Справа № 706/756/25
1-кп/706/113/25
28 липня 2025 року м. Христинівка
Христинівський районний суд Черкаської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Христинівка Черкаської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025100140001030 від 13.03.2025, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Черкаські Тишки, Харківського району, Харківської області, громадянина України, неодруженого, не працюючого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ч. 4 ст. 402 КК України
ОСОБА_4 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, у військовому званні «солдат», діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28 - 32, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 10.03.2025 близько 14 год, перебуваючи на території військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , після того як заступник командира військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_6 , який у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є начальником за військовим званням для військовослужбовців рядового складу, в тому числі по відношенню до солдата ОСОБА_4 , усно довів наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №312-РС від 08.03.2025 та командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №73 від 10.03.2025, які у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є начальником за військовим званням для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського та молодшого офіцерського складу, в тому числі по відношенню до солдата ОСОБА_4 , відповідно до яких останній повинен 10.03.2025 вибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 у АДРЕСА_3 , незважаючи не те, що зазначені накази не суперечили чинному законодавству, не були пов'язаними з порушенням прав та свобод солдата ОСОБА_4 , не носили в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягали беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього, та були доведені до нього уповноваженою на те особою встановленим порядком, за надуманими підставами, відкрито, усно та письмово відмовився виконувати вказані накази, що призвело до підриву дисципліни підрозділу та зниження рівня бойової готовності військової частини НОМЕР_1 та військовослужбовців, що вибули до інших підрозділів для несення подальшої військової служби, чим вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.
Обвинувачений ОСОБА_4 вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю та підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті. Повідомив, що відмовився виконувати накази через релігійні переконання, думав, що буде допомагати армії в інший спосіб. Однак, провівши час у СІЗО усвідомив обов'язок несення військової служби. Разом із захисником клопотав про призначення йому мінімальної міри покарання із звільненням від відбування покарання з випробуванням, оскільки бажає продовжувати службу у складі Збройних Сил України.
З огляду на беззаперечне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, згодою із кваліфікацією вчиненого діяння, відсутність заперечень учасників судового провадження щодо встановлених обставин, відсутність сумнівів щодо добровільності та істинності їх позицій, суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються, та вирішив обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого, з метою з'ясування наявності обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обтяжують чи пом'якшують покарання.
Наслідки розгляду справи відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України учасникам судового провадження судом роз'яснені.
Допитавши обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідивши письмові докази, які характеризують особу обвинуваченого, суд доходить висновку, що вина ОСОБА_4 доведена і він повинен нести відповідальність за ч. 4 ст. 402 КК України, за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст. 65 - 67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення та після його вчинення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд визнає щире каяття, бажання продовжити військову службу.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 67 КК України, відсутні.
Суд, обираючи вид покарання обвинуваченому, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, визнання ним вини, наявність постійного місця проживання, здійснення волонтерської діяльності, те, що він неодружений, не перебуває на обліках у лікаря - психіатра та лікаря - нарколога, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, у військовому званні «солдат», за місцем несення служби, згідно наданої 14.03.2025 військовою частиною НОМЕР_1 службової характеристики зарекомендувати себе не встиг, фізично здоровий, у вчиненому щиро розкаявся.
Враховуючи санкцію інкримінованого ОСОБА_4 злочину, стійке бажання останнього проходити військову службу, наявність письмової згоди командира військової частини НОМЕР_4 на проходження ОСОБА_4 військової служби з наступним призначенням його на вакантну посаду кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення танкового батальйону, суд приходить до висновку, що для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , попередження нових злочинів, йому має бути призначене необхідне й достатнє покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі санкції статті із звільненням його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Суд вважає, що призначене таким чином ОСОБА_4 покарання найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК України, буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженню відсутні.
Цивільний позов не заявлений.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі із випробуванням та встановленням іспитового строку, з урахуванням положень ч. 1 ст. 377 КПК України, суд вважає за необхідне скасувати обраний обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою та звільнити його з - під варти в залі судового засідання.
З урахуванням вищевказаного, керуючись ст. 366 - 368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Згідно ч. 4 ст. 76 КК України, нагляд за ОСОБА_4 , в період дії іспитового строку покласти на командира військової частини за місцем проходження ним військової служби, а у випадку звільнення - на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_4 .
Обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою скасувати.
Звільнити ОСОБА_4 з - під варти в залі судового засідання негайно.
На підставі ч. 3 ст. 376 КПК України роз'яснити обвинуваченому, захиснику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Христинівський районний суд Черкаської області протягом 30 днів з моменту його проголошення з урахуванням обмежень, передбачених ст. 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скарги після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок не скасовано.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та захиснику.
Суддя ОСОБА_8