Справа № 500/2190/25
28 липня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 при звільненні 30.06.2021 щодо нарахування та виплати одноразової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 27 повних календарних років служби;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 27 повних календарних років служби;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди служби з 01.03.2018 по 30.06.2021 та з 01.03.2022 по 31.12.2023 відповідно до п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078).
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди служби з 01.03.2018 по 30.06.2021 та з 01.03.2022 по 31.12.2023 відповідно до п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078).
Ухвалою суду від 22.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На виконання вимог вказаної ухвали, Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі чи враховуючи те, що строк звернення до суду пропущений, залишити без розгляду.
В обгрунтування вказаного клопотання зазначено про порушення строку звернення до суду, оскільки у даній категорії справ законодавець ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилась чи звертатись їй до суду з позовом за їх захистом. При цьому, висновки Верховного Суду про те, що відповідно до ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком не можуть бути враховані під час розгляду даної справи.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що звернувся до суду у межах строків, встановлених ч.2 ст.233 КЗпП України як у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, так і у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті
Дослідивши матеріали справи, ознайомившись із викладеними відповідачем доводами щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду та запереченнями позивача, суд, при вирішенні питання щодо порушення строку звернення до суду, враховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому, положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями Кодексу законів про працю.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX ч.1, 2 ст.233 КЗпП України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: "До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності".
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Крім цього, у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19.07.2022 зазначила, що застосуванню підлягає норма ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Також питання щодо застосування ст.233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного Суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням п.1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Зважаючи на наведене, Судова палата відступила, зокрема, від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду: від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано ст.233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 26.08.2004 по 30.06.2021 та з 27.02.2022 по 17.01.2025.
Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 30.06.2021 та з 01.03.2022 по 31.12.2023.
У вказані періоди до 19.07.2022 приписи ст.233 КЗпП України діяли у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, та визначали право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Натомість спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 виникли з уже за нової редакції положень ст.233 КЗпП України, а отже в даному випадку підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.
З матеріалів справи слідує, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2021 № 140 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 17.01.2025.
До суду з цим позовом позивач звернувся 16.04.2025, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду з цим позовом у частині вимог за період з 19.07.2022.
Отже, цей позов позивачем подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.
Крім того, суд вважає помилковими посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, оскільки такі є нерелевантними до цієї справи, адже правовідносини у справі № 240/12017/19 виникли щодо соціального захисту громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
З врахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Керуючись ст.122, 241, 248 КАС України, суд
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Оскарження ухвали окремо від рішення суду не допускається. Заперечення на ухвалу може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 28 липня 2025 року.
Суддя Мандзій О.П.