15 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 158/1472/25 пров. № А/857/22039/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Центрального Міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби у м. Києві та Київській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Поліщук С.В., час ухвалення рішення 13 год 05 хв у м. Ківерці) у справі за адміністративним позовом Центрального Міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 про продовження строку затримання,
22.05.2025 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 , в якому просило продовжити строк його затримання з метою забезпечення примусового видворення.
Позов мотивований відсутністю відомостей про перебування відповідача по справі на території України на законних підставах, особу якого не ідентифіковано, зокрема, у нього відсутні документи, що дають право на перетин державного кордону для виїзду з України.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.05.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ЦМУ ДМС подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Сторони, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 27.11.2024 працівниками УСР в м. Києві ДСР НП України був виявлений громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , який в порушення вимог Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI) проживав на території України без відповідних дозвільних документів, які б надавали йому таке право на визначений строк. Зі слів відповідача встановлено, що він прибув в Україну 10.06.2023 з приватною метою, перетнувши державний кордон через пункт пропуску “Устилуг».
Для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів відповідач по справі не звертався, будь яких інших дій для легалізації свого перебування на території України не вживав, чим порушив вимоги ст.4 Закону №3773-VI.
Відповідно до ч.2 ст.263 КУпАП, 27.11.2024 громадянин Республіки Нігерія ОСОБА_1 був затриманий строком на 72 год з метою з'ясування причин та обставин правопорушення та поміщений до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.
Крім того, 27.11.2024 відносно громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області було прийнято рішення про його примусове видворення з території України до країни походження або третьої країни.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 29.11.2024 затримано громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 6 (шість) місяців.
09.12.2024 позивачем по справі до Консульського відділу Федеративної Республіки Нігерія в Україні скеровано лист про допомогу в ідентифікації відповідача по справі, проте відповіді не надійшло.
07.02.2025 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області з Волинського ПТПІ надійшов лист про ідентифікацію відповідача.
З метою подальшого оформлення документів, необхідних для примусового видворення відповідача по справі громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, просить суд продовжити строк затримання відповідача по справі на строк 6 місяців.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність підстав для продовження строку затримання громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , особу якого ідентифіковано, а неможливості оформлення візового документу не є підставою для продовження строку затримання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Законом №3773-VI визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлює порядок в'їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.
Згідно ч.3 ст.3 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Згідно ч.4 ст.30 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Згідно ч.11 ст.289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Відповідно до ч.12 ст.289 КАС України, про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Згідно ч.13 ст.289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є : відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Аналіз вищевказаної норми вказує на те, що наявність хоча б однієї з умов, передбачених ч.13 ст.289 КАС України, надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців).
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.04.2022 по справі №522/17369/21, від 28.01.2021 по справі №743/1046/20.
Разом з тим, порядок дій посадових осіб ДМС України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначається Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України №353/271/150 від 23.04.2012 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України №38/77 від 22.01.2018).
Розділом VI Інструкції визначено порядок дій з ідентифікації та документування іноземців.
Якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган Державної міграційної служби, орган охорони державного кордону України або орган Служби безпеки України вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України повторно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ідентифікація органами міграційної служби відносно іноземців здійснюється з обов'язковим урахуванням запитів до відповідних дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця та відповідей на них.
З матеріалів справи видно, що 09.12.2024 позивачем скеровано до Консульського відділу Федеративної Республіки Нігерія в Україні лист про допомогу в ідентифікації відповідача по справі, проте відповіді не надійшло.
07.02.2025 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області з Волинського ПТПІ надійшов лист про ідентифікацію відповідача.
Судом встановлено, що громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 є ідентифікованим, що підтверджується копією паспорта громадянина Федеративної Республіки Нігерія, термін дії якого є чинним до 12.12.2034.
Вказане також стверджується повідомленням Волинського ПТПІ №0777.1/61-25 від 07.02.2025.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що позивачем не надано доказів та не доведено, що для забезпечення виконання вищевказаного рішення суду, впродовж визначеного судом терміну, вживались заходи для забезпечення примусового видворення з України громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , який є ідентифікованим, оскільки зроблено лише один запит до Консульського відділу посольства Федеративної Республіки Нігерія в Україні 09.12.2024 (щодо ідентифікації відповідача по справі).
Разом з тим, громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він надав органу міграційної служби свій паспорт громадянина Нігерії, однак останнім жодних заходів щодо його примусового видворення не вчинялось. Він особисто звертався до посольства Молдови в Україні з метою сприяння у його поверненні до країни походження, оскільки має намір самостійно виїхати з території України та придбати за власний кошт проїзний квиток, при цьому сприяння з боку позивача по справі в цьому відсутнє. Даний факт стверджується наданими суду відповідачем по справі доказами.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено наявність підстав для продовження строку затримання відповідача, особу якого ідентифіковано, а неможливості оформлення візового документу не є підставою для продовження строку затримання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.11 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Центрального Міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2025 року по справі №158/1472/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 25.07.25