м. Вінниця
28 липня 2025 р. Справа № 120/9484/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 19 серпня 2024 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Ухвалою від 15.07.2025 залишено позовну заяву без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви, шляхом надання належним чином обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав, що можуть свідчити про поважність пропуску такого строку з підтверджуючими відповідні обставини доказами та з урахуванням правових висновків, викладених в постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Представником позивача подано заяву про усунення недоліків, в якій просить поновити строк звернення до суду з позовною заявою. Заява мотивована тим, що виходячи з принципу «належного врядування» та з презумпції, що розмір грошового забезпечення визначений відповідно до Закону, у позивача не було підстав сумніватися у законності дій відповідача. В подальшому після звільнення позивач займався реабілітацією за наслідками вогнепального осколкового сліпого проникаючого поранення правого колінного суглобу (23.05.2022 р.). З 05.02.2025 року по 25.02.2025 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у «ВОКЛ ім. академіка Ющенка ВОР». Про можливе порушення прав позивача при звільненні з військової служби, останньому стало відомо під час перебування на стаціонарному лікуванні в лютому 2025 року у «ВОКЛ ім. академіка Ющенка ВОР» від військовослужбовців, які також проходили лікування разом із позивачем.
Представник зазначає, що позивач намагаючись з'ясувати наявністьвідсутність порушеного права, звернувся із відповідною заявою до військової частини НОМЕР_1 . Листом від 13 травня 2025 року № 11289 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями позивачу за затребуваний період встановлено відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (із змінами), а саме згідно пункту 4.
Зі змісту вказаної відповіді відповідача, позивачу стало зрозуміло, що відповідач протягом 2020-2021 років нараховував та виплачував йому грошове забезпечення з порушенням вимог чинного законодавства України, відтак, вважають, що саме з цього моменту, коли позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг та характер нарахування виплачених йому сум, слід обчислювати початок перебігу строку для подання адміністративного позову.
Позивач з 14 травня 2025 року по 03 червня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в Університетській лікарні ВНМУ ім. М.І. Пирогова, та не міг скористатись правом на оскарження і лише 05 червня 2025 року скористався правом на безоплатну вторинну правничу допомогу.
З огляду на викладене та зважаючи, що в період з 19.08.2024 по 13.05.2025 наявні відомості про розміру грошового забезпечення військовослужбовця, нарахований та виплачений, не давали позивачу підстав сумніватися у законності дій відповідача, а про протиправність дій останнього стало зрозуміло лише після 13.05.2025, відтак вважають, що до спірних правовідносин не може бути застосована стаття 233 КЗпП України.
За таких обставин представник просить поновити строк звернення до суду з цією позовною заявою.
Оцінюючи заяву про поновлення строків звернення до суду , вказую наступне.
Особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними.
Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (в частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, Судова палата зазначила що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
В даному ж випадку, предметом оскарження за даним позовом, є бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 19 серпня 2024 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Так, судом було встановлено, що позивач, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2024 №238 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 19.08.2024.
Разом з тим, 20.08.2024 військовою частиною № НОМЕР_1 виданий грошовий атестат №140ФЕС ОСОБА_1 , де позивач підписався особисто, тобто саме на цю дату в нього виникла об'єктивна можливість оцінити повноту проведеного з ним грошового розрахунку.
Посилання у заяві на той факт, що лише після отримання листа від 13.05.2025 від військової частини НОМЕР_1 позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів слід оцінити критично, оскільки про виплату належних позивачу сум грошового забезпечення останньому було відомо при звільненні з військової служби та отримання відповідного документа про нараховані суми (в даному випадку грошового атестату).
Водночас отримання листа у відповідь на звернення позивача не може свідчити про момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, а свідчить лише про час, з якого особа почала вчиняти дії щодо захисту своїх прав та інтересів.
Більше того, зі змісту листа Військової частини НОМЕР_1 слідує, що позивач у своєму зверненні просив військову частину здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.08.2024, а тому слід дійти висновку, що станом на момент звернення із таким зверненням позивачу (його представнику) вже було відомо про невірне обчислення належних сум грошового забезпечення.
Щодо тверджень представника позивача, що ОСОБА_1 після звільнення займався реабілітацією та проходив стаціонарне лікування, то суд звертає увагу, що надані докази вказують на проходження стаціонарного лікування останнім з 05.02.2025 по 25.02.2025 та з 14.05.2025 по 03.06.2025, однак, акцентую увагу, що позивач звільнений зі служби з 19.08.2024.
Відтак зазначені аргументи позивача не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та не можуть бути підставою для поновлення такого строку, а тому подана заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволенню не підлягає.
За таких обставин слід дійти висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до адміністративного суду, адже звільнення позивача мало місце 19.08.2024, натомість до суду з даним позовом представник позивача звернулася лише 09.07.2025.
Визначаючись із наявністю підстав для продовження процесуального строку для усунення недоліків, що містить позовна заява, слід врахувати наступне.
Особливості інституту процесуальних строків врегульовано главою 6 розділу І КАС України.
Процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (частина 1 статті 118 КАС України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відтак пропущений з поважної причини процесуальний строк може бути поновлений за заявою учасника справи, а встановлений судом процесуальний строк - продовжений судом, який встановив такий строк, як за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду, про що в письмовому провадженні постановляється відповідна ухвала суду.
З огляду на викладене позивачеві слід продовжити строк для усунення недоліків, що містить позовна заява, шляхом зазначення обставин (з наданням відповідних доказів), які перешкодили вчасно звернутися із цим позовом до суду.
Керуючись ст.ст. 121, 248, 256 КАС України, -
Заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишити без задоволення.
Продовжити позивачу строк для усунення недоліків, що містить позовна заява, на 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом зазначення обставин (з наданням відповідних доказів), які перешкодили вчасно звернутися із цим позовом до суду.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна