Справа № 580/12324/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА
25 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акта,-
22.12.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2023 №232730010264 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати страховий стаж ОСОБА_1 - зарахувати періоди трудової діяльності з 16.09.1982 до 15.09.1984 згідно із записами трудової книжки (серія НОМЕР_1 ), підтвердити наявність страхового стажу 20 років 1 місяць 25 днів, здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач безпідставно не зарахував до загального стажу зазначений період, оскільки даний стаж підтверджується трудовою книжкою, а тому вважає такі дії протиправними.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 р. адміністративний позов задоволено частково:
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2023 №232730010264 у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 із урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2023 №232730010264 є немотивованим і протиправним, що прийняте без всебічного, повного та об'єктивного розгляду та перевірки поданих документів до заяви ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком під час оцінки набутого стажу, тому ухвалене без обґрунтування підстав та без урахування усіх обставин індивідуальний акт від 15.11.2023 №232730010264 є незрозумілим для подальшого моделювання поведінки позивачем (чому саме відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області дійшов висновку про відмову та який спосіб для усунення недоліків має позивач), чим не сприяв позивачеві у реалізації права на пенсійне забезпечення, що належать скасуванню.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що страховий стаж особи становить 19 років 7 місяці 19 днів, за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період роботи з 16.09.1982 по 15.09.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.09.1982, оскільки дата наказу на звільнення (29.12.1984) не відповідає даті звільнення.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подавала.
Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09.11.2023 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії по досягненню 60-річного віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Після отриманої роз'яснення-відмови позивач звернулась до Архівного відділу Деснянського району в місті Києві з метою отримання підтвердних довідок про незараховані записи періоду роботи до стажу. На підставі наявних первинних архівних документів ВАТ «Київхімволокно» (ліквідоване як банкрут), архівний відділ Деснянської райдержадміністрації надав архівну довідку про підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 за період роботи з 16.09.1982 до 15.09.1984, копії наказів про прийняття та звільнення, копію перейменування підприємства.
На підставі отриманих архівних довідок 09.11.2023 позивач повторно звернулась до Пенсійного фонду України у Черкаській області із заявою №18404 про призначення пенсії за віком у зв'язку з досягненням 63-річного віку та набуттям страхового стажу від 20 до 30 років відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення від 15.11.2023 № 232730010264, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, що мав становити від 20 до 30 років відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач вважає спірне рішення протиправними та такими, що належить скасувати, тому звернувся до суду з позовом.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Статтею 56 Закону № 1788 передбачено, що до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем разом з із заявою про перерахунок пенсії подано трудову книжку НОМЕР_2 від 10 вересня 1982 року, в якій зазначені спірні періоди роботи позивача, та підтверджені в передбачений Законом, а саме приписами: ст.62 Закону №1788-XII, п. 1 Порядку №637, спосіб - записом в трудовій книжці.
Щодо доводів відповідача стосовно недоліків у оформленні зазначеної трудової книжки, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 вищезазначеної Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Разом з тим, пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю та ст. 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка зазначена, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що невідповідність дати звільнення із датою наказу відбулось не з вини позивача, й не може бути підставою для порушення її права на пенсійне забезпечення, особливо враховуючи, що позивач не стверджує, що вона звільнилася 29.12.1984 а не 15.09.1984, і саме від періоду з 15.09.1984 по 29.12.1984 не залежить право позивача на пенсію після 63 років.
При цьому колегія суддів врахувала правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене.
При цьому, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
За приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Здійснюючи аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядку № 22-1, колегія суддів зазначає, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами. Однак, в даному випадку, відповідач цим правом не скористався та будь-яких перелічених вище заходів не вживав.
Не можливість отримання даної інформації з причин, що не залежать від позивача, не можуть позбавити останнього від права на пенсійне забезпечення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняте рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2023 №232730010264 є немотивованим і протиправним, що прийняте без всебічного, повного та об'єктивного розгляду та перевірки поданих документів до заяви ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком під час оцінки набутого стажу, тому ухвалене без обґрунтування підстав та без урахування усіх обставин індивідуальний акт від 15.11.2023 №232730010264 є незрозумілим для подальшого моделювання поведінки позивачем (чому саме відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області дійшов висновку про відмову та який спосіб для усунення недоліків має позивач), чим не сприяв позивачеві у реалізації права на пенсійне забезпечення, та належать скасуванню.
Разом з тим, у рішенні від 30.01.2003 N 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Щодо інших доводів апелянта колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 р. - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акта - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк