Тарутинський районний суд Одеської області
Справа №514/139/25
Провадження по справі № 2/514/250/25
26 червня 2025 року с-ще Бессарабське
Тарутинський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді - Кирилюк І.М.,
за участю секретаря судового засідання - Куруч І.П., Царан К.П.,
адвоката- Приймачука С.І. (представника позивача),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду с-ще Бессарабське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області про визнання в порядку спадкування за заповітом права засновника фермерського господарства,
У січні 2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Приймачука С.І. (діє на підставі ордера серія ВН № 1467583, та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю) звернулась до суду із вказаним позовом.
Позов обґрунтовано тим, що вона є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 (дідуся) всього майна, яке належало йому за життя, зокрема частки у статутному капіталі сільськогосподарського фермерського господарства «Манзир» (далі - СФГ), засновником якого він був. Державний нотаріус Тарутинської державної нотаріальної контори Одеської області Давидова Н.Г. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у статутному капіталі СФГ, з обґрунтуванням такої відмови відсутністю визначеної статутом господарства частки, яка належала спадкодавцю. За установчими документами СФГ його учасниками зазначені - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Оскільки позивач не має можливості у встановленому порядку реалізувати своє право на прийняття спадщини, звернулась до суду із позовом про визнання за нею в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_2 права засновника СФГ.
Ухвалою від 3 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні у справі взяв участь представник позивача - адвокат Приймачук С.І.
Відповідач Буджацька селищна рада Болградського району Одеської області участі у засіданні не брав, на адресу суду надана заяву про згоду з позовними вимогами та з проханням розглядати справу без участі його представника.
В ході проведення розгляду справи 18, 24 березня, 05 травня, 26 червня 2025 року у підготовчому судовому засіданні, за клопотанням представника позивача до матеріалів справи долучені наступні копії документів:
- свідоцтво про смерть ОСОБА_3 (матері позивача та співзасновника СФГ) серія НОМЕР_1 від 21 грудня 2001 року;
- свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Тарутинської державної нотаріальної контори Давидовою Н.Г. 02 грудня 2003 року ОСОБА_4 (батькові позивача), як спадкоємцю майна ОСОБА_3 (право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності ВАТ «Правда» в с. Лісне, розміром 1,98 га та простих іменних акції вказаного акціонерного товариства);
- свідоцтво про смерть ОСОБА_4 (батька позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 4783 виданий в Республіці Молдова 09.11 2024 року.
- довідка Лісненського старостинського округу Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області від 06.01.2025 року № 3/13/8-06 про те, що ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- паспорт ОСОБА_4 , із якого убачається, що він мав трьох дітей : ОСОБА_5 (1989 р.н.), ОСОБА_6 (позивач) (1991 р.н.), ОСОБА_7 (2001 р.н.);
- довідка приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Одеської області Міцул О.В. від 13 травня 2025 року про те, що за фактом смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 відкрита спадкова справа, згідно з якою спадкоємцем на майно померлого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Частиною 3 статті 200 ЦПК України встановлено, що у випадку визнання позову відповідачем суд за результатами підготовчого провадження ухвалює рішення.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підставі ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, у зв'язку з чим є підстави для ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у справі.
Встановлені судом фактичні обставини у справі
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до реєстрації 29 серпня 2014 року шлюбу з ОСОБА_8 мала дошлюбне ім'я « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 та копією паспорта серія громадянина України, виданого ОСОБА_1 НОМЕР_3 (а.с. 8-10, 12).
Згідно із заповітом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (за поясненнями представника повивача дідуся ОСОБА_1 ), посвідченого 05 серпня 2009 року секретарем виконавчого комітету Лісненської сільської ради Тарутинського району Одеської області, Кравченко О.І. та зареєстрованого за № 27, все належне йому майно та все, що буде належить йому на день смерті та на що він буде матиме право за законом, він заповів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 7, 23).
Як убачається зі статуту та свідоцтва про державну реєстрацію СФГ «Манзир», зареєстрованого Тарутинською райдержадміністрацією 20 серпня 2001 року за № 04056894100010051 за кодом 21024513, ОСОБА_2 (дідусь позивача) як голова СФГ та ОСОБА_3 (мати позивача) як його заступник є учасниками господарства (а.с. 13-17).
Згідно з п.5.1. Статуту для ведення селянського фермерського господарства ОСОБА_2 рішенням Тарутинської районної Ради від 29 квітня 1992 року №99-ХХІ передана в постійне користування земельна ділянка 6,54 га, розташована на території Ліснянської селищної ради Тарутинського району.
ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_3 ( св- во про смерть , (а.с. 43, зворот).
ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_4 (а.с. 11).
Після смерті ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом батько позивача - ОСОБА_4 набув право на спадкове майно - право на земельну частку (пай ) 1, 98 га та акції у ВАТ «Правда» ( а.с. 52, зворот).
Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.56).
24 грудня 2024 року державним нотаріусом Тарутинської державної нотаріальної контори Давидовою Н.Г. відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у статутному капіталі СФГ Манзир, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності, оскільки із поданих позивачем правовстановлюючих документів не убачається якою часткою у складеному капіталі господарства володів спадкодавець ( а.с. 20, 21).
Водночас згідно з довідкою приватного нотаріуса Міцул О.В. Болградського районного нотаріального округу Одеської області від 13 травня 2025 року № 53/01-16 убачається, що за фактом смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 згідно зі спадковою справою спадкоємцем його майна є гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (позивач).
Таким чином судом встановлено, що дідусь позивача у 1992 році отримав право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, у 1993 році зареєстрував разом з дочкою СФГ «Манзир», що підтверджують відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; після смерті учасників їх спадщина складається із права постійного користування на земельну ділянку. Позивач є спадкоємцем за заповітом майна та прав дідуся.
Правові висновки суду у цій справі
Заслухавши пояснення представника позивача, урахувавши позицію відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору по суті, кожен окремо та у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
На час надання ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою для створення СФГ діяв Земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року та Закон України від 20 грудня 1991 року №2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (далі -Закон № 2009-ХІІ).
Відповідно до частин 4, 5 ст. 5 Закону № 2009-ХІІ громадянам, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки.
Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (ст. 51 ЗК УРСР ).
Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 8 Закону № 2009-XII).
Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 35 і 36 Земельного кодексу України (стаття 29 Закону № 2009-XII).
Таким чином однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи або його припинення була наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку. При цьому передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства,
Отже з моменту створення СФГ обов'язки постійного землекористувача перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.
З набранням чинності Земельного кодексу від 25.10.2001 року (набув чинності 01.01.2002 року) вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у статті 92 ЗК України . Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали.
Водночас Конституційний Суд України у рішенні від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 дійшов висновку, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не регламентувала припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі приписів ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року. Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою визначений цією статтею є вичерпним.
Таким чином право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ, не припинилося як через зміни у законодавчому регулюванні таких відносин, ні внаслідок смерті засновника.
Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін (частини 1, 2 ст. 20 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство», далі - Закон № 973-IV).
Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання (частина перша статті 22 Закону № 973-IV). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону № 973-IV).
Таким чином право постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини такої особи.
Спірні правовідносини у цій справі не врегульовані статутом СФГ та Законом № 973-IV, тому можливим є застосування приписів законодавства, яке регулює правонаступництво учасників господарського товариства. Такий висновок суду відповідатиме позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 908/2606/18.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом ( стаття 1217 ЦК України).
У справі, яка розглядається судом встановлено, що позивач є спадкоємицею голови СФГ «Манзир», у якому немає сформованого статутного капіталу. На момент смерті у липні 2010 року спадкодавця ОСОБА_2 він був єдиним учасником цього господарства, позаяк після смерті у 2001 році ОСОБА_3 її право на участь в ньому в порядку спадкування не перейшло до іншої особи. Спадкоємець за законом ОСОБА_4 (батько позивача) оформив право на земельну частку (пай) та акції, які належали спадкодавці на праві власності і не входили до складу майна СФГ.
За таких обставин позовні вимоги про визнання за позивачем в порядку спадкування після смерті дідуся право засновника СФГ «Манзир» є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з нормами чинного законодавства. Такий висновок суду відповідатиме правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №179/1043/16-ц (постанова від 23 червня 2020 року).
Розподіл судових витрат
Ураховуючи, що представник позивача просив залишити понесені у справі судові витрати на позивачеві, керуючись ст. 13 ЦПК України дійшов висновку про задоволення такої вимоги і не здійснювати розподіл судових витрат у встановленому законом порядку.
Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 13, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області про визнання в порядку спадкування за заповітом права засновника фермерського господарства задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 , права засновника Селянського фермерського господарства «МАНЗИР», код ЄДРПОУ 21024513, юридична адреса: 68530, Одеська область, Болградський (колишній Тарутинський) район, село Лісне, вулиця Миру, буд.88.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Повний текст рішення виготовлено 25 липня 2025 року
Суддя І.М. Кирилюк