про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
28 липня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/9993/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Алєксєєва Н.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, третя особа: Першща Полтавська державна нотаріальна контора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, третя особа: Першща Полтавська державна нотаріальна контора про:
- визнання протиправною бездіяльність Київський відділ державної виконавчої служби у м.Полтаві Східного міжрегіонального управління юстиції щодо не зняття арешту з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер НОМЕР_2 зареєстрований 22.04.2008р. зареєстровано 22.04.2008р. підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та заборона на його відчуження АЕ 535751, 16.04.2008р. Київського ВДВС Полтавського МУЮ, зареєстрованого Першою полтавською державною нотаріальною конторою;
- зобов'язання Київського відділу державної виконавчої служби у м.Полтаві Східного міжрегіонального управління юстиції зняти арешт з усього майна ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер НОМЕР_2 зареєстрований 22.04.2008р. зареєстровано 22.04.2008р. підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та заборона на його відчуження АЕ 535751, 16.04.2008р. Київського ВДВС Полтавського МУЮ, зареєстрованого Першою полтавською державною нотаріальною конторою.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як встановлено матеріалами справи, постановою державного виконавця Київського ВДВС Полтавського МУЮ від 16.04.2008 року серія АЕ №535751 накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа №2-3646, виданого 24.01.2007 Київським районним судом м. Полтави.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 16.03.2024.
Після смерті ОСОБА_2 позивач звернулася до нотаріуса за питання прийняття спадщини на 7/18 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , однак не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину через існування арешту.
Підставою для звернення до суду з вказаним позовом є те, що позивач фактично позбавлена можливості оформити право власності на спадкове майно через наявність накладеного на спадкове майно арешту.
Отже, спір у цій справі стосується майнового права позивача.
Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з приписами ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до приписів ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З аналіз наведеної норми права слід дійти висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Згідно з ч.3 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно з ч.4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження").
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Суд зазначає, що оскарження дій чи рішень державного виконавця особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду наведеній у постанові від 11.12.2019 року у справі № 826/12775/15.
Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно.
За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду наведеній у постанові від 22.01.2020 року по справі №340/25/19.
Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (стаття 59 Закону України "Про виконавче провадження").
З огляду на наведені норми та сукупність обставин у цій справі колегія суддів вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не приведе до поновлення речового права на майно.
Оскільки зняття арешту з майна здійснюється постановою виконавця, прийнятою на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права та зняття арешту зі спірного майна.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Отже, спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту відповідно до ст. 19, 30 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 13.03.2019 року по справі №815/615/16.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб'єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Беручи до уваги те, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
За правилами частини п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Таким чином, повторне звернення позивачем з вказаними позовними вимогами до того самого відповідача та з тих самих предмета і підстав, щодо яких постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статтями 7, 152, 154, 166, 167, 170, 171, 248, 256, 287, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, третя особа: Першща Полтавська державна нотаріальна контора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва