28 липня 2025 року ЛуцькСправа № 640/23414/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області про стягнення матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 179 379,82 грн, завдану прийняттям неконституційного правового акта.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивач отримала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж визначено чинним законодавством України, загальна сума обмеження винагороди за вказаний період становить 179 379,82 грн.
Позивач вказує, що норми статті 130 Конституції України, частини другої статті 4, частини першої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) мають імперативний характер та чітко визначають те, що розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Позивач вважає, що має право на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі, що не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник ТУ ДСА України в Кіровоградській області у поясненнях вказав, що ТУ ДСА України в Кіровоградській області, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ).
Вважає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 18.04.2020 по 27.08.2020.
Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що Територіальне управління, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-1X).
Разом з тим, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 27.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
В подальшому, Законом України від 13.12.2022 №2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Окружний адміністративний суд міста Києва супровідним листом від 22.02.2024 №03-19/6501/24 “Про скерування за належністю справи» на виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2825-ІХ надіслав адміністративну справу №640/23414/20 до Київського окружного адміністративного суду. У подальшому Київський окружний адміністративний суд на виконання Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, передав судові справи Волинському окружному адміністративному суду.
Справа надіслана Київським окружним адміністративним судом до Волинського окружного адміністративного суду для розгляду та надійшла до суду 26.02.2025, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі за вхідним №9404/25.
Відповідно до вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, адміністративну справу №640/23414/20 передано на розгляд судді Волинського окружного адміністративного суду Сороці Ю.Ю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/234120 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області про стягнення коштів та судовий розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.
12.03.2025 та 17.03.20252 представником відповідача та представником третьої особи відповідно, подано відзив на позовну заяву та пояснення відповідно, аналогічні змісту попередніх.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 22.06.2009 №465/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровоград.
18.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX (далі - Закон №553-1X).
Даним законом, зокрема, передбачалося, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 №10-p/2020 (справа №1-14/2020(230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX.
Обмежена суддівська винагорода судді Кіровського районного суду міста Кіровоград ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 становить 179 379,82 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Як встановлено частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно із частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VІІІ) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18.04.2020 набрав чинності Закон №553-ІХ, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон №294-ІХ доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020): “установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) (частина третя).
Крім того, при вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, які полягають у такому.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VІІІ (далі - Закон №1401-VIII). Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
Щодо Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ), то цей Закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), та він не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами різних законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. Оскільки розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тому позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки ТУ ДСА в Кіровоградській області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), діяло з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача ТУ ДСА в Кіровоградській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в обмеженому розмірі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 згідно зі статтею 29 Закону №294-ІХ у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, належить задовольнити.
При вирішенні позовної вимоги про нарахування і виплату суми невиплаченої частини суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 179 379,82 грн суд враховує, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів (зокрема, паспорт вказаної бюджетної програми на 2021 рік затверджений розпорядчим документом ДСА України від 12.02.2021 №50). При цьому, саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03.08.2011 №845 (далі - Постанова №845). Крім того, таке стягнення, на підставі пункту 9 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VI, Постанови №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, не є органом примусового виконання.
Відповідно до статті 3 Закону №4901-VI, пункту 25 Постанови №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів»), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.
Враховуючи обставини, встановлені в ході розгляду даної справи, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення коштів підлягають задоволенню шляхом прийняття судом рішення про стягнення з ДСА України на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 179 379,82 грн (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті).
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 нарахувати і виплатити суму невиплаченої частини суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року в розмірі 179 379,82 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму невиплаченої частини суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року в розмірі 179 379,82 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі: Державна казначейська служба України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646).
Державна судова адміністрація України (01021, місто Київ, вулиця Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (25000, місто Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ 26241445).
Суддя Ю.Ю. Сорока