Справа № 161/13172/25
Провадження № 2-а/161/177/25
28 липня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі: головуючої - судді Плахтій І.Б.
з участю секретаря судових засідань - Маєвської Х.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
04 липня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку за категорією військовообов'язаний в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до приписів п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. 25 травня 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_1 винесено постанову № 959 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. за неявку до ІНФОРМАЦІЯ_2 по повістці від 4 жовтня 2024 року № 268766 - на 21 жовтня 2024 року. Вважає дану постанову протиправною. Вказує, що ОСОБА_1 повістки від 04 жовтня 2024 року № 268766 не отримував, а тому не зобов'язаний був з'являтися 21 жовтня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 21 жовтня 2024 року. Тобто, у такому разі, днем виявлення так званого «порушення» є наступний день за днем нез'явлення - 22 жовтня 2024 року. Це означає, що на момент винесення постанови минув трьохмісячний строк, в межах якого можливе накладення адміністративного стягнення. Тому, за правилом п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у розглядуваній справі взагалі не могло бути розпочато. Крім того, в порушення вимог ст. 277-2 КУпАП ОСОБА_1 не повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, і розглянуто справу в його відсутності. Зазначає, що справи про адміністративні правопорушення за ст. 210 КУпАП може бути розглянута без повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та у її відсутності лише у випадку подання такою особою заяви про неоспорення допущеного порушення та згоду на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Однак, такої заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не подавав. На підставі викладеного просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 від 25 травня 2025 року № 959 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, а провадження у справі за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: 484, 48 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
21 липня 2025 року представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень щодо позову останній зазначає, що гр. ОСОБА_3 перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до вимог пунктів 30-1, 30-2, 30-3 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений Постановою КМУ №560 від 16.05.2024 року (далі - Порядок) військовозобов?язаному ОСОБА_3 була сформована повістка за допомогою єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів (виклик №268766 від 04 жовтня 2024 року). Дана повістка була надіслана ОСОБА_3 за допомогою Національного оператора поштового зв?язку «Укрпошта», із необхідністю явки у конкретно визначений час - 11.00 год 14 жовтня 2024 року. У вказаний день, 14 жовтня 2024 року, гр. ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з?явився, жодних документів щодо поважності причин неявки не надав. Пізніше, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 повернувся лист (повістка) із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою. Відповідно до абз.3 пп.2 п.41 вказаного Порядку належним підтвердженням оповіщення військовозобов?язаного у разі надсилання повістки засобами поштового зв?язку є день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою відповідному ТЦК та СП. Зважаючи на факт неявки за повісткою, сформованою засобами поштового зв?язку, вказаного військовозобов?язаного до ІНФОРМАЦІЯ_2 , та в рамках військового обліку призовників, п.п.2 п.56 Порядку організації та ведення військовозобов?язаних та резервістів, що затверджений Постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року, було сформовано подання щодо розшуку ОСОБА_3 , як такого, що вчинив адміністративне правопорушення передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП, до органів Національної поліції. За результатами розшуку була винесена Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 за скоєння правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУПА (Постанова №959 від 25 травня 2025 року). Даною постановою на ОСОБА_3 накладено мінімальний штраф у сумі 17000 грн. Враховуючи наведене, у задоволенні позову просить відмовити.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились. У позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити у їх відсутності
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України у зв?язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 25 травня 2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено щодо ОСОБА_1 постанову за справою про адміністративне правопорушення № 959, зі змісту якої слідує, що 25 травня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що гр. ОСОБА_1 не прибув по повістці №268766 від 04 жовтня 2024 року, що зобов'язувала його з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 21 жовтня 2024 року. Своїми діями порушив вимоги ч. 1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п.2 п.1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Частинами першою, третьою статті 210 КУпАП передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Згідно положень ЗУ «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває по даний час.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Загальні правила військового обліку визначені в ст. 33 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон), відповідно до ч. 2 якої загальне керівництво роботою, пов'язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 цього Закону військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 33 Закону).
Відповідно до п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487 (далі Порядок № 1487), районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;
організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Підпунктом 2 п. 1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Порядку № 1487 визначено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 3 Додатку 2 до Порядку № 1487, - призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Статтею 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Виходячи з наведених правових норм, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення правил військового обліку, є факт неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 21 жовтня 2024 року за повісткою № 268766 від 04 жовтня 2024 року.
Судом встановлено, що згідно опису вкладення Укрпошта від 04 жовтня 2024 року (номер відправлення 0600292393471), позивачу була направлена повістка № 268766 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення даних.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується сторонами судова повістка ОСОБА_1 вручена не була та була повернута ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відтак, судом достеменно встановлено, що позивачу ОСОБА_1 не було відомо про час та місце його прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних, та те, що він свідомо ухилився від такого обов'язку та не з'явився до відповідача.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що норми діючого законодавства вимагають, щоб повістка була вручена особисто і підписана особою, якій вона призначена.
Форма розписки та її зміст визначені в Додатку 11 до Порядку № 1487, згідно якому повістка має відривну частину розписки про те, що повістка про виклик у визначений час до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержана певним громадянином із засвідченням його особистим підписом.
Інші форми запрошення, сповіщення про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки законодавцем не встановлені.
Тобто, єдиний доказ, який покладено ІНФОРМАЦІЯ_4 в основу для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, не може бути взятий судом до уваги, оскільки такий є неналежним, недостовірним та недостатнім для доведення вини останнього в інкримінованому йому правопорушенні.
Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що підтверджують обізнаність позивача про явку саме на 21 жовтня 2024 року для уточнення облікових даних, відповідач не надав та не долучив до свого відзиву.
Крім того, згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 № 4582 від 14 серпня 2024 року, виданої ОСОБА_1 , останньому надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»(а.с. зворот 7).
Варто зауважити, що згідно примітки до ст. 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Суд наголошує, що відповідачем не долучено, зокрема відомості щодо здійснення перевірки функціонування системи військового обліку громадян України в органах державної влади, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях з приводу відсутності у таких інформації щодо ОСОБА_1 , як такого, що не перебуває на військовому обліку у відповідному ІНФОРМАЦІЯ_3 та не виконує правила військового обліку.
Будь-які інші докази стороною відповідача в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови не надано.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
На переконання суду, встановлені в ході розгляду справи обставини, у своїй сукупності свідчать про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови.
Крім того, судом вище встановлено, що відповідачем було надіслано ОСОБА_1 судову повістку до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення облікових даних на 21 жовтня 2024 року, позивач судову повістку не отримав, у зв'язку з чим поштове відправлення було повернуто відправнику.
Відповідно до ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Відтак, днем виявлення порушення є наступний день за днем не з'явлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних, тобто 22 жовтня 2024 року.
Таким чином, на момент складання постанови за справою про адміністративне правопорушення №959 від 25 травня 2025 року стосовно ОСОБА_1 , сплинув трьохмісячний строк , в межах якого можливе накладення адміністративного стягнення, що також свідчить про протиправність винесеної постанови.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що будь-які докази, що підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП суду не надані, суд вважає за необхідне оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку із відсутністю в діях останнього події та складу інкримінованого правопорушення.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, зокрема, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 5000 грн.
У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивача долучає до матеріалів справи договір про надання правової допомоги адвокатом від 26 червня 2025 року, детальний опис виконаних робіт від 26 червня 2025 року, квитанцію від 25 червня 2025 року.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.
Зокрема, у рішеннях у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року (пункт 80), у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року (пункти 34-36), у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року, у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Враховуючи вимоги ст. 134 КАС України та з огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, пов'язаних із захистом прав та представництвом інтересів позивача у даній конкретній справі, враховуючи характер спору, участь адвоката у справі, суд, з урахуванням основоположних засад справедливості, виваженості та розумності, вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 2000 грн.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 484, 48 грн., сплачений останнім при зверненні до суду з даним позовом та витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн.
На підставі ст.ст. 210, 251, 252, 280 КУпАП, керуючись ст.ст. 77, 121, 241-246, 286 КАС України, суд, -
Позов задовольнити.
Скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 959 від 25 травня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп. судового збору та 2000 (дві тисячі) грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення у повному обсязі складено 28 липня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області І.Б. Плахтій