28 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4051/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 21 березня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язання відповідача прийняти рішення про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луцьку та постійно проживала на території УРСР, зокрема, у період з 20 березня 1991 року по 07 квітня 1993 року. У червні 2024 року вона звернулась із заявою до Луцького відділу №1 УДМС України у Волинській області про встановлення належності до громадянства України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про громадянство України».
У зв'язку з відсутністю в її паспорті СРСР відмітки про прописку станом на 13.11.1991, УДМС України у Волинській області запропонувала надати рішення суду про встановлення факту проживання. Відповідно, рішенням Луцького міськрайонного суду від 04.10.2024 у справі №161/14217/24 встановлено факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13.11.1991.
Незважаючи на це, 21.03.2025 УДМС України у Волинській області прийняло рішення про відмову у задоволенні заяви, мотивуючи це тим, що позивачка є громадянкою Російської Федерації і не надала зобов'язання припинити іноземне громадянство. Представник позивача вважає, що така вимога не випливає із Закону у випадку встановлення належності до громадянства відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про громадянство України». Також посилається на постанову Верховного Суду від 25.03.2024 у справі №161/9609/22, якою встановлено, що факт наявності іноземного громадянства не виключає можливості встановлення належності до громадянства України.
За наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
УДМС України у Волинській області у відзиві заперечує проти позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 добровільно набула громадянство Російської Федерації, що підтверджується матеріалами СБУ, а паспорт громадянина СРСР, на підставі якого вона звернулась, було анульовано. Відповідач зазначає, що добровільне набуття громадянства іншої держави є підставою для втрати громадянства України відповідно до частини першої статті 19 Закону України “Про громадянство України», а отже, не дає права на визнання належності до громадянства України. Серед переліку документів, які особа (у даному випадку іноземець) має надати разом із заявою про встановлення належності до громадянства України відсутні такі документи як зобов'язання припинити іноземне громадянство, що в свою чергу, в межах чинного законодавства, виключає можливість перебування особи в громадянстві інших держав.
Додатково зазначає, що відповідно до абзацу другого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.08.2024 року №3897-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» (набрав чинності 25.08.2024) прийняття заяв про набуття громадянства України від громадян Російської Федерації припиняється до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІX.
Зважаючи на вищезазначене, як уродженка України, ОСОБА_1 має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України “Про громадянство України», однак лише будучи на законних підставах на території України і після спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.
Вважає, що юридичний факт постійного проживання, встановлений в рішенні Луцького міськрайонного суду від 04.10.2024 у справі №161/14217/24 не призведе до виникнення юридичних наслідків, а саме - оформлення належності до громадянства України ОСОБА_2 , оскільки остання є громадянкою Російської Федерації.
Звертає увагу на висновок Верховного Суду у справі №161/9609/22 за позовом ОСОБА_3 , де зазначено, що встановлення належності особи до громадянства України - це визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України “Про громадянство», але яка з тих чи інших причин досі не мас паспорта громадянина України та не6 громадянином іншої держави.
Відтак, ОСОБА_1 , будучи громадянкою колишнього СРСР, зробила свій вибір та добровільно набула громадянство Російської Федерації, обмінявши свій паспорт громадянина СРСР серії НОМЕР_1 від 04.02.1981, виданий відділом внутрішніх справ Луцького міськвиконкому на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на паспорт громадянки Російської Федерації № НОМЕР_2 (внаслідок чого паспорт громадянина СРСР було анульовано).
На підставі наведеного вважає позовні вимоги необґрунтованими, у зв'язку з чим просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, а розгляд справи здійснювати за участю представника відповідача.
Суд звертає увагу, що за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Відтак, заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача не підлягало судом вирішенню по суті.
Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, а також письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 22.11.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернулась до Луцького відділу №1 УДМС України у Волинській області із заявою про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України “Про громадянство України», надавши рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.10.2024 у справі №161/14217/24 про встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року.
03.12.2024 справа ОСОБА_1 надійшла до УДМС України у Волинській області.
Під час опрацювання матеріалів заяви відділом з питань громадянства УДМС України у Волинській області було встановлено, що подані заявницею документи не підтверджують наявність фактів та умов, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України.
Так, заявницею до заяви було також додано копію паспорта громадянина колишнього СРСР (зразка 1974 року) серії НОМЕР_1 від 04.02.1981, виданий відділом внутрішніх справ Луцького міськвиконкому на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який містить видимі ознаки анулювання, оскільки на доданих копіях наявні два отвори наскрізь на кожному аркуші та обкладинці документа. На заяві про видачу паспорта громадянина колишнього СРСР (зразка 1974 року), реквізити якого зазначені вище, міститься відмітка, що свідчить про його обмін в Російській Федерації.
На запит УДМС України у Волинській області Управлінням Служби безпеки України у Волинській області листом від 04.03.2025 №983/1/0701-25 було надано інформацію про документування ОСОБА_1 паспортом громадянина Російської Федерації № НОМЕР_2 та присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків в Російській Федерації - № НОМЕР_3 . Також із наданого листа слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неодноразово під час в'їзду на територію України використовувала паспорт громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , чим засвідчила свою юридичну приналежність до громадянства Російської Федерації під час перебування в Україні.
Дана інформація також підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 18.02.2025 №768/1/0701-25, з якого слідує, що позивач неодноразово перетинала кордон України з 2017 по 2022 рік, а крайній перетин державного кордону ОСОБА_1 був 27.06.2022, в'їзд через пункт пропуску “Устилуг» по паспорту громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_4 .
Відтак, під час опрацювання матеріалів клопотання було встановлено, що подані заявницею документи не підтверджують наявність фактів та умов, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України.
З урахуванням викладеного, враховуючи належність ОСОБА_1 до громадянства РФ, не порушуючи принципи Європейської конвенції з питань громадянства в частині уникнення безгромадянства, та, враховуючи вимоги пункту 2 частини 1 статті Закону України “Про громадянство України» щодо виключення факту належності особи до громадянства інших держав, УДМС України у Волинській області прийняло рішення від 21.03.2025 про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Преамбулою Закону України “Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон №2235-III) визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
У статті 1 Закону №2235-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено визначення, зокрема, таких термінів:
громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках;
громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;
іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або мають військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або мають посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні.
Чинне законодавство, яке регулює підстави і порядок набуття громадянства та його припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб розрізняє, зокрема, порядок та процедуру встановлення належності до громадянства України та набуття громадянства України.
У статті 3 Закону №2235-III встановлено умови належності до громадянства України.
Відповідно до цієї статті громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
У частині другій цієї статті вказано, що особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Відтак, встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України “Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 25.03.2024 у справі №161/9609/22 за заявою ОСОБА_1 про про встановлення факту, що має юридичне значення.
З метою організації виконання Закону України “Про громадянство України» Указом Президента України від 27.03.2001 №215, зокрема, затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Так, цим Порядком відповідно до Закону України “Про громадянство України» визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно з пунктом 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2235-III особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання (пункт 9 Порядку):
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Отже, встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року особи, яка не була громадянином іншої держави, є підставою для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 або 2 частини 1 статті 3 Закону України “Про громадянство України», і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.10.2024 у справі №161/14217/24, яке набрало законної сили 14.11.2024, встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Внаслідок цього позивач звернулася до УДМС України у Волинській області із заявою від 22.11.2024 про встановлення належності до громадянства України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про громадянство України».
Верховний Суд у постанові від 25.03.2024 у справі №161/9609/22 вказав, що сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.
Разом з тим, у даній постанові Верховного Суду констатовано, що встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України “Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.
У спірному випадку Луцьким міськрайонним судом Волинської області встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Однак визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України “Про громадянство України» у даному випадку не є можливим, оскільки ОСОБА_1 набула громадянства іноземної держави - Російської Федерації, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи. Тобто, проживаючи станом на 13.11.1991 на території України, та після цієї дати набувши іноземне громадянство, позивач втратила можливість підтвердити належність до громадянства України на підставі статті 3 Закону України “Про громадянство України».
Встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року у даному випадку не матиме правових наслідків, оскільки в Україні існує єдине громадянство відповідно до статті 4 Конституції України.
Суд бере до уваги, що паспорт СРСР, на який посилається позивач, був анульований шляхом його обміну в РФ, а сама особа документувалася під час перетину кордону паспортом РФ, де отримала податковий номер, при цьому ОСОБА_1 не здійснювала жодних дій для оформлення українського громадянства після 13.11.1991 до часу набуття іноземного громадянства. У такому випадку позивач обрала іноземне громадянство та втратила можливість підтвердити належність до громадянства України.
Посилання сторони позивача на постанову Верховного Суду від 25.03.2024 у справі №161/9609/22, як на обґрунтування можливості встановити належність до громадянства України, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки ця постанова стосується виключно встановлення факту проживання, але не є вирішальною для підтвердження правового статусу громадянина України в особи, яка згодом добровільно набула громадянство іншої держави.
Отримавши іноземне громадянство, особа не позбавлена можливості набути громадянство України, зокрема відповідно до вимог статті 8 Закону України “Про громадянство України», тобто за територіальним походженням, однак з урахуванням положень Закону України від 20.08.2024 року №3897-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України», який набрав чинності 24.11.2024, а щодо окремих його положень, зокрема пунктів 2-7 розділу “II. Прикінцеві та перехідні положення» - 25.08.2024.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону реалізація державної політики у сфері громадянства територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби України, посольствами та консульськими установами України стосовно громадян Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей: розгляд заяв про набуття громадянства України, поданих до набрання чинності цим Законом, зупиняється до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX; прийняття заяв про набуття громадянства України від громадян Російської Федерації припиняється до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
Відтак, на час виникнення спірних правовідносин громадянам РФ тимчасово заборонено подавати заяви про набуття громадянства України під час дії воєнного стану.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов наступного висновку: встановлення належності до громадянства України можливе до моменту набуття іноземного громадянства; після набуття іноземного громадянства особа може лише клопотати про набуття громадянства України в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність прийняття оскаржуваного рішення, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, будинок 4; код ЄДРПОУ 37821586).
Суддя Н. В. Стецик