Справа № 703/2900/25
2/703/1224/25
28 липня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Криви Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Крамної Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття арешту з нерухомого майна, -
встановив:
В інтересах позивача ОСОБА_1 до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із вказаним позовом звернувся її представник адвокат Дем'яненко О.В., в якому просить суд зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою Смілянського міського відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.10.2009 АА № 929602 та зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон 23.10.2009 за № 9177603.
Позов обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть. Після його смерті відкрилась спадщина до складу якої входять: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0601 га кадастровий номер: 7123780500:01:001:0126.
Після смерті чоловіка, позивачка як спадкоємець 1 черги за законом, в порядку ст. 1269 ЦК України, прийняла спадщину, заведено спадкову справу № 286/2022. Під час оформлення спадкового майна було встановлено, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявний арешт нерухомого майна ОСОБА_3 , накладений згідно з постановою Смілянського міського відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.10.2009 АА № 929602. В зв'язку з чим нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину.
З відповіді ВДВС у м. Смілі Черкаського району від 05.03.2024 № 24138 вбачається, що у провадженні відділу перебували 4 виконавчі провадження, в яких боржником був ОСОБА_3 , але на даний час матеріали проваджень знищені за закінченням строку зберігання. При цього, з вказаного листа ВВС вбачається, що 3 з 4 виконавчих проведень були завершені до винесення постанови про накладення арешту, а саме № 5840086, ґ№ 6244977, № 9538789.
Відтак, на момент винесення постанови про накладення арешту діючим було лише одне виконавче провадження № 8019699 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2617, виданого 22.11.2007 Смілянським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , яке завершене 26.12.2011.
Вказане свідчить про те, що заявлені позивачкою вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків ОСОБА_2 , в інтересах якої було накладено арешт на майно ОСОБА_3 та на користь якої рішенням суду було стягнуто аліменти.
На сьогоднішній день позивачка має намір зареєструвати право власності на спадкове майно, однак через наявність арешту позбавлена можливості це зробити.
Посилаючись на вказані обставини та враховуючи, що в позасудовому порядку врегулювати питання щодо зняття арешту із нерухомого майна неможливо, остання звернулася до суду з означеним позовом.
Ухвалою судді від 22 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, однак представник позивача - адвокат Дем'яненко О.В. в направленій до суду заяві просив розгляд справи проводити у відсутність позивача та її представника, на задоволенні позовних вимог наполягав, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, в подані заяві просила проводити судове засідання без її участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, врахувавши позиції сторін, які викладені в їх заявах про розгляд справи без участі, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, приходить до наступного.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сміла Черкаської області помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 від 28 січня 2022 року (а.с.6).
Згідно копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_4 , про що в матеріали справи надано копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 20 вересня 2005 року (а.с.7).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,1 кв.м., належна спадкодавцю на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 травня 2007 року у справі № 2-1155/2007, зареєстрованого Смілянським відділком ЧООБТІ 07.06.2007.
Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.
Позивач вказує, що при оформленні спадкових справ в нотаріальному порядку вона дізналася, що не може бути видано свідоцтво про право на спадщину на майно, яке належало ОСОБА_3 , оскільки в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, існує обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна АА № 929602 від 21.10.2009.
Так, згідно Інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.12.2024 існує обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, накладений гдно постанови Смілянського міського відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.10.2009 АА № 929602.
Таким чином наявність відомостей в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати в нотаріуса свідоцтво про право на спадщину.
Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт/заборону, відповідно до статей 15,16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Позов про звільнення майна з-під арешту може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Пунктами 1, 2 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз'яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст. 13 міжнародного правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.
За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.1 , ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. За змістом наведеної норми право на спадщину є майновим правом спадкоємця, юридичний факт виникнення якого пов'язаний з часом її прийняття, неотримання ж свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця такого права.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 9 зазначеної постанови від З червня 2016 року № 5, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу. При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У рішенні суду про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову, які оскаржуються.
Верховний Суд в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 20 січня 2020 року в справі № 753/12741/17, провадження № 61-15806св19 зазначив, що із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У рішенні суду про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову, які оскаржуються. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
ОСОБА_1 позбавлена можливості звертатися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, оскільки не була стороною у цивільній справі, а тому звертається до суду в порядку позовного провадження.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги засновані на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.
При таких обставинах, суд дійшов до висновку про те, що є всі підстави, передбачені законом, для задоволення позову та зняття арешту з майна належного позивачу, оскільки накладення арешту перешкоджає вільному розпорядженню майном, тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими та мають бути задоволені.
На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141,264, 265, 280-284, 289 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття арешту з нерухомого майна - задовольнити.
Скасувати арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою Смілянського міського відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.10.2009 АА № 929602 та зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон 23.10.2009 за № 9177603.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28 липня 2025 року.
Головуючий: Ю. В. Крива