Справа № 620/2811/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
28 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 25.03.2018 по 24.01.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 25.03.2018 по 24.01.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 66294,46 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Сторони не погодились з таким рішенням суду першої інстанції та подали апеляційні скарги.
Позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити. В абзаці третьому рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі № 620/2811/24 - слова та цифри «в розмірі 66294,46 грн», замінити словами та цифрами «у розмірі 443 928,30 грн».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно до усього спірного періоду (з 25.03.2018 по 24.01.2024) застосував принцип співмірності щодо стягнення компенсації (середнього заробітку) за затримку розрахунку по відношенню до суми невиплачених коштів. Тим самим, повністю проігнорував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23.
Позивач наголошує, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, 19.07.2022, і після цього. До першої частини періоду застосовується принцип співмірності. Натомість, друга частина періоду з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто без застосування принципу співмірності цієї суми (за шість місяців).
Також позивач зазначає, що частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 87,68%, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - період з 25.03.2018 по 18.07.2022 року, виходячи з принципу пропорційності, становить 391 791,90 грн. (87,68% від 446842,95 грн.).
Щодо періоду з 19.07.2022 по 24.01.2024, позивач стверджує, що обмежений 6 місяцями період є період з 19.07.2022 по 18.01.2023, тож середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 52 136,40 грн. (283,35 грн. х 184 дні).
Отже, на думку позивача загальна сума компенсації за затримку розрахунку становить 443928,30 грн. (391 791,90 грн + 52 136,40 грн).
Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що будь-яких положень з приводу можливості виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби чинне законодавство, яке визначає засади проходження в Україні військової служби, не містить, а положення Кодексу законів про працю України не застосовуються до правовідносин, пов'язаних із проходженням військової служби, тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року та 21 листопада 2024 року, у складі колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду: судді-доповідача Єгорової Н.М., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., відкриті апеляційні провадження за апеляційними скаргами ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить відмовити в її задоволенні.
У відзиві відповідач зазначає, що виплата належного позивачу при звільненні грошового забезпечення відбулася 24.01.2024, тому до спірних правовідносин належить застосовувати ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, оскільки у редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців. У зв'язку з чим, суд першої інстанції протиправно здійснив розрахунок середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, враховуючи положення Кодексу законів про працю України в редакції, що не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Після надходження матеріалів справи, ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та 09 грудня 2024 року справу призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
16 грудня 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання позивача про врахування висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Верховний Суд висловлені у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 при прийнятті рішення.
У зв'язку з наданням судді-доповідачу Єгоровій Н.М. відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2025 року справа № 620/2811/24 передана судді-доповідачу - Бєловій Л.В.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року справу прийнято до провадження судді-доповідача - Бєлової Л.В. та призначено її до апеляційного розгляду в судовому засіданні 23 липня 2025 року.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, натомість у задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.03.2018 № 67 позивача було звільнено з військової служби в запас, справи та посаду здав 24.03.2018. З 24.03.2018 знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 620/3248/20, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні (56 днів) додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби правопорядку, 24.03.2018.
Вказане рішення суду набрало законної сили 11.11.2020.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 620/3248/20 позивачу нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 14809,17 грн та виплачено 20.11.2020 (а.с.12).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 у справі № 620/3247/20, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 24.03.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №620/3247/20 змінено частину третю резолютивної частини рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року, викладено абзац 3 наступним чином: "Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 24.03.2018 - з урахуванням базового місяця індексації - березень 2018 року, з урахуванням проведених виплат".
У іншій справі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №620/7358/22, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 24.03.2018 із застосуванням абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі № 620/3247/20, а також постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі № 620/7358/22 позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення: 22.06.2021 в розмірі 5743,71 грн, 31.05.2022 в розмірі 77999,40 грн, 24.01.2024 в розмірі 3111,85 грн (а.с.12 зворот - 13 зворот).
У зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення компенсації у вигляді середнього заробітку.
Суд першої інстанції, адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що зважаючи на звернення позивача до суду, тобто після звільнення (24.03.2018) через 2 роки 5 місяців (серпень 2020 року), та на розмір виплаченої позивачу на виконання рішень суду грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2018 по 18.07.2022, необхідно зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 20332,82 грн (20% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 101664,13 грн).
Щодо періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023, то суд першої інстанції, виходячи з принципу пропорційності, дійшов висновку про те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 45961,64 грн (87,68% від 52419,75 грн).
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 66294,46 грн (20332,82 грн + 45961,64 грн).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» тощо.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Однак, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Зазначене питання врегульоване Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню.
Отже, вказане спростовує доводи відповідача про те, що у спірній ситуації на позивача не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, та свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Спір у цій справі стосується виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді (25.03.2018 по 24.01.2024) відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній станом на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
З матеріалів справи вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу з 24.03.2018, а 20.11.2020 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 620/3248/20 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 14809,17 грн.
Також 22.06.2021 в розмірі 5743,71 грн, 31.05.2022 в розмірі 77999,40 грн, 24.01.2024 в розмірі 3111,85 грн нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі № 620/3247/20, а також постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі № 620/7358/22.
Отже, відповідач фактичний розрахунок із позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення провів не в строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
У зв'язку з чим, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не виплачена в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, то відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.
У свою чергу, позивач у апеляційній скарзі не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, зокрема, шляхом стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період у сумі 66294,46 грн, та просить рішення суду першої інстанції змінити і зазначити в абзаці третьому рішення - слова та цифри «в розмірі 66294,46 грн», замінити словами та цифрами «у розмірі 443 928,30 грн».
У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписів статті 117 КЗпП України, яка діяла до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 20.05.2021 у справі №380/3007/20 та від 29.10.2021 у справі №380/5499/20, статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником (у цьому разі з 25.03.2018 - наступний після виключення позивача зі списків частини та всіх видів забезпечення) по 24.01.2024 - день, що передує дню останній виплаті кошти згідно із судовими рішеннями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 25.03.2018 по 24.01.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період з 25.03.2018 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19.07.2022 до 24.01.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23 та інших.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. (абзац 1 пункту 3 Порядку № 100)
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної в матеріалах справи Відомості від 09.07.2020 № 2403 про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_2 розмір грошового забезпечення нарахованого позивачу за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільненню складає 16 717,78 грн (9045,94 грн - у лютому 2018 року та 7671,84 грн - у березні 2018 року).
Кількість календарних днів служби позивача у лютому - березні 2018 року становила 59 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби складає 283,35 грн. (16717,78 грн / 59 день).
Час затримки розрахунку за період з 25.03.2018 по 18.07.2022 становить 1577 днів.
Тож, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2018 по 18.07.2022 становить 446842,95 грн (283,35 грн х 1577 днів).
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з'ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а).
З урахуванням приписів частини п'ятої статті 242 КАС України суд вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) та застосувати в цій справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки належних при звільненні виплат, з огляду на таке.
Як вбачається із Відомості від 09.07.2020 № 2403 про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_2 , у квітні 2018 року при звільненні позивачу було нараховано грошове забезпечення у сумі 14291,03 грн.
За судовими рішеннями позивачу виплачено 101 664,13 грн (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 14809,17 грн та індексація грошового забезпечення в розмірі 86 854,96).
Отже, загальна сума, що підлягала виплаті при звільненні становить 115 955,16 грн (14291,03 грн + 101 664,13 грн).
При цьому, частка несвоєчасно виплаченої суми (101 664,13 грн) становить 87,68 % від загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні.
Тож, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення за період з 25.03.2018 по 18.07.2022 становить 391791,90 грн (87,68 % від 446842,95 грн).
При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2022 по 24.01.2024 слід застосувати статтю 117 КЗпП України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, період за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені становить з 19.07.2022 по 18.01.2023, що складає 184 днів.
Середній заробіток за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 52136,40 грн (283,35 грн х 184 днів).
Ураховуючи викладене, розмір середнього заробітку, який належить позивачу до виплати, виглядає наступним чином:
1) за період з 25.03.2018 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 391 791,90 грн;
2) за період з 19.07.2022 по 24.01.2024, що обмежений 6 місяцями, становить 52 136,40 грн.
Отже, за спірний період з 25.03.2018 по 24.01.2024 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені становить 443928,30 грн (391791,90 грн + 52136,40 грн).
Суд першої інстанції, здійснюючи за період з 25.03.2018 по 18.07.2022 обрахунок суми середнього грошового забезпечення, врахувавши ряд обставин, дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у розмірі 20332,82 грн (20% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 101664,13 грн), що, на думку суду першої інстанції, буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Проте колегія суддів зауважує, що указаний підхід в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Що стосується визначення судом першої інстанції суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період з 19.07.2022 по 24.01.2024, то суд першої інстанції не правильно до цього періоду застосував принцип співмірності, на якому наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, та визначив суму компенсації в розмірі 45961,64 грн (87,68 % від 52419,75 грн).
Наведений у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У цьому спорі правовідносини охоплюють також період з 19 липня 2022 року, який регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України та яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Отже, період стягнення середнього заробітку у цій справі поділяється на дві частини до та після 19 липня 2022 року, а саме:
період з 25.03.2018 по 18.07.2022 - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року;
період з 19.07.2022 по 24.01.2024 - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Отже, сума компенсації, обрахована судом апеляційної інстанції за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 в розмірі 52136,40 грн (283,35 грн х 184 днів), з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Однак, суд першої інстанції допустив невиправдане зменшення згаданої компенсації. Зокрема, суд першої інстанції за період з 19.07.2022 по 24.01.2024 зменшив належну до стягнення на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 52136,40 грн до 45961,64 грн без врахування висновків Верховного Суду щодо відсутності підстав застосування принципу співмірності до суми коштів, які відповідач невчасно сплатив за період, який виник після 19.07.2022.
При цьому, суд першої інстанції вже застосував вказаний принцип співмірності до періоду, який виник до 19.07.2022, зменшивши суму компенсації із 446842,95 грн до 20332,82 грн (період з 25.03.2018 по 18.07.2022).
У зв'язку з чим, висновки суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку в сумі 66294,46 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 25.03.2018 по 24.01.2024, є необґрунтованими.
Також суд першої інстанції, стягуючи вказаний розмір середнього заробітку у резолютивній частині не зазначив період, за який стягується така компенсація.
За наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення суми компенсації, а саме: замість 66294,46 грн стягненню підлягає 443928,30 грн із зазначенням періоду стягнення середнього заробітку з 25.03.2018 по 24.01.2024.
З огляді на викладене, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження.
Щодо доводів відповідача, викладенх в апеляційній скарзі, про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, то колегія суддів їх відхиляє, з огляду на наступне.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена в ній позиція, зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, вже не піддавалася зміні (відступу).
Для забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд у постановах від 02 лютого 2023 року у справі № 460/10582/21, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на обов'язку дотриманні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
На вказаному також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Отже, у спірній ситуації застосуванню підлягає остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтримана Верховним Судом, яка полягає в тому, що навіть якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, доводи відповідача про те, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення, є помилковими.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції необхідно змінити шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини у наступній редакції, а саме: «Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2018 по 24.01.2024 в розмірі 443928,30 грн. (чотириста сорок три тисячі дев'ятсот двадцять вісім гривень тридцять копійок)».
У решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року - змінити та викласти абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:
«Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2018 по 24.01.2024 в розмірі 443928,30 грн. (чотириста сорок три тисячі дев'ятсот двадцять вісім гривень тридцять копійок)».
У решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма