25 липня 2025 року м. Львівсправа № 380/22418/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії від 01 травня 2024 року (Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області помилково вказано « 2023» замість « 2024») № 134550019366;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати мені, ОСОБА_1 , стаж роботи з 28 лютого 1992 року по 13 грудня 1995 року на посаді видувальника скловиробів та з 14 грудня 1995 року по 18 травня 2001 року на посаді склодува у Львівському скляному виробничому об'єднанні «Райдуга» (згодом Акціонерне товариство закритого типу «Райдуга») до пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити згідно з записами моєї трудової книжки та виплачувати мені, ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) у зв'язку з досягненням мною пенсійного віку 50 років за наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі пільгового стажу за Списком № 1 більше 10 років з 24 квітня 2024 року;
- стягнути з відповідачів на мою користь за рахунок їх бюджетних асигнувань судовий збір.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24 квітня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою та необхідними документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788) в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, у зв'язку із досягненням пенсійного віку 50 років та наявністю страхового стажу більше 20 років, з яких пільговий стаж за Списком № 1 становить більше 10 років. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01 травня 2024 року (у рішенні помилково вказано « 2023») № 134550019366 (далі - також спірне/оскаржуване рішення) позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у зв'язку з відсутністю у нього необхідного пільгового та страхового стажу.
Зазначене рішення відповідача-2 позивач уважає протиправним та таким, що його належить скасувати, оскільки періоди роботи позивача з 28 лютого 1992 року по 13 грудня 1995 року на посаді видувальника скловиробів та з 14 грудня 1995 року по 18 травня 2001 року на посаді склодува, зв'язаного з постійним піддуванням і видуванням виробів у Львівському скляному виробничому об'єднанні «Райдуга» (згодом Львівське акціонерне товариство закритого типу «Райдуга»), підлягають зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 1. З урахуванням цих періодів роботи пільговий стаж позивача за Списком № 1 становить 11 років 07 місяців 22 дні за необхідних 10 років. Позивач досяг віку 50 років та має загальний страховий стаж більше необхідних 20 років. Вказані вік, страховий та пільговий стаж є достатніми для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788 в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, з 24 квітня 2024 року (з дати звернення).
З огляду на наведене заявлений позов просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що в матеріалах електронної пенсійної справи позивача є рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області щодо підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Вивчивши усі надані документи, пропозиції відділу застосування пенсійного законодавства Управління пенсійного забезпечення, вислухавши аргументи та пояснення присутніх на засіданні, Комісія прийняла рішення підтвердити ОСОБА_1 стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 1 у Львівському скляному виробничому об'єднанні «Райдуга» (АТ ЗТ «Райдуга») видувальником скловиробів з 05 липня 1989 року по 28 грудня 1989 року та періоди з врахуванням фактично відпрацьованого часу з 28 лютого 1992 року по 02 квітня 1992 року, з 01 січня 1994 року по 13 грудня 1995 року. Страховий стаж позивача становить 18 років 10 місяців 28 днів, пільговий стаж становить 02 роки 06 місяців 12 днів, а з урахуванням військової служби - 04 роки 05 місяців 19 днів. Ураховуючи вимоги пункту 1 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах право на таку пенсію у позивача відсутнє.
Відповідач-1 вказує, що покликання позивача на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 є безпідставними, оскільки зазначене рішення на спірні правовідносини не впливає, позаяк норми пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 на час розгляду заяви позивача про призначення пенсії були чинними (не визнані неконституційними та не скасовані). Пенсія за віком на пільгових умовах призначається саме за норами Закону № 1058.
Також відповідач-1 зазначає, що правові підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до вчинення дій відсутні, оскільки заяву позивача про призначення пенсії він не розглядав та спірне рішення про відмову в призначенні пенсії не ухвалював.
З огляду на наведене у задоволенні заявленого позову просить відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача-1, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково вказує, що оскаржуване рішення відповідача-2, є незаконним та необґрунтованим, оскільки вини позивача у відсутності первинних документів немає. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Вимоги щодо надання уточнюючих довідок про підтвердження трудового стажу застосовуються лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що у разі, якщо в трудовій книжці позивача, який звернувся із заявою про призначення йому пенсії віком на пільгових умовах, відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установленого для окремих категорій працівників, за заявою позивача або його довіреної особи проводиться засідання Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, утвореної при Головному управлінні Пенсійного фонду України у відповідній області. Так, зокрема у разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховується до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється відповідними Комісіями при Головних управліннях Пенсійного фонду України. Оскільки Комісія при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області прийняла рішення підтвердити ОСОБА_1 стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 1 у Львівському скляному виробничому об'єднанні «Райдуга» (AT ЗТ «Райдуга») видувальником скловиробів з 05 липня 1989 року по 28 грудня 1989 року та періоди з врахуванням фактично відпрацьованого часу з 28 лютого 1992 року по 02 квітня 1992 року, з 01 січня 1994 року по 13 грудня 1995 року, то Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області й зарахувало вказані періоди роботи позивача до його пільгового стажу. Позивач не має необхідного страхового та пільгового стажу роботи, встановленого абзацом першим пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058, для призначення пільгової пенсії, що є обов'язковою умовою для призначення такої пенсії.
Відповідач-2 зазначає, що під час прийняття спірного рішення у Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області був відсутній вибір між більш чи менш сприятливим для позивача законом, оскільки спірні правовідносини на час їх виникнення регулював один Закон, а саме Закон № 1058. Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 не змінило правового регулювання спірних правовідносин та не дає підстав вважати оскаржуване рішення протиправним.
Відповідач-2 відзначає, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень, втручання до яких з боку суду є неприпустимим. Також зауважує, що електронна пенсійна справа є у пенсійному органі за місцем фактичного проживання особи та такий орган здійснює нарахування та виплату пенсії, тому належним відповідачем за позовними вимогами зобов'язального характеру є саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
З огляду на наведене у задоволенні заявленого позову просить відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача-2, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково вказує, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Отже, Конституційний Суд вказаним рішенням визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 05 листопада 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою 24 квітня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01 травня 2023 року (правильна дата - 01 травня 2024 року) № 134550019366, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Підстави, для відмови, зазначені у цьому рішенні, такі: «Відмова у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1
Дата народження 30.11.1970
Дата звернення за призначенням пенсії 24.04.2024
Вік заявника 53 років 4 місяці 24 днів
Податковий номер заявника 2590101334
Відповідно до п/п.1. п. 1. ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії мають працівники зайняті повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком робіт і професій, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Страховий стаж заявника становить 18 років 10 місяці 28 днів, стаж для розрахунку пенсії становить 20 років 10 місяців 28 днів, пільговий стаж роботи становить 2 років 6 місяців 12 днів, пільговий стаж роботи з врахуванням військової служби становить 4 років 5 місяців 19 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу заявника зараховано всі періоди роботи.
Заявник не має права на призначення пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу роботи.
Заявник працює.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду не перебуває та пенсію не отримує».
Позивач, уважаючи зазначене рішення відповідача-2 протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01 травня 2023 року (правильна дата - 01 травня 2024 року) № 134550019366 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
03 жовтня 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788 загальний страховий стаж для чоловіків, необхідний для призначення пільгової пенсії, а саме - з 20 до 25 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають, зокрема стаття 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, рішенням від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення).
Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отож, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788 з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з одного боку та Законом № 1058 з іншого, зокрема в частині загального страхового стажу для чоловіків, необхідного для призначення їм пільгової пенсії.
Перший із цих законів визначав мінімальний загальний страховий стаж у 20 років, тоді як другий - у 25 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло правовідносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону № 1058.
Така ж правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20, зміненому у мотивувальній частині постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року, яку суд ураховує на підставі приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Аналіз пункту «а» статті 13 Закону № 1788 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 дає змогу дійти висновку, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають чоловіки (незалежно від місця останньої роботи) за сукупністю таких умов:
- зайнятість повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 (час простою, відпустки без збереження заробітної плати, тощо до пільгового стажу не зараховуються);
- досягнення віку 50 років;
- наявність загального стажу роботи не менше 20 років;
- наявність пільгового стажу не менше 10 років на зазначених роботах.
У спірному рішенні відповідач-2 вказує, що страховий стаж позивача становить 18 років 10 місяці 28 днів, а стаж для розрахунку пенсії - 20 років 10 місяців 28 днів.
Тобто відповідач-2 визнає, що загальний страховий стаж позивача становить більше 20 років.
Суд зазначає, що такий обсяг загального страхового стажу є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
За цих обставин відмова відповідача-2 у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю нього необхідного загального страхового стажу є протиправною, адже, покликаючись у спірному рішенні на пункт 1 частини другої статті 114 Закону № 1058, відповідач-2 не врахував правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової юридичної сили з одного й того ж предмету правового регулювання, з огляду на що безпідставно не віддав перевагу у застосуванні найбільш сприятливого для позивача закону, а саме пункту «а» статті 13 Закону № 1788 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Що стосується пільгового стажу роботи позивача суд зазначає таке.
За змістом статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз наведених норм вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у тому разі, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Суд встановив, що до заяви від 24 квітня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач додав трудову книжку серії НОМЕР_1 від 07 липня 1989 року.
У цій трудовій книжці вчинені такі записи про роботу позивача у Львівському скляному виробничому об'єднанні «Райдуга» (надалі перейменоване у Львівське акціонерне товариство закритого типу «Райдуга»), яка має пільговий характер:
- 05 липня 1989 року - прийнятий у відділ головного художника видувальником по другому розряду;
- 21 серпня 1989 року - переведений видувальником скловиробів по третьому розряду;
- 18 жовтня 1989 року - переведений видувальником скловиробів по четвертому розряду;
- 28 грудня 1989 року - звільнений із заводу у зв'язку з проходженням служби в армії;
Служба в лавах Радянської Армії;
- 28 лютого 1992 року - прийнятий в цех сортового посуду № 3 видувальником скловиробів по четвертому розряду;
- 12 жовтня 1993 року - переведений в цех художніх виробів учнем видувальника скловиробів;
- 03 січня 1994 року - переведений в цех сортового посуду № 1 видувальником скловиробів по четвертому розряду;
- 14 грудня 1995 року - переведений учнем склодува на дільницю художніх виробів цеху сортового посуду № 1;
- 18 травня 2001 року - звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників.
Водночас пільговий стаж роботи обчислюється з урахуванням Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
У перелічені вище періоди роботи позивача, яка має пільговий характер, чинними були такі Списки № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах:
- Список № 1 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах зі шкідливим умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, розділом XV якого передбачені, зокрема робітники - майстри-видувальники та видувальники;
- Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, розділом XV якого передбачені, зокрема робітники - видувальники скловиробів та склодуви, зв'язані з постійним піддуванням і видуванням виробів.
У спірному рішенні відповідач-2 зазначив, що пільговий стаж роботи позивача становить 02 роки 06 місяців 12 днів, а пільговий стаж роботи з урахуванням військової служби - 04 роки 05 місяців 19 днів.
Утім вказане рішення відповідача-2 не містить жодних роз'яснень стосовно того, які ж саме періоди трудової діяльності згідно із записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 07 липня 1989 року зараховані до його пільгового стажу, а які ні.
Також не вказано у цьому рішенні жодних мотивів (підстав), з яких ті періоди трудової діяльності позивача, які не зараховані до його пільгового стажу, не враховані відповідачем-2.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, відповідач-2 обмежився лише констатацією обсягу пільгового стажу роботи позивача, який він визнає, без наведення чітких критеріїв його обрахунку, мотивів відхилення окремих періодів пільгової трудової діяльності позивача, які безумовно впливають на обсяг його пільгового стажу.
І лише у відзивах на позовну заяву відповідачі-1, 2 покликаються на те, що Комісія з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, утворена при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, прийняла рішення підтвердити позивачу стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 1 у Львівському скляному виробничому об'єднанні «Райдуга» (AT ЗТ «Райдуга») видувальником скловиробів з 05 липня 1989 року по 28 грудня 1989 року та періоди з врахуванням фактично відпрацьованого часу з 28 лютого 1992 року по 02 квітня 1992 року, з 01 січня 1994 року по 13 грудня 1995 року, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувало саме вказані періоди роботи позивача до його пільгового стажу.
Тобто фактично вже у відзивах на позовну заяву відповідачі намагаються виправити допущені недоліки мотивування (обґрунтування) ухваленого щодо позивача рішення, пояснюючи суду мотиви та підстави його ухвалення.
Однак суд відзначає, що спірне рішення відповідача-2 не містить жодної згадки про рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, утвореної при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, мова про яке іде у відзивах на позовну заяву.
Крім цього, суд не може підміняти оцінку мотивів/підстав ухвалення суб'єктом владних повноважень конкретного рішення, яке негативно впливає на права чи інтереси особи, оцінкою аргументів, наведених у відзиві на позовну заяву, оскільки за своєю суттю відзив на позовну заяву є заявою по суті справи, а не індивідуальним чи адміністративним актом суб'єкта владних повноважень, що є предметом оскарження у цій справі.
Суд підкреслює, що рішення пенсійного органу щодо призначення пенсії є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цим актом; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, оцінити їх крізь призму норм права, що регулюють відповідні правовідносини, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).
Своєю чергою, вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта, яким також є спірне рішення відповідача-2, визначені статтею 72 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073).
Так, відповідно частин першої, другої статті 72 Закону № 2073 адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються:
1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи);
2) фактичні обставини справи;
3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи;
4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу;
5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Однак з порушенням наведених норм Закону № 2073 спірне рішення відповідача-2 не містить посилань на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки пенсійного органу, а також детальної правової оцінки обставин, виявлених пенсійним органом, та чіткого зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин, зокрема у частині, що стосується незарахування окремих періодів трудової діяльності позивача до його пільгового стажу.
Крім того, відповідно до частини шостої статті 72 Закону № 2073 мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб.
Спірним рішенням відповідач-2 відмовив у задоволенні заяви позивача про призначення пенсії, тому відповідач-2 відповідно до приписів частини шостої статті 72 Закону № 2073 не звільнений від обов'язку належного мотивування (обґрунтування) ухваленого ним адміністративного акта.
Ураховуючи вищевикладене, суд констатує, що оскаржуване рішення відповідача-2 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість належної реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, тому його належить визнати протиправним та скасувати, а позовну вимогу в цій частині задовольнити.
Що стосується позовних вимог про зарахування до пільгового стажу окремих періодів трудової діяльності позивача та призначення пенсії за віком на пільгових умовах суд зазначає таке.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю ухвалення рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 818/985/18 та від 26 грудня 2019 року у справі № 810/637/18.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом на вирішення питання щодо зарахування періодів роботи до страхового стажу, призначення пенсії/переведення на інший вид пенсії тощо є Пенсійний фонд України, до компетенції якого і входить розгляд документів, зокрема поданих вперше.
Водночас суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цій конкретній ситуації - пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на зарахування періодів роботи до пільгового стажу, а відтак й на призначення пенсії.
Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 520/7071/21 зазначив, що: «(…) 44. Поряд з цим, уповноваженим органом для призначення (перерахунку) та поновлення виплати пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не була надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на поновлення виплати пенсії.
45. Заява представника та додані до неї документи не були перевірені пенсійним органом за процедурою, визначеною Порядком № 22-1, у зв'язку з чим, суд не може перебирати на себе вирішення питань, які входять до компетенції суб'єктів владних повноважень та досліджувати відповідні документи, надавати їм оцінку, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність у позивача права на поновлення виплати/призначення знов спірної пенсії.
46. Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
47. Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії (враховуючи надану у цій постанові Верховного Суду правову оцінку), що за даних конкретних умов забезпечує ефективний і належний спосіб судового захисту в тій мірі, яка є необхідною (…)».
У спірній ситуації відповідач-2, ухвалюючи оскаржуване рішення, не пояснив, які саме періоди трудової діяльності згідно із записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 07 липня 1989 року зараховані до його пільгового стажу, а які ні та чому.
З огляду на це суд наразі позбавлений можливості належно встановити обсяг наявного у позивача пільгового стажу та робити висновок про його достатність чи недостатність для отримання пенсії за віком на пільгових умовах.
Беручи до уваги викладене, суд уважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у розглядуваній ситуації буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Водночас підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача, відсутні, оскільки наданих позивачем документів цей пенсійний орган не досліджував, питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах не вирішував, тож прав позивача у межах спірних правовідносин не порушував. Оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за наслідками розгляду поданих документів ухвалило Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, а тому саме цей пенсійний орган належить зобов'язати вчинити відповідні дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача.
Позиція суду з цього питання узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88008) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01 травня 2023 року (правильна дата - 01 травня 2024 року) № 134550019366 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 25 липня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна