м. Вінниця
28 липня 2025 р. Справа № 120/1118/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №025150008311 від 29.10.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку. Тому, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк представником ГУ ПФУ в Харківській області подано відзив на позовну заяву, в якому вона позовні вимоги не визнала та свої заперечення мотивувала тим, що період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993 необхідно пов'язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993, що пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке у свою чергу нерозривно пов'язано із моментом аварії на ЧАЕС. При проведенні правової оцінки наданих позивачем документів для призначення пенсії за віком та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку встановлено, що страховий стаж позивача становить 36 років 03 місяці 09 днів. За результатами розгляду доданих документами до страхового стажу зараховано усі періоди. Документами поданими для призначення пенсії, підтверджено факт проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року - 01 рік 07 місяців 09 днів, що є недостатнім для призначення бажаної позивачем пенсії.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Позивач 22.10.2024 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як за результатами розгляду документів, доданих до заяви, заявниця проживала/працювала у зоні посиленого радіологічного контролю 01 рік 07 місяців 09 днів, що є недостатнім для призначення бажаної позивачем пенсії, про що 29.10.2024 прийнято рішення №025150008311.
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 29.10.2024 № 025150008311 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Закону України Про соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Підпунктом п'ятим пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (з наступними змінами та доповненнями) (далі Порядок №22-1) передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років.
Частинами третьою, четвертою статті 15 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ) встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 31.07.2018 у справі №751/2050/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи.
Судом встановлено, що село Никифорівці, Вінницького (Немирівського) району Вінницької області, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.
Згідно довідки №9114 від 06.09.2024 року, виданої Виконавчим комітетом Немирівської міської ради Вінницького району Вінницької області, вказаний населений пункт з дня аварії на ЧАЕС (26.04.1986 року) по 09.12.2022 року відносився до населених пунктів четвертої категорії зони посиленого радіологічного контролю, внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Так, згідно довідки №9113 від 06.09.2024 року, виданої Виконавчим комітетом Немирівської міської ради Вінницького району Вінницької області, позивач зокрема з 12.10.1969 року по вересень 1984 року та з липня 1987 року по березень 1989 року проживала в с. Никифорівці Вінницького (Немирівського) району Вінницької області.
В той же час, наданими позивачем доказами підтверджується, що з 01.09.1984 року по 16.07.1987 року вона навчалася у Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №20, а з 17.07.1987 року по 18.07.1993 року працювала у Вінницькому виробничому швейному об'єднанні «Поділля».
У своїй позовній заяві позивач вказує, що навчаючись у Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №20 та працюючи у Вінницькому виробничому швейному об'єднанні «Поділля», перебувала в с. Никифорівці, де проживають її батьки.
Суд констатує, що зарахування позивачці до стажу періоду навчання та роботи в м. Вінниця, яке не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, не гуртуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, оскільки Закон № 796-ХІІ передбачає необхідність фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості.
Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №500/551/23.
Суд висновує, що постійне місце роботи/навчання на денній формі нерозривно пов'язане з її постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Вінницькому середньому професійно-технічному училищі №20 та роботи у Вінницькому виробничому швейному об'єднанні «Поділля» спростовують факт постійного її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в цей період.
Також суд зауважує, що відстань між містом Вінниця та селом Никифорівці становить близько 38 кілометрів, що унеможливлює у 1986-1990 роках здійснювати щоденні переміщення позивача, між вказаними населеними пунктами, задля навчання.
Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою (навчанням) на цій території.
При цьому в контексті обставин цієї справи, суд також враховує, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такий період може бути прирівняний до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і врахований під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що він (період навчання) безпосередньо проходив в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання).
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23.
Суд констатує, що з наявних матеріалів справи не прослідковується факт проходження позивачем навчання та/або роботи на території радіоактивного забруднення, тому вказаний період не підлягає зарахуванню до перебування особи на території радіоактивного забруднення.
Відтак, як констатовано судом, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту постійного проживання та (або) її роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Окрім того, суд звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затверджений порядок, який регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Отже, за наявності підстав передбачених ст. 14 Закону № 796-ХІІ особі видається відповідне посвідчення, яке надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими цим Законом, та після отримання такого посвідчення, особа вважається такою, що має статус потерпілої від ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до статті 11 Закону.
Пунктом 10 Порядку встановлено, що посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
Системний аналіз положень статей 9, 14 Закону №796-ХІІ у поєднанні із нормою ч. 3 ст. 65 цього Закону дають підстави дійти до висновку, що основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке відповідно до змісту ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (ст. 55 Закону № 796-ХІІ). Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Тобто, підсумовуючи вищенаведене, суд ще раз наголошує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом від 28.02.1991 № 796-XII, а у спірній ситуації й правом призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є "посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю".
Таку ж правову позицію підтримує Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 по справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019 по справі № 464/4150/17, від 09.01.2020 по справі № 363/3976/16-а, від 26.03.2020 по справі № 652/610/16-а, від 18.06.2020 по справі №751/2738/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17.
В даному ж випадку, позивачем не було долучено до матеріалів справи посвідчення, яке підтверджувало б її статус, як особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на Акт про встановлення факту проживання від 08.11.2024 року, оскільки, як вже зазначалося судом, підпунктом п'ятим пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Акт, складений депутатом міської ради та підписаний сусідами-свідками, не відноситься до вищезазначених документів.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В сукупності наведеного та з урахуванням встановлених обставин справи і наведених норм чинного законодавства України із застосуванням останньої практики Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що позивач не підтвердила належними письмовими доказами своє проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, відтак не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону №796-XIІ, з огляду на що, рішення ГУ ПФУ в Харківській області №025150008311 від 29.10.2024 є правомірним, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного рішення та зобов'язання вчинити дії необхідно відмовити повністю.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ: 14099344)
Суддя Чернюк Алла Юріївна