14 липня 2025 рокуСправа №160/11482/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/11482/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
21 квітня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), яка надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не оформлення довідки про склад і вартість неотриманого ОСОБА_1 речового майна та щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 при його звільненні з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) оформити довідку про склад і вартість неотриманого ОСОБА_1 речового майна, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно станом на день його звільнення з військової служби, 19 грудня 2024 року.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо визначення розміру та виплати компенсації вартості неотриманого речового майна позивачу. Позивач стверджує, що відповідач не вчинив усіх належних та передбачених законодавством дій після отримання заяви про здійснення відшкодування, чим порушив права позивача.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/11482/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі №160/11482/25 задоволено. Визнано поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено пропущений строк звернення до суду по справі №160/11482/25, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
01 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано додаткові пояснення, які надійшли від відповідача-1 в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що із серпня 2020 року всі військовослужбовці, які проходять військову службу у військовій частині НОМЕР_2 перебувають на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 , тому саме військова частина НОМЕР_4 оформлює Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, і нараховує та виплачує грошову компенсацію за неотримане речове майно військовослужбовцям, які проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та звільняються з лав Збройних Сил України. Військова частина НОМЕР_2 немає свого забезпечувального органу - речової служби, а військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 перебувають на повному речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 . Отже, військова частина НОМЕР_2 не має змоги надати витребуванні в ухвалі документи, оскільки не володіє ними, а всі відомості та документи щодо речового забезпечення ОСОБА_1 знаходяться у військовій частині НОМЕР_4 як забезпечувального органу та розпорядника інформації.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року залучено до участі у справі №160/11482/25 в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_4 , розгляд адміністративної справи №160/11482/25 розпочато спочатку, витребувано докази у справі, в т.ч. повторно.
12 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від відповідача-1 в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучено витребувані судом документи.
12 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача-1 в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач-1 проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що:
1) чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Водночас, умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. 14 жовтня 2024 року позивачем було подано рапорт на звільнення з військової служби (копію додаю), однак в рапорті позивачем не заявлено вимоги щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Крім того в рапорті позивачем надано згоду про виключення його зі списків особового складу військової частини до проведення усіх необхідних розрахунків. Відтак, позовні вимоги позивача є безпідставними, та заявлені всупереч пункту 4 Порядку № 178;
2) на майно, яке вибуває зі звільненими, виписується атестат. Предмети речового майна переходять у їх власність (абзац 11 пункту 29 розділу V Інструкції № 232). Враховуючи викладене, грошова компенсація за неотримане речове майно вказаній категорії військовослужбовців (мобілізованим) не нараховується та не виплачується;
3) військова частина НОМЕР_2 немає свого забезпечувального органу - речової служби, а військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 перебувають на повному речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 . Враховуючи викладене, військова частина НОМЕР_2 є неналежним відповідачем у справі, а позовна заява не підлягає задоволенню в частині позовних вимог заявлених до військової частини НОМЕР_2 .
13 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача-2 в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач-2 проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що:
1) талон атестат був виданий за день до звільнення 18.12.2024 року. Тобто на момент отримання зауважень не було, так як військовослужбовець отримав його під підпис;
2) мобілізованим військовослужбовцям грошова компенсація замість речового майна не виплачується, їм залишаються тільки предмети речового майна які їм було вже видано. Тому зробити довідку-розрахунок речового майна яке належало військовослужбовцю не є можливим, оскільки це буде всупереч наказу Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 року «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту».
Разом з відзивом надано витребувані судом документи.
19 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач наполягає на тому, що спірна компенсація виплачується в т.ч. мобілізованим, а щодо належного відповідача вказує: перебування військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 на речовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_4 не спростовує обов'язку виплати грошової компенсації ОСОБА_1 саме за місцем військової служби - на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 .
19 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучено докази направлення позовної заяви з додатками відповідачу-2.
21 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заперечення, яке надійшло від відповідача-2 в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач-2 зазначає, що 13.06.2024 року засобами СЕДО за вихідним №715/129/134/1/486 на адресу військової частини НОМЕР_4 було направлено роз'яснення від начальника Центрального Управління Речового Забезпечення Тилу Командування Сил логістики Збройних Сил України від 22.03.2024 року №2398/1/1282 щодо врегулювання питань забезпечення речовим майном військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та не набуття ними права на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Керуючись нижче доданими роз'ясненнями військова частина НОМЕР_4 ніяк не порушувала права на отримання речового майна військовослужбовця ОСОБА_1 на момент військової служби, та не порушує право на не отримання грошової або речової компенсації за неотримане речове майно.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Наказом відповідача від 28.02.2022 року №44 позивача зараховано до списків особового складу відповідача-1.
Наказом відповідача від 19.12.2024 року №357 позивача виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_2 з 19.12.2024 року.
13 березня 2025 року представник позивача направила відповідачу адвокатський запит від 12.03.2025 року б/н, в якому просила, зокрема, виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Відповідь на адвокатський запит не була надана до звернення до суду, лише на виконання вимоги суду надати копію відповіді на адвокатський запит відповідач надав до суду копію відповіді.
Так, листом від 08.05.2025 року №434 у відповідь на адвокатський запит від 12.03.2025 року відповідач повідомив, що він не має свого забезпечувального органу - речової служби, а військовослужбовці перебувають на речовому забезпеченні у відповідача-2. Відповідно, відповідач-1 не володіє запитуваною інформацією, рекомендовано звернутися до відповідача-2.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неоформлення довідки, ненарахування компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
За ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Постанова №178).
За п. 2 Порядку виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Відповідно до п. 3 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Згідно з п. 4 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Застосовуючи вищевикладені нормативні положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Передусім суд вважає за необхідне надати правову оцінку способу зверненню позивача до відповідача-1.
Пункт 4 Порядку не встановлює виключно особистого способу звернення особи за відповідною компенсацією (тобто, без можливості використання представника).
В свою чергу згідно ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Отже, порушення питання про виплату спірної компенсації шляхом направлення адвокатського запиту (не особистого звернення військовослужбовця) не перешкоджає розгляду відповідного прохання по суті та отриманню такої компенсації. Будь-яке інше тлумачення відповідних положень законодавства не має прямого нормативного обґрунтування та суперечить змісту інституту представництва та принципу верховенства права.
Прикладне правозастосування вищевикладеного підходу наявне у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2024 року у справі №160/19209/23.
Відповідно, вищевказана обставина не впливає на суть порушеного позивачем питання та не перешкоджає його вирішенню відповідачами.
Суд переходить до оцінки доводів відповідачів.
Першим аргументом відповідача-1 було твердження про неможливість отримання позивачем компенсації, оскільки в рапорті на звільнення відповідач про компенсацію не згадував, при цьому позивач в цілому порушив це питання після звільнення. Відповідач-2 також посилався на те, що позивач отримав талон-атестат під підпис і зауважень не висловив.
Це питання було предметом розгляду Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 27.01.2021 року у справі №340/680/20, де сформовано наступні правові висновки:
З аналізу приписів пункту 4 Порядку вбачається, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно:
- перед звільненням у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби.
- після звільнення у разі подання відповідного рапорту після звільнення.
Тобто, йдеться не про те, що особа не має право отримати відповідну компенсацію після звільнення як таку, а про те, що особа не має право отримати таку компенсацію без подання рапорту про це (наприклад, просто очікувати її отримання).
Військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Тотожне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.12.2024 року у справі №160/9509/24, від 03.10.2024 року у справі №280/4041/24.
Суд зазначає, що таке тлумачення положень Порядку є очевидним та єдиним можливим, оскільки дійсно словосполучення «у разі звільнення» не дорівнює змісту словосполучення «при звільненні». Більш того, зворотній підхід не відповідав би суті спірних правовідносин, адже фактично позбавляв би осіб, які мають певне право, такого права з формальних підстав (наприклад, подання рапорту не в день звільнення, а на наступний день).
Вищевикладене одночасно вказує як на те, що особа може порушувати питання про отримання спірної компенсації після звільнення, так і на незначущість згадування або незгадування у рапорті на звільнення про отримання такої компенсації.
Суд наголошує на тому, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Принцип законності в Україні належить до переліку конституційних. Частина друга ст. 6, частина друга ст. 19, пункт 12 частини першої ст. 92 Конституції України передбачають, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Це означає, що виключно законом визначаються повноваження, організація та порядок діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Ці органи діють у відповідності до режиму, за яким їм дозволено тільки те, що передбачено законом.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2024 року у справі №340/4709/23.
В свою чергу відповідний аргумент відповідача-1 фактично зводився до того, що він може не виконувати свій обов'язок, якщо про його виконання позивач просив після звільнення, а не до цього. Таке правозастосування не має нормативного обґрунтування та прямо суперечить принципу законності. Обов'язок діяти певним чином походить від норми права, в зв'язку з чим неприпустимим є тлумачення, за якого обов'язок можна не виконувати, якщо особа про це не просила. В даній справі право позивача на отримання спірної компенсації залежить не від його прохання, а від нормативного положення, яке надає юридичне значення проханню особи (її зверненню) лише як способу реалізації права (а не як джерелу та підстави виникнення такого права). Відповідно, коли позивач при звільнення не просив про надання спірної компенсації він не втратив на неї права, при цьому звернувшись за такою компенсацією після звільнення діяв належним чином та згідно встановленої процедури для реалізації такого права. Відповідач-1 в свою чергу безпідставно ухилився від виконання свого обов'язку таку компенсацію надати.
Отже, цей аргумент відповідача-1 судом відхилено як необґрунтованим.
Суд вважає за необхідне одночасно надати правову оцінку відсутності звернення саме у формі рапорту (окремо від попереднього розгляду питання про належність звернення через представника).
Згідно Інструкції з діловодства у Збройних Силах України рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Отже, позивач в будь-якому випадку не міг подати рапорт, бо вже на мав статусу військовослужбовця. Більш того, рапорт і заява є одним і тим самим документом за змістом - письмовим зверненням з певного питання, в зв'язку з чим відсутні підстави для відхилення заяви чи рапорту з підстав їх найменування, оскільки зміст цих документів має визначальне значення, а вказані терміни в самій інструкції вказані як альтернативні одне одному.
Як наслідок, відсутність звернення саме у формі рапорту не має юридичного значення для вирішення цього спору. При цьому раніше судом вже констатовано, що таке звернення правомірно здійснено не особисто, а через представника.
Другим аргументом відповідача було посилання на те, що позивач проходив військову службу за мобілізацією. Тотожний аргумент заявлено і відповідачем-2.
Суд визнає необґрунтованими такі доводи, оскільки позивач як особа, призвана на військову службу за мобілізацією, є військовослужбовцем та на нього поширюються всі права та пільги для військовослужбовців, зокрема, і право на виплату компенсації замість речового майна.
Суд визнає помилковими посилання відповідача на п. 17 розділу ІІІ Інструкції, оскільки він передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону № 2011-ХІІ.
Аналіз змісту вказаних положень свідчить, що норма пункту 29 розділу V Інструкції не суперечить праву військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке передбачено Порядком № 178, натомість встановлює лише неможливість видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.
Тобто, пункт 29 розділу V Інструкції передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте, жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону № 2011-ХІІ.
Таким чином, пункт 29 розділу V Інструкції не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 21.01.2025 року у справі №280/4865/24.
Отже, судом відхилено доводи відповідачів про значущість проходження позивачем військової служби саме за мобілізацією для вирішення питання про наявність у нього права на отримання спірної компенсації.
Третім аргументом відповідача-1 було посилання на його перебування на речовому забезпеченні відповідача-2. Цей же аргумент вказано і в листі відпвоідача-1 від 08.05.2025 року №434 на пряме прохання позивача виплатити спірну компенсацію (інші аргументи наявні лише у відзиві).
Згідно п. 1.5. Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280 (далі - Правила), командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
При цьому в п. 1.4. Правил вказано, що основним завданнями фінансового забезпечення військової частини є, зокрема, належне, у межах діючих норм, та своєчасне забезпечення коштами військової частини для здійснення покладених на неї завдань.
Більш того, згідно п. 4 Порядку «грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби …».
Отже, позивач діяв правомірно, порушивши питання про отримання відповідної компенсації саме перед відповідачем-1, в якого позивач і проходив військову службу. В свою чергу обставина перебування відповідача-1 на забезпеченні іншої частини не заперечує ані встановленої п. 4 Порядку процедури звернення особи за такою компенсацією, ані загального принципу взаємодії військових частин, які перебувають на забезпеченні/здійснюють утримання, оскільки первинні дії щодо визначення потреби здійснює саме військова частина, яка перебуває на забезпеченні - саме вона оформлює і подає розпоряднику коштів документи для здійснення виплат, в той час як військова частина-утримувач діє на підставі та після отримання документів від військової частини, що перебуває на забезпеченні.
Відповідно, безпідставними є доводи про те, що позивач мав звертатись до відповідача-2 для отримання спірної компенсації.
Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2);
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3);
добросовісно (п. 5);
розсудливо (п. 6);
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).
Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.
Позивач звернувся до відповідача-1 не лише з проханням надати інформацію, що дійсно могло б бути підставою для переадресування такого запиту до відповідача-2. Натомість в адвокатському запиті прямо висловлено прохання «… виплатити … грошову компенсацію за неотримане речове майно». Цілком очевидно, що йдеться не про надання інформації, а про вчинення конкретних юридично значущих дій.
Відповідач-1 в свою чергу в листі від 08.05.2025 року №434 вказує, що він «не володіє запитуваною інформацією». Відповідно, поведінка відповідача-1 в спірних правовідносинах має характер протиправної бездіяльності: за наявності правових та фактичних підстав для видачі спірної довідки він таку видачу не здійснив, чим допустив порушення прав позивача. Викладені обставини та підстави для нездійснення відповідних дій оцінені судом та визнані такими, що не свідчать про відсутність у позивача права на видачу відповідної довідки.
Також надана відповідь в цілому не узгоджується з вищевикладеними висновками суду, оскільки предметом спору є поведінка відповідача щодо розгляду звернення про надання компенсації, яку відповідач в підсумку не здійснив.
Також суд підкреслює, що висловлення відповідачами прямих та однозначних заперечень саме проти права позивача на спірну компенсацію (обставини звернення за нею після звільнення, проходження служби за мобілізацією, відсутність зауважень при оформленні звільнення і тд) свідчать про невизнання такого права відповідачами, в зв'язку з чим таке право підлягає судовому захисту.
При цьому суд зауважує, що жоден з відповідачів не вказував та не доводив документально існування фактичних обставин, які б унеможливлювали здійснення відповідної компенсації позивачу (наприклад, що речове майно отримане позивачем у повному обсязі або що компенсація вже виплачена).
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
У зв'язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці, рішення ухвалено в перший робочий день судді.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо незабезпечення оформлення ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, а також щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 забезпечити оформлення ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Розподіл судових витрат не здійснювався.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко