24 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 677/1715/23
Провадження № 22-ц/820/1672/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретаря: Плінської І.П.,
учасники справи: позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Киричук С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_2 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2025 року (суддя Шовкун В.О.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У листопаді 2023 рокуОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначено,що у період з 17.12.2011 року по 28.09.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області у справі №677/1356/23.
Із січня 2023 року сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства. Позивачка не користується майном, набутим подружжям за час шлюбу. Зокрема, 02 травня 2022 року сторони придбали автомобіль марки «Seat Alhambra», 2005 року випуску, за ціною 7500 дол.США. Державна реєстрація вказаного автомобіля проведена 02.05.2022 року на ім'я ОСОБА_1 , присвоєно державний номерний знак НОМЕР_1 . На даний час автомобілем користується відповідач.
Із урахуванням викладеного та нової редакції позовної заяви, позивачка просила суд визнати автомобіль марки «Seat Alhambra», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини ринкової вартості вказаного автомобіля в сумі 60759 грн.
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2025 року позов задоволено: визнано автомобіль марки «Seat Alhambra», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини ринкової вартості спільного майна подружжя у вигляді автомобіля марки «Seat Alhambra», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 в сумі 60759 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: 1211,20 грн. судового збору та 2726,30 грн. за проведення судової авто-товарознавчої експертизи.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню компенсація частини вартості спільного майна подружжя, а саме: автомобіля марки «Seat Alhambra», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 - в розмірі 60759 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції, розстрочити виконання даного рішення в частині стягнення з нього на користь позивачки 60759 грн. строком на 24 місяці, рівними щомісячними платежами по 2531,63 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що при винесенні вказаного рішення суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення його виконання строком на 24 місяці, так як таке клопотання може бути вирішено на стадії виконання судового рішення. Проте, такий висновок суду першої інстанції зроблений внаслідок невірного застосування норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам даної справи. Саме ж клопотання було не про відстрочення, а про розстрочення виконання рішення строком на 24 місяці шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки рівними щомісячними платежами по 2531,63 грн. На підтвердження обставин про необхідність розстрочення виконання вказаного рішення, апелянт зазначив, що на його утриманні перебувають двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яких він щомісяця сплачує аліменти. Апелянт має незначний дохід та за будь-яких обставин не має можливості одним платежем сплатити позивачці 60759 грн. Крім того, на даний час апелянт має проблеми зі здоров'ям та вимушений витрачати кошти на лікування.
Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників у справі не надходило.
В судове засідання апелянт ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Поштове відправлення з судовою повісткою повернулося не врученим з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
ОСОБА_1 та її представник адвокат Киричук С.В. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачкою права власності на частку у спільному майні подружжя та стягнення на її користь вартості 1/2 частки цього майна відповідачем не оскаржується, а отже апеляційним судом в цій частині не переглядається.
Судом встановлено, що 17.12.2011 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, що вбачається з свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 .
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 28.09.2023 року шлюб розірвано.
В період шлюбу подружжям було придбано автомобіль марки «SEAT ALHAMBRA», 2005 року випуску, державна реєстрація якого була проведена 02.05.2022 року на її ім'я ОСОБА_1 , що підтверджується відповіддю територіального сервісного центру МВС № 6844.
Відповідно до висновку експерта від 30.09.2024 року ринкова вартість КТЗ марки «SEAT ALHAMBRA», 2005 року випуску на дату проведення дослідження становить 121518 грн.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Установивши, що спірний автомобіль набуто сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом залишення його в особистій приватній власності ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 60759 грн. вартості 1/2 частки автомобіля. Зазначене визнано відповідачем та не заперечувалось в апеляційній скарзі.
Проте, апелянт як доводи апеляційної скарги, зазначає що суд першої інстанції зважаючи на його сімейний та матеріальний стан мав би розстрочити виконання рішення суду за його клопотанням на строк 24 місяці.
В силу положень частини 1 статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до частин першої, третьої-п'ятої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Оцінюючи доводи клопотання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Як встановлено судом, представник апелянта під час розгляду справи у суді першої інстанції заявив клопотання щоб суд при ухваленні рішення розстрочив сплату заявленої у позові суми рівними частинами на 24 місяці по 2500 грн., посилаючись на нестабільний заробіток, перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, на яких він сплачує аліменти.
Проте, доказів на підтвердження вказаного клопотання, а саме, тяжкого матеріального становища боржника, стороною відповідача на дано не було.
Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції. При цьому вищезазначеною нормою закону передбачено розстрочення виконання рішення суду строком не більше одного року.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для розстрочення або відстрочення ухваленого ним рішення. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з дотриманням норм процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
У зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 липня 2025 року.
Судді: Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк