25 липня 2025 року № 320/36545/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі - позивач) із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), третя особа - Міністерство оборони України, в якому просить суд:
визнати дії Командування військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільнені за сімейними обставинами у зв'язку із відсутністю правових підстав для звільнення неправомірними;
визнати право ОСОБА_1 на дострокове розірвання Контракту на проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України від 04 листопада 2020 року за сімейними обставинами відповідно до пп. «г» ч. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із тим, що її чоловік перебуває у районі ведення активних бойових дій та виконує бойові завдання, фактично виконуючи військовий обов'язок;
зобов'язати Командування військової частини НОМЕР_1 достроково розірвати контракт на проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України укладений між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладеного 04 листопада 2020 року за сімейними обставинами відповідно до пп. «г» ч. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки він має всі передбачені законом підстави для звільнення та разом з рапортом подано відповідні документи. Так, позивач вказує, що її чоловік проходить службу в Національній поліції України, що прирівнюється до проходження військової служби. У подружжя є двоє неповнолітніх дітей. Тому, позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», - військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Однак, на даний рапорт він отримав відмову, яку вважає безпідставною та протиправною, оскільки норма пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» насамперед направлена на захист прав та інтересів дітей задля убезпечення їх від залишення без догляду та батьківської опіки у зв'язку із ризиком загибелі обох батьків. Тому, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі №320/36545/23 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві на позов вказав про необґрунтованість позовних вимог.
Третя особа в письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог вказала про відсутність підстав для задоволення позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
04 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони, в особі командира військової частини НОМЕР_2 було укладено Контракт на проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського склад.
З 16 лютого 2023 року переведена до військової частини НОМЕР_1 , де проходить військову службу.
Як зазначено позивачем, її чоловік - ОСОБА_3 , з яким було укладено шлюб 14 лютого 2009 року є поліцейським, а також є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій.
У шлюбі мають двох дітей: ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження.
Так, позивач звернулась до відповідача із рапортом за сімейними обставинами про звільнення відповідно до пп. «г» ч. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із тим, що її чоловік перебуває у районі ведення активних бойових дій та виконує бойові завдання, фактично виконуючи військовий обов'язок.
Листом від 21.03.2023 №4784/177/793 відповідач вказав про відсутність підстав для задоволення рапорту, оскільки поліцейський немає статусу військовослужбовця, не проходить військову службу та на нього не поширюються дія Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992. Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 від 14.03.2022, який затверджений Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №259/2022 від 18.04.2022, який затверджений Законом України №2212-IX від 21.04.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №341/2022 від 17.05.2022, який затверджений Законом України №2263-IX від 22.05.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №573/2022 від 12.08.2022, який затверджений Законом України №2500-IX від 15.08.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №757/2022 від 07.11.2022, який затверджений Законом України №2738-IX від 16.11.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №58/2023 від 06.02.2023, який затверджений Законом України №2915-IX від 07.02.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №254/2023, від 01.05.2023, який затверджений Законом України № 3057-IX від 02.05.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №451/2023, від 26.07.2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №49/2024 від 05.02.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
В свою чергу, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як встановлено судом, позивач проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Як вже зазначалося судом, позивач подав рапорт про звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за пп. «г» ст. 26 Закону №2232-XII у зв'язку з тим, що двоє із подружжя проходять військову службу і мають дітей віком до 18 років.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Суд зазначає, що, згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з положеннями п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Відтак, спір виник через бажання позивача звільнитися з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992, зокрема як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Судом встановлено, що чоловік позивача проходить службу в Національній поліції України та перебуває на посаді поліцейського взводу №2 роти №2 батальйону №1 полку патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою цієї статті передбачені наступні види військової служби:
·строкова військова служба;
·військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
·військова служба за контрактом осіб рядового складу;
·військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
·військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;
·військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
·військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
·військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580) поліція є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до статті 2 цього Закону № 580 завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Цими нормами права визначено правовий статус поліції як правоохоронного органу.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ч. 1 ст. 59 Закону № 580).
Так, згідно з положеннями частини шостої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські, у тому числі слухачі та курсанти вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських та які перебувають на військовому обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, на час служби в поліції знімаються з такого обліку і перебувають у кадрах поліції на спеціальному обліку.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Разом із тим згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 вищезазначеного Закону взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України.
Тому відповідно до положень Законів України «Про Національну поліцію» та «Про військовий обов'язок та військову службу» поліцейські під час проходження служби в поліції взагалі не є військовозобов'язаними та не перебувають на військовому обліку, що унеможливлює призов поліцейських на військову службу з позицій положень цих нормативно-правових актів.
Окремо слід зазначити, що згідно із частинами другою та четвертою статті 24 Закону України «Про Національну поліцію» у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальній цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану в разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. Під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим із керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України «Про оборону України» шляхом безпосереднього ведення бойових дій.
Доказів залучення чоловіка позивача до Департамент поліції особливого призначення матеріали справи не містять, а тому проходження чоловіком позивача служби в поліції не є проходженням військової служби в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закону України «Про Національну поліцію».
Тому, на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів, у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації через сімейні обставини, а саме як одного із подружжя, обоє яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення позивача.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.