справа № 380/12988/25
з питань сплати судового збору
28 липня 2025 року
м.Львів, вул. Чоловського, буд. 2
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Лунь З.І. перевірила клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Сидія Олега Володимировича про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом до Приватного виконавця Сидія Олега Володимировича (місцезнаходження: 79014, м.Львів, вул.Рєпіна І., буд.8, РНОКПП НОМЕР_2 ), в якому просить суд:
-поновити строк на подання адміністративного позову щодо постанов приватного виконавця Сидія О.В. від 06.02.2025 у виконавчих провадженнях №76904980 та №76907721, відкритих на підставі рішення суду у справі № 463/11546/20;
-відкрити провадження за цією заявою без стягнення судового збору відповідно до наведених висновків Верховного Суду.
-визнати протиправними дії Приватного виконавця Сидія О.В., вчинені після 03.02.2025 на підставі виконавчих документів, виданих за рішенням у справі №463/11546/20, всупереч ухвалі Верховного Суду від 03.02.2025 про зупинення виконання цього рішення.
-визнати перебування ОСОБА_1 на лікуванні в період з 27.01.2025 по 21.02.2025, у тому числі на стаціонарному лікуванні, поважною причиною невчинення нею дій у виконавчих провадженнях, відкритих на підставі рішення у справі №463/11546/20;
-визнати протиправними дії Приватного виконавця Сидія О.В. щодо порушення строку перевірки виконання рішення та передчасного висновку про його невиконання;
-визнати протиправними та скасувати постанови Приватного виконавця Сидія Олега Володимировича від 06.02.2025 про накладення штрафу у виконавчих провадженнях №76904980 та №76907721, відкритих на підставі рішення суду у справі №463/11546/20.
Позивачка просить суд звільнити її від сплати судового, покликається на правовий висновок Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду викладеній у постанові від 20 лютого 2025 року у справі №440/8929/24. Зазначає, що частина друга статті 3 та підпункти 1, 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI, які уможливлюють справляння стягувачем у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, прийнятого на його користь, судового збору за подання адміністративного позову, апеляційної скарги у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку ст. 287 КАС України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій- другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, а тому не підлягають застосуванню під час розгляду цієї справи.
Надаючи правову оцінку поданої заяви, суддя зазначає таке.
Стаття 287 КАС України встановлює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. За приписами частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 2 статті 381-1 КАС України визначено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Зокрема звернення в порядку статей 382-382-3 і 383 КАС України передбачає звернення зі скаргою в межах тієї ж справи, в якій було прийнято судове рішення, водночас у порядку статті 287 КАС України - звернення до суду з новим позовом.
Верховний Суд у справі №440/8929/24, зазначає, що у цій справі, застосовуючи положення частини першої статті 8, частин першої-другої статті 55, статті 129-1 Конституції України як норми прямої дії, з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024, Верховний Суд дійшов висновку, що судовий збір не справляється за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду поданого в порядку статті 287 КАС України адміністративного позову.
Отже, Верховним Судом, беззаперечно, зроблено висновок, що судовий збір не справляється за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду поданого в порядку статті 287 КАС України адміністративного позову.
Такого ж однозначного висновку стосовно сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції в порядку ст. 287 КАС України судом касаційної інстанції не зроблено.
Також, суддя звертає увагу, що винесення ухвали стосовно звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини другої статті 3 та підпунктів 1, 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI, не по своїй суті визнання вказаних норм неконституційними.
Тобто на момент звернення позивачки до суду першої інстанції з позовом в порядку ст. 287 КАС України є чинними норми Закону №3674-VI, які визначають розмір і порядок сплати судового збору у вказаній категорії справ.
Враховуючи, вказане, підстави для застосування до спірних правовідносин висновку Верховного Суду зазначеного у постанові від 20.02.2025 у справі №440/8929/24 відсутні, оскільки вони не є релевантними до відносин, які виникли у даній справі.
Будь-яких інших підстав або документів, які надають підстави для звільнення позивача від звільнення від сплати судового збору за її позовом до Приватного виконавця Сидія Олега Володимировича до суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст.133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ураховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Отже, у контексті розуміння приписів ст. 8 Закону України «Про судовий збір» відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.
Відповідно до ст.ст.1 та 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суддя наголошує, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Висновуючи зазначене, суддя ураховує положення п. 1 ч.2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У зв'язку із цим обставини, пов'язані небажанням сторони сплатити судовий збір, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.
Суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11.09.1997, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі №686/114/16-ц, положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі «Kniat v. Poland», заява № 71731/01; п. 63- 64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland», заява № 73547/01).
При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (справа «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа «ФК Мретебі проти Грузії» (FC Mretebi v. Georgia), заява № 38736/04).
Також особа, яка вважає свій майновий стан незадовільним, має подати до суду відповідні клопотання і документи, які свідчили би про незадовільний майновий стан (податкова декларація про доходи, довідка про заробітну плату, пенсію, стипендію тощо).
Як видно з матеріалів позовної заяви, то в них відсутні будь-які докази, що підтверджували б можливість сплати судового збору у майбутньому.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в ухвалі Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №215/5288/18.
Суддя роз'яснює позивачці, що для звільнення від сплати судового збору позивачці необхідно надати докази скрутного матеріального становища, зокрема, але не виключно довідку про розмір доходу за попередній календарний рік (2024) для висновку чи перевищує розмір судового збору 5 % доходу позивачки.
Таким чином, ураховуючи, що позивачка не надала докази на підтвердження її незадовільного майнового стану в розумінні п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», тому суддя відмовляє в задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.133, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору у справі №380/12988/25 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
Суддя Лунь З.І.