по 01 жовтня 1998 року у ТОВ «Содружество Радужний», з 20 жовтня 1998 року по 25 січня 2007 року у ТОВ СП «КАТКОНЕФТЬ» та з 17 квітня 2004 року по 21 лютого 2012 року у ВАТ «БЕЛОРУССКОЕ «УПНП И КРС», у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про недостатність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання відповідача вказані періоди роботи позивача зарахувати до його страхового стажу.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії позивач досяг необхідного віку 60 років. Страховий стаж позивача з урахуванням періодів, які відповідач не заперечує (16 років 02 місяці 01 день), та з урахуванням тих періодів, які суд зобов'язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивача, становить більше необхідних 31 року. Позивач досяг пенсійного віку 21 червня 2024 року, а за призначенням пенсії звернувся 15 серпня 2024 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку. Отже, право на отримання пенсії позивач має з 22 червня 2024 року, тобто з дня, що настав за днем досягнення пенсійного віку. Колегія суддів вказує, що у спірній ситуації щодо позивача одночасно виконуються всі умови, необхідні для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 з 22 червня 2024 року.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 380/20190/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар