Справа № 580/1250/25 Суддя (судді) першої інстанції: Паламар П.Г.
24 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
за участю секретаря Ольшевської Ж.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області від 10.04.2023 №62-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити на посаді начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області або на рівнозначній посаді;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 450119 грн, але по день ухвалення рішення у справі;
- рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 01.09.2021 позивачка перебувала на посаді начальника юридичного відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області. Наказом №62-к від 10.04.2023, з 18.04.2023 звільнена у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним та таким, що порушує норми трудового законодавства, зокрема ч. 2 ст. 40, ст. 49-2, 43 КЗпП України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти позову та вказав, що оскільки наказом 16.01.2023 № 9-ОД скорочено весь штат працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь, а тому було неможливо запропонувати вакантні посади на тому самому підприємстві. Разом з тим, штат працівників апарату Пенсійного фонду України складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України «Про державну службу». Посади працівників ФСС України на відміну від працівників Пенсійного фонду не належать до посад державної служби. На зазначених працівників поширюється законодавство про працю. Вказано, що в Головному управлінні були наявні посади державної служби категорій «Б» та «В» і особи, які виявили бажання прийняти участь у доборі персоналу мали таку можливість, однак позивач посада якої не віднесена до посад державної служби, не виявила такого бажання. Наголошено, що переведення працівників ФСС України на посади державної служби, суперечать Закону №889.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин у справі. Апелянт зазначає, що звільнення є незаконним та таким, що порушує норми трудового законодавства, зокрема ч. 2 ст. 40, ст. 49-2, 43 КЗпП України. Наголошує, що роботодавець був зобов'язаний запропонувати позивачу всі вакансії, що відповідають її кваліфікації, які існували в ГУ ПФУ в Черкаській області, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який звільняється, працював.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 01.09.2021 призначена на посаду начальника юридичного відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області у відповідності до наказу №206-к від 31.08.2021.
01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким Закон України від 23.09.1999 №1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-ХІV (в редакції Закону №2620-ІХ, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року.
Наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року; комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України, з дотриманням вимог статті 49-4 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положень Колективного договору, укладеного між виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України та Професійною спілкою працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування 29.10.2020, повідомити Професійну спілку працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України щодо прийнятого рішення про масове вивільнення працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві та провести відповідні консультації; управлінню по роботі з персоналом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з дотриманням порядку і термінів, встановлених вимогами ст. 49-2 КЗпП України, персонально попередити працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про скорочення чисельності та штату працівників та про наступне їх звільнення.
16.01.2023 Управління виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області Фонду соціального страхування України було видано наказ № 9 «Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду страхування України у Черкаській області про наступне їх вивільнення».
17.01.2023 Управління виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області Фонду соціального страхування України, ОСОБА_1 видано попередження про наступне вивільнення №09-09-124, згідно якого посада яку вона займає буде скорочена 18.04.2023, а оскільки підлягає скороченню увесь штат інша робота у Фонді не пропонується.
10.04.2023 головою комісії з реорганізації УВДФ у Черкаській області прийнято наказ №62-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області з 18.04.2023 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105 (в редакції Закону №2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Рішення про припинення ФСС України, прийняте Верховною Радою України, є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.
Пунктом 12 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105 Верховна Рада України, зобов'язала Кабінет Міністрів України: забезпечити передачу коштів Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України; привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити набрання чинності нормативно-правовими актами, зазначеними у підпунктах 2-4 цього пункту, одночасно з набранням чинності цим Законом тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України); установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Частиною п'ятою цієї статі визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно із ч. 3 ст. 105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припиненні юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
16.01.2023 на виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматським О. видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
16.01.2023 на виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», на підставі наказу голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України №9-ОД від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області видано наказ «Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про наступне їх вивільнення» №9.
Спірним наказом з 18.04.2023 позивача звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до ч. 6 ст. 36 КЗпП у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40).
Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
У пункті «а» частини 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.
Відповідно до ч. 2 п. 19 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при реорганізації підприємства або його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
Отже, навіть при реорганізації підприємства допускається звільнення працівників, проте обов'язковою умовою для цього є скорочення чисельності або штату працівників.
Постановою Верховної Ради з 01.01.2023 припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. При цьому відбулось скорочення усього штату та усієї чисельності працівників, визначених штатними розписами ВД ФССУ та управлінь ВД ФССУ в областях та м. Києві з 18.04.2023, у тому числі й посади, яку обіймала позивачка. Про наступне вивільнення позивачка попереджена більше ніж за 2 місяці, тобто у визначений законом строк. Таким чином, при звільненні норми трудового законодавства дотримані.
Суд першої інстанції вірно вказав, що доводи позивачки про порушення відповідачем вимог ч.2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки всі посади управління ВД ФССУ у Черкаській області підлягали скороченню, а переведення позивачки на вакантну посаду в ГУ ПФУ в Черкаській області виключено, оскільки вакантними є посади державної служби, у той час позивачка обіймала посаду працівника, на якого поширюється законодавство про працю.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 889).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону № 889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
09.12.2022, 30.12.2022, 28.03.2023 ГУ ПФУ в Черкаській області було направлено повідомлення на адресу управління ВД ФССУ у Черкаській області щодо працевлаштування працівників та наявні вакантні посади, проведення співбесід і направлень резюме.
Колегія суддів звертає увагу, що забезпечення норми частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі та пропозиції працівникові іншої роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, було неможливим, оскільки, відповідно до наказу Фонду від 16.01.2023 № 9-ОД скороченню підлягав весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та його управлінь.
Враховуючи зазначене позивачу про це повідомлено в попередженні про наступне звільнення.
У цьому попередженні позивачу також повідомлено, що ні законодавством про працю, ні законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби, не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
Також, у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав правовий висновок про те, що внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та ix відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права i обов'язки.
При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника усіх прав i обов'язків (у тому числі майнових) того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.
Судом першої інстанції вірно враховано, що особи, які виявили бажання прийняти участь у доборі персоналу на зайняття посад державної служби категорій «Б» та «В» та реалізувати своє право на працю, отримали можливість реалізації останнього.
Позивач не заперечувала щодо надання такої можливості, однак не подавала відповідачу заяви та необхідних документів для вирішення питання про призначення її на вакантні посади, а переведення її як працівника Фонду соціального страхування України, на якого поширюється законодавство про працю, на посаду державної служби Управління, суперечить вищезазначеним вимогам діючого законодавства.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивачки не знайшла свого об'єктивного підтвердження, не встановлено підстав для її поновлення на роботі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 28.07.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова