Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 липня 2025 р. № 520/7218/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 30 березня 2024 року по 11 березня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 586 244 (п'ятсот вісімдесят шість тисяч двісті сорок чотири) грн. 24 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 30 березня 2024 року по 11 березня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 586 244 (п'ятсот вісімдесят шість тисяч двісті сорок чотири) грн. 24 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність, що виразилася в ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2024 року по 11 березня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 586 244 грн. 24 коп. (п'ятсот вісімдесят шість тисяч двісті сорок чотири) грн. 88 коп. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою від 07.04.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача та відповідачу до їх електронних кабінетів через підсистему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Відповідач правом надати відзив на позов не скористався.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою від 14.04.2025 зупинено провадження в адміністративній справі № 520/7218/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/5293/25. Зобов'язано сторони негайно повідомити суд про набрання законної сили судовим рішенням у справі № 520/5293/25.
Ухвалою від 05.06.2025 поновлено провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та відповідно до витягу з наказу Начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.03.2024 №244-ОС, звільнений з військової служби у відставку, за підпунктом «б» (за станом здоров'я) п.3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 30.03.2024. (а.с.17-18)
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №520/20263/24, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу з врахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум. (а.с.24-33)
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/20263/24, позивачу 11.03.2025 зараховано на картковий рахунок суму в розмірі 206 840,43 грн., що вбачається з наявної в матеріалах справи роздруківки про зарахування коштів. (а.с. 23)
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2024 по 11.03.2025, але не більше шести місяців, у 586 244,24 грн., тобто за ст. 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022), позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України).
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, частиною 1 зазначеної статті установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, нормами статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство (установа, організація) зобов'язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим суд звертає увагу на те, що вказаний у частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Крім цього, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, позивач звільнений з військової служби з 30.03.2024.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/20263/24, позивачу 11.03.2025 зараховано на картковий рахунок суму в розмірі 206 840,43 грн., що вбачається з наявної в матеріалах справи роздруківки про зарахування коштів. (а.с. 23)
У межах даної справи позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати й виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2024 по 11.03.2025, але не більше шести місяців, у сумі 586 244,24 грн.
Водночас, на підставі відомостей програми “Діловодство спеціалізованого суду», судом установлено, що позивач уже звертався до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , згідно якого просив суд, зокрема, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 30.03.2024р. по 28.02.2025р., але не більше шести місяців, у сумі 586.244 (п'ятсот вісімдесят шість тисяч двісті сорок чотири) грн. 24 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).
При цьому, підставою для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем було зазначено про виплату позивачу сум на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №520/20263/24, яка була здійснена відповідачем 28.02.2025, що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.03.2024 (день звільнення) по 28.02.2025 (остаточний розрахунок), але не більше як за шість місяців.
У даній справі (№ 520/7218/25) в якості підстави для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем також зазначено про виплату йому сум на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №520/20263/24, яка була здійснена відповідачем 11.03.2025, що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.03.2024 (день звільнення) по 11.03.2025 (остаточний розрахунок), але не більше як за шість місяців.
Тобто, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/20263/24 позивачу було виплачено недоотримане грошове забезпечення при звільненні частинами - 28.02.2025 та 11.03.2025.
У подальшому позивач звернувся до суду з двома позовами: 1) справа № 520/5293/25 - зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток з 30.03.2024 (день звільнення) по 28.02.2025 (остаточний розрахунок), але не більше як за шість місяців, у сумі 586 244 грн. 24 коп.; 2) справа № 520/7218/25 - зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток з 30.03.2024 (день звільнення) по 11.03.2025 (остаточний розрахунок), але не більше як за шість місяців, у сумі 586 244 грн. 24 коп.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі №520/5293/25, яке набрало законної сили 15.05.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 01.04.2024р.-27.02.2025р. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 01.04.2024р.-27.02.2025р. у сумі - 159.993 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн. 24 коп. з утриманням належних податків (зборів, обов'язкових платежів).
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Суд зауважує, що відповідно до частин 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічного змісту положення також визначені і статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зі змісту наведених норм вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб, і підлягає обов'язковому виконанню, зокрема, на всій території України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями. У випадку невиконання судового рішення передбачається встановлена законом відповідальність.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/5293/25, що набрало законної сили, судом уже було зобов'язано відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, який охоплює шість місяців з дати звільнення позивача з військової служби.
Суд зауважує, що за змістом положень статті 117 Кодексу законів про працю України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Правовий висновок щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійного стягнення середнього заробітку викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18.
Так, Верховний Суд у постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18 зазначив, що “положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату».
Згідно з частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, ураховуючи, що рішенням суду у справі № 520/5293/25 вже стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 01.04.2024р.-27.02.2025р. у сумі - 159.993 грн. 24 коп., суд зазначає, що фактично відповідача вже було притягнуто до відповідальності за несвоєчасний розрахунок із позивачем при його звільненні та розраховано середній заробіток за шість місяців з дати звільнення позивача, тому суд приходить до висновку, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.
Суд звертає увагу, що приписи статті 61 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії, суд дійшов висновку, що відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому підстави для повторного притягнення до відповідальності відсутні.
Так, оскільки положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України не передбачено обов'язку застосування подвійної відповідальності за кожною виплатою грошового забезпечення чи інших сум та враховуючи, що у справі № 520/5293/25 судом зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 01.04.2024р.-27.02.2025р. у сумі - 159.993 грн. 24 коп., суд вважає безпідставним, фактично, повторне пред'явлення позивачем вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також за шість місяців з дня звільнення позивача з військової служби.
Так, звернувшись до суду вперше з позовом про зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (судова справа №520/9253/25), позивач реалізував надане йому право притягти відповідача до відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП України та стягнути з відповідача середній заробіток за шість місяців після звільнення з військової служби.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на повторне отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2024 по 11.03.2025, але не більше як за шість місяців, у сумі 586 244,24 грн.
На переконання суду, за указаних вище обставин та норм права відсутні правові підстави для задоволення вимог даного позову.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог позивача без задоволення.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН