24 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/34448/24
Провадження № 22-ц/820/1555/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.
секретар судового засідання Кошельник В.М.
з участю представника позивача
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/34448/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Керницькою Оксаною Вікторівною, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2025 року в складі судді Чевилюк З.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованоті за договором позики.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
У грудні 2024 ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому після збільшення розміру позовних вимог, просила, стягнути на її користь з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 23 177,67 доларів США, в тому числі 10355,87 доларів США за договором позики № 1 від 11.04.2024, 20 % річних-519,73 доларів США, пеня у розмірі 9511,17 доларів США, 20% за користування чужими коштами у розмірі 519,73 доларів США, штраф у розмірі 2271,17 доларів США за договором позики.
На підтримання заявлених позовних вимог позивачка вказувала, що 11 квітня 2024 року, між нею як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником був укладений Договір позики №1, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець передає в якості позики у власність позичальникові, а позичальник приймає у борг від позикодавця грошові кошти у розмірі 11 355,87 доларів США, що еквівалентно 442 816,47 грн за офіційним валютним курсом Національного банку України, Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю в строки і у порядку, зазначені в цьому Договорі, таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику, тобто 11 355,87 доларів США. Згідно з п. 2.1 Договору позики №1 від 11.04.2024 повернення суми позики здійснюється позичальником в готівковій формі в іноземній валюті, доларах США в строк до 30 вересня 2024 року включно. Відповідно до п. 2.2 Договору позики № 1 від 11.04.2024 сторони погодили, що по факту повернення Позичальником суми позики (частини суми позики) відповідно до п.2.1 Договору позикодавець видає позичальнику розписку на суму повернутої частини позики. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання позичальником свого обов'язку в частині суми позики, на яку видана розписка. По факту повернення позичальником усієї суми позики позикодавець повертає позичальнику його розписку. У разі неможливості повернення розписки позичальника, позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає позичальнику.
В силу п. 3.1 Договору позики № 1 від 11.04.2024 року, у випадку порушення позичальником порядку та хоча б одного з термінів повернення суми позики або її частини, визначених в пункті 2.1 цього Договору, та/або інших умов цього Договору позичальник сплачує позикодавцю: пеню у розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення, 20 % річних від простроченої суми, за ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також проценти за користування чужими коштами у розмірі 20% річних від несвоєчасно повернутої суми позики. Проценти річних та проценти за користування чужими коштами підлягають оплаті за весь період прострочення позичальником зобов'язання. У разі, якщо прострочення термінів/ строків повернення суми позики (частини позики) триває більше, ніж 10 календарних днів, позичальник додатково сплачує позикодавцю штраф у розмірі 20% від загальної суми боргу (суми позики), визначеної в п. 1.1 цього Договору.
Відповідно до п. 4.1, строк дії цього Договору починається з моменту передачі позикодавцем позичальнику суми позики та закінчується після повного виконання прийнятих на себе зобов'язань сторонами відповідно до його умов.
Пунктом 4.3 договору позики передбачено, що у випадку порушення позичальником порядку та/або хоча б одного з термінів повернення суми позики, частини позики, визначених в пункті 2.1 цього Договору, або інших умов цього договору, позикодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір або вимагати від позичальника дострокового повернення суми позики в іноземній валюті у повному обсязі та сплати усіх штрафних санкцій, процентів річних та процентів за користування коштами.
На підтвердження отримання відповідачем коштів відповідно до умов Договору позики №1 від 11.04.2024 року, в цей же день, ОСОБА_2 власноручно була складена розписка, за якою він отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 11 355,87 доларів США та зобов'язався їх повернути, відповідно до умов Договору позики №1 від 11.04.2024. Однак, у встановлений в договорі позики строк, відповідач не повернув суму позики в повному обсязі, чим порушив взяті на себе домовленості. Відповідачем частково було погашено заборгованість, а саме: 08.11.2024 в розмірі 400,00 доларів США та 11.11.2024 в розмірі 600,00 доларів США.
Оскільки відповідачем належним чином умови укладеного договору позики не виконано, тому позивачка просила задовольнити позовні вимоги та стягнути нараховану суму заборгованості в повному обсязі.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики № 1 від 11.04.2024 року у розмірі 10 355,87 доларів США та судові витрати 3683,15 грн.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 15 638 грн 13 коп.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, просять скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2025 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20% річних у розмірі 519,73 доларів США, пені у розмірі 9511,17 доларів США, 20% річних за користуванням чужими коштами у розмірі 519,73 доларів США, штрафу у розмірі 2271,17 доларів США та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити. Крім того, змінити розподіл судових витрат в суді першої інстанції, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі у розмірі 35 000 грн.
Представник апелянтки зазначає, що хоч і пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було передбачено, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення та підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), однак судом першої інстанції не враховано, що дана норма закону була внесена саме для захисту інтересів позичальників, що уклали договори позики або кредиту до повномасштабного вторгнення росії, яке відбулося 24.02.2022, тобто на момент укладення договорів позики/кредиту боржник не міг усвідомлювати, що повномасштабне вторгнення відбудеться і як це вплине на можливість своєчасного та повного виконання ним своїх зобов'язань перед кредитором. Однак позивач та відповідач уклали договір позики у 2024 році, тобто сторони усвідомлювали, що укладають договір позики під час війни та передбачали всі ризики укладення договору позики на відповідних умовах, пов'язані з воєнним станом, введеним в Україні.
Посилається, що сторонами у договорі були погоджені наступні умови, згідно з п. 5.8 договору сторони домовилися, що на правовідносини між сторонами, що виникли на підставі укладеного договору, не поширюються та не застосовуються пункти 15, 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/ та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за цим договором, позичальник не звільняється від обов'язків сплатити на користь позикодавця неустойку, штраф, пені за таке прострочення. У разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за цим Договором, позичальник не звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки (штрафу, пені) та процентів, визначених договором, за таке прострочення, нараховані у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та після його припинення або скасування. Відповідно до п. 5.9 договору, сторони погоджують, що запровадження в Україні воєнного стану не є підставою для зміни договору позики або звільнення від виконання зобов'язань. Представник апелянтки, вважає що в результаті неправильного застосування норм матеріального права, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зробив хибний висновок, що п. 3.1. укладеного між сторонами договору позики є нікчемним в силу пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та таким, що суперечить вимогам закону.
ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 подали відзив на апеляційну скаргу, вважають рішення суду законним та обґрунтованим. Представник відповідача вказує, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій, які містяться в розділі 3 Договору позики №1 від 11.04.2024 року, по суті є штрафними санкціями, а відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), оскільки на даний час воєнний стан на території України триває, відтак такі вимоги не можуть бути задоволенні.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення скасуванню з ухваленням нового судового рішення з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування і ухвалення нового рішення судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Так судом встановлено, що 11 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником в простій письмовій формі був укладений договір позики № 1.
За умовами даного договору позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в розмірі 11355,87 доларів США. (п.1.1).
Грошові кошти позичальник отримав від позикодавця до підписання самого договору (п.1.2).
Повернення позики здійснюється позичальником в готівковій формі в доларах США в строк до 30 вересня 2024 року включно (п.2.1).
Сторони домовились, що у випадку порушення Позичальником порядку та/або строку повернення позики позичальник сплачує Позикодавцю пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочки, 20% річних від простроченої суми (ч.2. ст. 625 ЦК України), а також проценти за користування чужими коштами у розмірі 20% річних від несвоєчасно сплаченої суми. У разі якщо прострочення термінів , строків повернення суми позики триває більше, ніж 10 календарних днів позичальник додатково сплачує позикодавцю штраф в розмірі 20% від загальної суми боргу (п. 3.1).
Також сторони домовились, що на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України на правовідносини сторін, що виникли на підставі цього договору не поширюються та не застосовуються пункти 15, 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. У разі прострочення позичальником у період дії карантину позичальник не звільняється від обов'язку сплатити на користь позикодавця неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. У разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за цим договором позичальник не звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки (штрафу, пені) та процентів, визначених цим договором за таке прострочення, нараховані у період дії в Україні воєнного, надзвичайного та після його припинення чи скасування (п. 5.8).
В цей же день 11 квітня 2024 року відповідач ОСОБА_2 власноручно написав і підписав розписку, в якій зазначив, що цією розпискою підтверджує, що ним на виконання договору позики від 11 квітня 2024 року було отримано від ОСОБА_1 11355,87 доларів США.
Станом на 30 вересня 2024 року - дату повернення позики за договором позичальник ОСОБА_2 позику не повернув.
Лише 08.11 та 11.11.2024 року позичальник частково повернув позикодавцю відповідно 400 і 600 доларів США, в зв'язку з чим на час звернення позивача з позовом до суду розмір боргу складав і складає на даний час 10355,87 доларів США.
Наведене підтверджується матеріалами справи, письмовим договором позики, розпискою та іншими матеріалами справи.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором..
Отже договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або за рахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Такий чином письмовий договір позики є документом, підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Також письмова форма договору позики у вигляді розписки про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, та є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику.
Зазначений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.
Відповідно до ст.ст. 549, 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно п. 15 Перехідних положень Цивільного кодексу України зазначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Відповідно п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
В той же час відповідно до ч. 3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з договору позики даний договір був укладений 11 квітня 2024 року, а карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, діяв в період з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, а тому при вирішені даного спору взагалі не може бути застосовано п. 15 Перехідних положень Цивільного кодексу України.
При цьому на час укладення договору позики і на даний час в країні діє воєнний стан.
Однак сторони в договорі (п. 5.8) відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України домовились, що на правовідносини сторін, що виникли на підставі цього договору не поширюються та не застосовуються пункт 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, а саме, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за цим договором позичальник не звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки (штрафу, пені) та процентів, визначених цим договором за таке прострочення , нараховані у період дії в Україні воєнного, надзвичайного та після його припинення чи скасування.
Отже сторони відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України в договорі добровільно відступили від положень пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та обумовили між собою відповідальність позичальника в разі порушення зобов'язань за договором позики.
При цьому п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України лише констатовано, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені), однак дана норма не містить, положень того, що сторони в договорі не можуть відступити від цих положень даного акту цивільного законодавства, тобто в даній нормі про це прямо не вказано.
Відмовляючи в стягненні з відповідача на користь позивач пені та процентів по 625 ЦК України, суд першої інстанції послався на нікчемність даного пункту договору, однак з таким висновком суду погодитись не можна.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається з п. 5.8 договору позики зміст даного пункту відповідає нормам ст.ст. 6, 626-629 ЦК України та його недійсність не встановлена законом, так як сторони на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України прямо обумовили, що вони добровільно відступили від положень пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України
Суд вищевказаний пункт договору за позовом позичальника недійсним не визнавав, недійсність його не встановлена законом, а тому відповідно до норм ст. 204 ЦК України даний пункт договору є правомірним і з відповідача на користь позивача слід стягнути неустойку та відсотки за користування коштами відповідно до норм ст. 625 ЦК України.
Однак при вирішенні цих позовних вимог позивача колегія суддів враховує наступне.
В п. 3.1 в розділі 3 «Відповідальність сторін» сторони домовились, що у випадку порушення Позичальником порядку та/або строку повернення позики Позичальник сплачує Позикодавцю пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочки, 20% річних від простроченої суми (ч.2. ст. 625 ЦК України), а також проценти за користування чужими коштами у розмірі 20% річних від несвоєчасно сплаченої суми, У разі якщо прострочення термінів, строків повернення суми позики триває більше, ніж 10 календарних днів позичальник додатково сплачує позикодавцю штраф в розмірі 20% від загальної суми боргу (п. 3.1).
Тобто даними умовами договору позики передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання позичальником своїх зобов'язань за позикою у вигляді як пені і штрафу, так і процентів за ч. 2 ст. 625 та процентів за користування чужими коштами як міра відповідальності одночасно.
Таким чином, за одне і те ж саме порушення зобов'язання у вигляді несвоєчасного повернення позики передбачена подвійна відповідальність одного виду, в той час коли пеня та штраф, проценти за ч. 2 ст. 625 та процентів за користування чужими коштами як міра відповідальності є різновидами юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.
Заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, процентів за ч. 2 ст. 625 та процентів за користування чужими коштами за несвоєчасне повернення позики свідчать про безпідставне намагання позикодавця застосувати до боржника (відповідача) подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Крім того у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 758/16162/19 про стягнення заборгованості за договором позики зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».
У справі, яка переглядається, судом установлено, що позивач просив стягнути з відповідача пеню за невиконання умов договору позики від 11 квітня 2024 року. Умовами договору позики передбачено зобов'язання позичальника повернути позикодавцю борг до 30 вересня 2024 року, а пеня нарахована позивачем після настання строку повернення позики за період з 01.10.2024 року по 27.12.2024 року після настання строку повернення позики.
Ураховуючи викладене, колегія судді вважає, що підстав для стягнення з позичальника пені за невиконання умов договору позики, яка нарахована позикодавцем після настання строку платежу (повернення позики) - 30 вересня 2024 року, немає, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання і позикодавцем такі вимоги заявлені в даній цивільній справі.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17, від 02 серпня 2023 року у справі № 758/13264/19, від 26 лютого 2025 року у справі № 75816162/19, від 02 липня 2025 року у справі № 754/14103/17
Наведена судова практика Верховного Суду щодо порядку обчислення пені є незмінною.
Тому з цих підстав суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов'язок щодо сплати позивачу неустойки у вигляді штрафу та процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 20% річних від простроченої суми, як це визначено умовами договору.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц вказано, що нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов'язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті відповідає приписам чинного законодавства. В той же час, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики № 1 від 11.04.2024 року у розмірі 10355,87 доларів США, 519,73 доларів США 20 % річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та штраф у розмірі 95036,42 грн. (2271,17 доларів СШАх41,8447 по курсу НБУ на час подачі позову), а рішення суду з цих підстав слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Згідно з ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в загальній сумі 23177,67 доларів США, що еквівалентно на час подання позову 996862,65 грн, за наслідками перегляду справи в суді апеляційної інстанції розмір заборгованості визначено судом в загальній сумі в еквіваленті до національної валюти в розмірі 550122,65 грн, , відтак позовні вимоги за задоволено на 56,72%.
Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути з 4400,84 грн. (7758,89 грн., сплачені при подачі позову,х56,72%) судового збору за подачу позовної заяви.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 11638,36 грн., тому враховуючи задоволення вимог позову на 56,72%, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 6601, 27 (11638,36х56,72%).
Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої вказаної статті до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Із положень ч ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
В суді першої інстанції позивач також просила суд стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35000 грн.
Відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 17 від 16.02.2024, укладеного між адвокатом Керницькою О.В. та ОСОБА_1 адвокат Керницька О.В. на підставі ордера про надання правничої допомоги надавала правничу допомогу відповідачу в суді першої інстанції.
Відповідно до акту приймання-передачі від 12 травня 2025 року розмір витрат становить 35 000 грн. За даним актом адвокат надавала правнчиу допомогу у вияглду зустрічі адвоката із замовником та надання замовнику консультацій, аналіз наданих документів, аналіз судової практки та правових позицій Верховного Суду, підготовка та подання позовної заяви, підготовка та подання відповіді на відзив, всього витрачено 10 годин роботи адвоката, вартість однієї години 3500 грн.
Представник відповідача подала суду заперечення на заяву позивач про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій вказала, що дані витрати є неспівмірними із складністю справи та наданими послугами і заявила клопотання про їх зменшення з цих підстав.
Колегія суддів, що з урахуванням наведеного в Акті обсягу робіт адвоката, конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих послуг, результатами розгляду справи, приходить до висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 35 000 грн. є завищеним.
Так фактично адвокат склала та подала до суду позовну заяву та відповідь на відзив, що за своїм змістом не потребувало такої кількості часу - 10 годин. Також аналіз судової практики в такій категорії справ не потребує значного часу, так як судова практика по спорам за договорами позики є сталою.
Таким чином колегія суддів вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі слід зменшити до 15 000 грн.
Таким чином, з врахуванням часткового задоволення позову на на 56,72%, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 8508 грн. витрат на професійну правничу допомогу ( 15000х56,72).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Керницькою Оксаною Вікторівною, задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2025 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики № 1 від 11.04.2024 року у розмірі 10355,87 доларів США, 519,73 доларів США 20 % річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та штраф у розмірі 95036,42 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ,. РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання позову в сумі 4400,84 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8508 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6601, 27 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 липня 2025 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова