Справа № 826/3848/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Сич С.С., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
22 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Файдюка В.В., Черпака Ю.К.,
при секретарі: Литвин С.В.,
за участю:
представника позивача: Шевченка Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ про стягнення коштів, -
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року закрито провадження у даній справі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з'явився у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У даному випадку предметом спору є стягнення з Компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів в сумі 2 000 000,00 грн.
Обґрунтовуючи підстави позовної заяви Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив про невиконання Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ зобов'язань, зазначених у п. 3.3 Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) №БВ-348/15 від 07.08.2015, а тому позивач вважає, що Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ має обов'язок сплати штраф у розмірі 2 000 000,00 грн., який не був сплачений Компанією.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про закриття провадження по даній справі дійшов висновку, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, адже при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи на стадії ліквідації чи банкрутства банку), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Покупець) та учасниками ПАТ «Укргазпромбанк» (Продавці, Учасники), від імені яких діє уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Укргазпромбанк» Ожго Є.В., укладено договір купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) №БВ-348/15 від 07.08.2015, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Поліщук О.Ю. та зареєстрований у реєстрі за №931;932 (далі - договір).
Згідно з преамбулою договору, вказаний договір укладений, відповідно до статті 41 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку та на виконання Плану врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ «Укргазпромбанк», затвердженого виконавчою дирекцією Фонду (протокол №126/15 від 12.06.2015) (далі - План врегулювання).
Відповідно до пункту 1.1 договору уповноважена особа від імені Учасників зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити, у порядку та на умовах, визначених цим договором, наступні цінні папери: акції прості іменні у бездокументарній формі, емітентом яких є ПАТ «Укргазпромбанк»; номінальна вартість цінного паперу - 60,00 грн; кількість цінних паперів - 2 070 000,00 грн; загальна номінальна вартість цінних паперів - 124 200 000,00 грн; ціна одного цінного паперу - 7,2464 грн.
За умовами пункту 1.2 договору ціна продажу цінних паперів за цим Договором становить 15 000 000,00 грн, без ПДВ, що відповідає ціні продажу цінних паперів, визначеній за результатами відкритого конкурсу, проведеного відповідно до нормативно-правових актів Фонду та результати якого викладені у рішенні виконавчої дирекції Фонду від 30.07.2015 (протокол №180/15).
Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 договору за невиконання або неналежне виконання Покупцем своїх зобов'язань, зазначених у п. 3.3 цього Договору, Покупець сплачує Фонду штраф у розмірі 2 000 000,00 грн.
Сплата штрафу за цим Договором здійснюється Стороною протягом 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної письмової вимоги іншої Сторони.
В межах розгляду даної справи, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає про невиконання Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ зобов'язань, зазначених у п. 3.3 Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) №БВ-348/15 від 07.08.2015 та вважає, що Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ має обов'язок сплати штраф у розмірі 2 000 000,00 грн., відповідно до пунктів 4.4, 4.5 договору , який не був сплачений Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ,
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що саме невиконання Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ зобов'язань, визначених вищевказаним договором, стало підставою звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Термін «судом, встановленим законом» у пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановлений законом».
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 2 статті 17 КАС України (у редакції на час звернення до суду з даним позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
У свою чергу, правовими положеннями ч. 1 ст. 19 КАС України (в редакції чинній станом на момент розгляду справи в суді) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України 2Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори, зокрема, фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, іншим суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За приписами частин 2-4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час звернення позивача до суду з позовом) позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;
4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень виключно у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом, а також у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.
Як слідує з позовної заяви, даний позов заявлено до адміністративного суду Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не від імені банку, а від власного імені, тобто від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
З доводів апеляційної скарги вбачається, що договір, який є предметом розгляду в даній справі, має на меті реалізацію публічної мети - виведення неплатоспроможного банку з ринку, а не досягнення його сторонами приватно-правового інтересу.
Також, в позовній заяві позивач посилався на підсудність даного спору окружному адміністративному суду, у зв'язку з тим, що предметом даного спору є виконання адміністративного договору.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковими зазначені доводи апелянта, оскільки в даній справі спір виник із правочину щодо купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) №БВ-348/15 від 07.08.2015, який був укладений між Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Покупець) та учасниками ПАТ «Укргазпромбанк» (Продавці, Учасники), від імені яких діє уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Укргазпромбанк» Ожго Є.В., під час проведення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Отже, вказаний договір укладений не для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень, не для делегування публічно-владних управлінських функцій, не для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, і не замість видання індивідуального акта та врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Окрім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Правочин» (далі - ТОВ «ЮК «Правочин», Товариство) зверталося саме до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), в якому просило:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) від 07.08.2015 №БВ-348/15, укладений між компанією Праймстар Енерджі ФЗЕ (Primestar Energy FZE) (далі - Компанія) та уповноваженою особою Фонду Ожго Євгенієм Вікторовичем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук Оленою Юріївною та зареєстрований у реєстрі за №931;932, з моменту його укладення;
- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Фонду усе отримане на виконання вищезазначеного договору, а саме 13 098 700,00 грн, з яких: 13 000 000,00 грн - розмір першого траншу, сплаченого за акції Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк», та 98 700,00 грн - відшкодування витрат Фонду;
- стягнути з Фонду гарантійний платіж, сплачений Компанією, у розмірі 30 000 000,00 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 23.12.2021 у справі №910/13250/21 позовні вимоги ТОВ «ЮК «Правочин» задовольнив повністю. Визнав недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) від 07.08.2015 №БВ-348/15, укладений між Компанією та уповноваженою особою Фонду Ожго Є.В., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук О.Ю. та зареєстрований у реєстрі за №931;932. Стягнув з Фонду на користь ТОВ «ЮК «Правочин» 13 098 700,00 грн, сплачених Компанією, з яких: 13 000 000,00 грн - розмір першого траншу, сплаченого за акції ПАТ «Укргазпромбанк», 98 700,00 грн - відшкодування витрат Фонду, пов'язаних з виведенням Банку з ринку, 30 000 000,00 грн - гарантійного платежу, сплаченого Компанією за участь у конкурсі з виведення ПАТ «Укргазпромбанк» з ринку, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 650 750,50 грн.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 15.11.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 у справі №910/13250/21 скасував. Ухвалив нове рішення, яким у позові ТОВ «ЮК «Правочин» відмовив повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2023 у справі №910/13250/21 відмовлено у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про передачу справи №910/13250/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК «Правочин» залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №910/13250/21 залишено без змін.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду у справі №910/13250/21, суб'єктний склад оспорюваного договору та його предмет, колегія суддів дійшла висновку, що стандарт розумної та обачливої поведінки позивача у спірних правовідносинах передбачав необхідність прогнозування змін фінансового стану Банку, які можуть відбутися після припинення доступу позивача до інформаційного приміщення та до моменту укладення договору купівлі-продажу Банку. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Отже, зазначене свідчить про те, що спір у справі №910/13250/21, як і спір у даній справі, виник не з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинним адміністративного договору, як зазначає позивач.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі №815/6945/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/14465/17 викладено правовий висновок про те, що основні функції Фонду можуть мати як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містити владної складової, є спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
За змістом частин 1, 3 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора.
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку (частини перша, друга статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом відшкодування суми за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому, в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень, у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Водночас визначений статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
Подібні правові висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/14465/17.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскільки у спірних правовідносинах дії уповноваженої особи Фонду вчинялися не як суб'єктом владних повноважень, а як органом управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.
Тобто, даний позов спрямований на захист прав у сфері господарських правовідносин, а не публічно - правових відносин, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що спір у цій справі має вирішуватись за правилами господарського судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Отже, зважаючи на те, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Підстави для стягнення судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 238, 308, 310, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року про закриття провадження у справі - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: В.В. Файдюк
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 25.07.2025 року