28 липня 2025 року Справа № 480/10443/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 480/104432/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області (далі - відповідач, ТУ ДСА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України (далі - третя особа, ДСА) у якій просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу у період з вересня по листопад 2024 року винагороди судді із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102, 00 грн.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з вересня по листопад 2024 року, обчисливши її розмір із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є суддею Глухівського міськрайонного суду Сумської області, проте всупереч приписів статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», під час здійснення повноважень судді у період з вересня по листопад 2024 року відповідач нараховував та виплачував йому винагороду судді використовуючи в розрахунку величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102, 00 грн в той час, коли станом на 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 3 028, 00 грн.
На переконання ОСОБА_1 , оскільки винагорода судді є однією із складових гарантій незалежності судді і на виконання приписів статті 130 Конституції України її розмір регулюється виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів», відповідач не мав правових підстав для нарахування і виплати суддівської винагороди у період з вересня по листопад 2024 року використовувати у розрахунку не передбачену законом про судоустрій величину “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в розмірі 2 102, 00 грн.
Ухвалою суду від 09.12.2024, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 480/10443/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб, встановлені строки для подання заяв по суті справи.
Не погоджуючись з позовними вимогами, у відзиві ТУ ДСА у Сумській області зазначило, що з огляду на встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, суддівська винагорода позивачу у період з вересня по листопад 2024 року нараховувалась і виплачувалась із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму в сумі 2 102, 00 грн.
Отже, враховуючи те, що винагорода судді ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась в межах бюджетних асигнувань у відповідності до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням приписів Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд встановив наступне.
Указом Президента України № 321/2016 від 01.08.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області.
Відповідно до розрахункових листів, суддівська винагорода ОСОБА_1 у період з вересня по листопад 2024 року включно нараховувалась і виплачувалась із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2 102, 00 грн, як то передбачено статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2024 рік».
Надаючи правову оцінку правовідносинам які виникли між сторонами суд зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За змістом частин першої, другої статті 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою вказаної статті, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого становлено на 1 січня календарного року.
Визначення прожитковому мінімуму, правова основа для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, наведені у Законі України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковим мінімумом є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривні.
Водночас, згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, було встановлено у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті суд зауважує, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, відповідач діяв на законних підставах.
Разом з цим, стверджуючи про обґрунтованість позовних вимог, ОСОБА_1 вказує на те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, позивач вважає що законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Тобто, на думку позивача, закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Втім, вирішуючи спір по суті, суд не погоджується з такими доводами ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Вказані висновки щодо застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини, корелюються з висновками щодо застосування цих норм, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 по справі № 240/9028/24.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про відповідність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу винагороди судді за період з вересня по листопад 2024 року критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання цих дій протиправними.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій відповідача, то похідна позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити винагороду судді обчисливши її розмір із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028, 00 грн, також не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик