Номер провадження: 22-ц/813/3331/25
Справа № 522/13054/22
Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.
Доповідач Кострицький В. В.
22.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ОСОБА_3 , ОСОБА_4
представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шаркової Наталі Робертівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 06 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О.П., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання іпотечного договору недійсним, визнання договору-купівлі продажу недійсним, витребування майна,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
До Приморського районного суду міста Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою про визнання недійсним іпотечного договору, посвідченого 24.12.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2500, який укладено між Акціонерним товариством Комерційний банк «НАДРА», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ» та ОСОБА_3 , визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24.02.2021р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «2Х2 ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстровано в реєстрі за №439, витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «2Х2 ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38618785, 04050, м. Київ, вул. Мельникова. 12) квартири АДРЕСА_1 , оскільки вказані договори були укладені з порушеннями та без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , яка була співвласником предмета іпотеки.
11 жовтня 2023 року та 28 листопада 2023 року до суду надійшла заява представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Шаркової Н.Р. про зміну предмету позову, згідно якої позовні вимоги ОСОБА_1 були викладені у наступній редакції: 1) іпотечний договір, посвідчений 24.12.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2500, який укладено між Акціонерним товариством Комерційний банк «НАДРА», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ» та ОСОБА_3 , визнати недійсним; 2) договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24.02.2021р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «2Х2 ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстровано в реєстрі за №439, визнати недійсним та застосувати наслідки недійсності цього правочину шляхом застосування двосторонньої реституції; 3) визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) право на частку в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; 4) витребування з незаконного володіння ОСОБА_4 (Адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 частку квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 06 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання іпотечного договору недійсним, визнання договору-купівлі продажу недійсним, витребування майна відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що передумовою для визнання на території України шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , до 22.12.2003 була консульська легалізація свідоцтва про укладення шлюбу, виданим Бюро запису актів громадянського стану міського клерку міста Нью-Йорк, штату Нью-Йорк, США 28.04.1992р. №М92007717 а з 22.12.2003 - проставлення апостилю.
Свідоцтво про укладення шлюбу, видане Бюро запису актів громадянського стану міського клерку міста Нью-Йорк, штату Нью-Йорк, США 28.04.1992 № НОМЕР_3 було легалізовано в Україні шляхом проставлення апостилю 24 вересня 2018р. і лише після цієї дати стало дійсним на території України.
Досліджуючи у сукупності наявні у матеріалах справи докази, а, саме: Свідоцтво про укладення шлюбу, видане Бюро запису актів громадянського стану міського клерку міста Нью-Йорк, штату Нью-Йорк, США 28.04.1992 № НОМЕР_3 , апостиль на вказаному Свідоцтві про укладення шлюбу від 24.09.2018 , договір купівлі-продажу від 24.12.2007 , посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. та зареєстровано в реєстрі за №2498, кредитний договір №17/2007/3438Фжр від 24.12.2007, іпотечний договір, посвідчений 24.12.2007 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2500 суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 укладав вищезазначені угоди щодо квартири АДРЕСА_4 , не перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 .
Також суд критично ставиться до визнання ОСОБА_3 позову так як таке визнання не відповідає його попередній поведінці у 2007 році і за всіма ознаками є суперечливою поведінкою.
За встановлених обставин справи, які свідчать про недобросовісність поведінки ОСОБА_3 суд розцінює поведінку ОСОБА_3 як контрагента за договором купівлі-продажу від 24.12.2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №2498, кредитним договором №17/2007/3438Фжр від 24.12.2007, іпотечним договором, посвідченим 24.12.2007 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. як спрямовану на створення штучних передумов для виникнення у ОСОБА_1 права власності на квартира АДРЕСА_4 , що не відповідає таким засадам цивільного законодавства як добросовісність та справедливість.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подала до суду апеляційну скаргу, в які просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що станом на дату реєстрації на території США шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , законодавець не ставив визнання Україною такого шлюбу в залежність від легалізації свідоцтва про укладання шлюбу, а це означає, що указаний шлюб визнаний Україною в день його укладення, а саме 29.05.1992 року.
Виходячи з норм Сімейного кодексу України та Закону №2709, шлюбно-сімейні правовідносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 виникли з дати державної реєстрації уповноваженим органом їхнього шлюбу на території США, а саме з 29.04.1992 року, а все майно, яке було придбано ними у період шлюбу з 29.04.1992 року до 12 січня 2019 року, включаючи і спірну квартиру, згідно з особистим законом подружжя, яким є законодавство України, є їх спільною сумісною власністю.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутній Додаток №1 до договору №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, а тому суд першої інстанції взагалі був позбавлений можливості перевірити обставини набуття ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» право вимоги банку за кредитним договором №17/2007/3438Фжр від 24.12.2007 року, боржником за яким є ОСОБА_3 .
Вказує, що ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» не виконано вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, що унеможливило встановлення нотаріусом, який посвідчив оспорюваний договір купівліпродажу, завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судом першої інстанції не враховано, що недобросовісна поведінка ОСОБА_3 , приховування ним факту перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та порушення ним відповідних правових норм не має і не може мати будь-яких негативних наслідків для ОСОБА_1 , яка такого порушення не вчиняла та діяла добросовісно, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості, встановленого ст. 3 ЦК України
Щодо явки сторін.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, в судове засідання не зявились, клопотань про відкладення не заявляли, що у відповідності до вимог ст.372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному перегляду.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 24.12.2007 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було укладено договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. та зареєстровано в реєстрі за №2498.
Цього ж дня, 24.12.2007 між ОСОБА_3 та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ «НАДРА» було укладено кредитний договір №17/2007/3438Фжр на суму 126226 доларів США 76 центів на строк до 10.12.2027 р.
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, цільове використання кредиту: проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 24.12.2007, що укладений між позичальником - ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , згідно якого позичальник придбаває у власність нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .
Пунктом 2.2. вказаного кредитного договору передбачено, що в забезпечення виконання позичальником - ОСОБА_3 своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, позичальник укладає з Банком договір іпотеки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , що стане власністю позичальника у майбутньому на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між позичальником та ОСОБА_8 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. та зареєстрований в реєстрі за №2498.
24.12.2007 р. між ОСОБА_3 (іпотекодавцем) та ВІДКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ «НАДРА» (іпотекодержателем) було укладено іпотечний договір, посвідчений 24.12.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2500.
Відповідно до розділу «Визначення термінів» договору іпотеки від 24.12.2007р., визначено, що:
- Кредитним договором є кредитний договір №17/2007/3438Фжр від 24.12.2007 р., укладений між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем.
- Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_4 , та складається з однієї кімнати. Зазначеної на схематичному плані: 1 - коридор, 2- кухня, 3 - житлова, 4 - санвузол, загальною площею 64,5 кв.м., житловою площею 24,9 кв.м., яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Скопелідіс Т.Г., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 24.12.2007р. за реєстровим №2498.
Згідно з п.1.1. іпотечного договору за цим Договором Іпотекодавець з метою забезпечення виконання Зобов'язання що витікає з Кредитного договору, передає в іпотеку, а Іпотекодержатель приймає Предмет іпотеки.
В матеріалах судової справи міститься нотаріально завірена заява ОСОБА_3 на ім'я приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. наступного змісту: «Я, ОСОБА_3 , цим заявляю, що квартира АДРЕСА_4 , є моєю приватною власністю, придбана мною за власні кошти не перебуваючи у шлюбі, однією сім'єю з особою, з якою мав би право укласти шлюб не проживаю. Зміст ст. 64, 75 Сімейного кодексу України нотаріусом мені роз'яснено».
У посвідчувальному написі приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. вказала, що особу ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено за паспортом серії НОМЕР_4 , виданого Приморським РВ УМВС України в Одеський області 30 вересня 2003 року, в якому відсутня відмітка про реєстрацію шлюбу.
Також у тексті заяви міститься інформація наступного змісту: «Зі змістом цієї заяви я, заступник директора Дирекції по управлінню ефективністю відділу по роботі з фізичними особами філії ВАТ КБ «НАДРА» Одеське РУ ОСОБА_9 , ознайомлений».
08.04.2020 р. між ПАТ «Комерційний банк «НАДРА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ» укладено договір №GL3N016222 про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. за реєстровим №577.
За умовами договору про відступлення прав вимоги до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ» перейшли всі права та обов'язки за кредитним договором №17/2007/3438Фжр від 24.12.2007р. боржником за яким є ОСОБА_3 та іпотечним договором, посвідчений 24.12.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2500, іпотекодавцем за яким є ОСОБА_3
24.02.2021 р. між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ» (Продавець) та ТОВ «2Х2 ФІНАНС» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстровано в реєстрі за №439.
Відповідно до ст.1 вказаного договору Продавець, діючи відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, як фізичного так і морального, продав, а Покупець купив нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 . Квартира складається з однієї житлової кімнати, її загальна площа становить 64,5 (шістдесят чотири цілих п'ять десятих) кв. метрів, житлова - 24,9 (двадцять чотири цілих дев'ять десятих) кв. метрів, надалі - «Нерухоме майно». Зазначене нерухоме майно належить ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_5 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24 грудня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2498, зареєстрованого 24 грудня 2007 року в Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за номером:2597849, право власності на нерухоме майно зареєстровано 29 січня 2008 року Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості за номером запису: 3381 в книзі: 673пр-95, реєстраційний номер майна (РПВН): 18890848. Право на продаж вказаного нерухомого майна будь-якій особі належить Іпотекодержателю на підставі: іпотечного договору, посвідченого 24 грудня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2500, укладеного 24 грудня 2007 року, укладеного між ВІДКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ «НАДРА та ОСОБА_3 , який містить іпотечне застереження; Договору №GL3N016222 про відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. за реєстровим №577, укладеного 08 квітня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «НАДРА», та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ». Права Продавця як Іпотекодержателя нерухомого майна, що відчужується за цим договором, підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №245684375, отриманою 24 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., номер запису про іпотеку: 36217144 (спеціальний розділ)».
27.11.2023 між ТОВ «2Х2 ФІНАНС» (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином, враховуючи вищевикладене та виходячи з аналізу зазначених норм права, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку, що скаржником не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Щодо посилання скаржника, що шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , визнаний Україною в день його укладення, а саме 29.05.1992 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У матеріалах справи міститься свідоцтво про укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , видане Бюро запису актів громадянського стану міського клерку міста Нью-Йорк, штату Нью-Йорк, США 28.04.1992 № НОМЕР_3 .
Відповідно до статті 12 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі КпШС), шлюб укладається в державних органах реєстрації громадянського стану.
Згідно зі ст. 6-1 КпШС права, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, охороняються законом, за винятком тих випадків, коли ці права здійснюються в суперечності з їх призначенням. Використання членами сім'ї своїх прав не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян. При здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни повинні додержувати законів, поважати загальнолюдські принципи, всемірно сприяти зміцненню сім'ї.
Відповідно до ст. 158 КпШС, народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміна прізвища, імені та по батькові підлягають реєстрації в державних органах реєстрації актів громадянського стану. Актові записи, вчинені в органах реєстрації актів громадянського стану, до спростування їх в суді є безспірними доказами посвідчуваних ними актів.
Згідно зі ст. 159 КпШС акти громадянського стану реєструються у відділах реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, у консульських установах та дипломатичних представництвах України.
За приписами ст. 196 КпШС, шлюби громадян України, що проживають поза межами України, укладаються в консульських установах та дипломатичних представництвах України.
У тих випадках, коли шлюби між громадянами України і шлюби громадян України з іноземними громадянами укладені поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його укладення, ці шлюби визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання нема перешкод, що випливають із статей 15 - 17 та 45 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 202 КпШС, документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів громадянського стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні при наявності консульської легалізації.
Статтею 9 Конституції України визначено, що частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (ч.1 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.
Відповідно до ст. 24 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 року (ООН) двосторонній договір, що у момент правонаступництва був чинним щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, коли: вони чітко про це домовилися; або якщо через свою поведінку вони мають вважатися такими, що про це домовилися.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
Порядок консульської легалізації офіційних документів установлюється Віденською конвенцією "Про консульські зносини" 1963 року, міжнародними договорами та чинним законодавством України, а також Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 N 113.
Віденську конвенцію "Про консульські зносини" 1963 року було підписано (приєднано) Україною: 24.04.63 (в складі СРСР). Дата ратифікації: 23.03.89 (ратифікована ВР СРСР) Набуття чинності: 27.05.89 Термін участі: необмежений
Консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ.
Під офіційним документом слід розуміти письмове підтвердження фактів та подій, що мають юридичне значення, або з якими чинне законодавство пов'язує виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків фізичних або юридичних осіб.
Консульська легалізація здійснюється уповноваженим працівником Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України, Представництв Міністерства закордонних справ на території України або консульською посадовою особою закордонної дипломатичної установи України.
Легалізація документа в установленому порядку надає йому право на існування в міжнародному обігу.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» Документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
В роз'ясненні від 12.01.2011 Міністерства юстиції України щодо консульської легалізації документів зазначено, що документи, складені за участю органів державної влади та місцевого самоврядування, або такі, що від них виходять, можуть бути використані на території іншої держави лише після відповідного їх посвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Документом, яким встановлено безпосередні процедури легалізації шлюбу, укладеного за кордоном, є Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні" № 52/5від 18.10.2000 року із змінами та доповненнями. Тобто, для визнання шлюбу державою Україна, укладеного в іншій країні, з усіма правовими наслідками, шлюб необхідно легалізувати. За загальним правилом, легалізація це процедура приведення документів у ту форму, яка відповідає законодавству іноземної держави і визнається державними органами цієї держави. Процедура легалізації в Україні таких документів, як: свідоцтво про укладення шлюбу або розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, скоєних за кордоном, відбувається на підставі Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04.06.2002 року.
22 грудня 2003 року для України набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів".
Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
У листі Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу управління нотаріату та фінансового моніторингу юридичних послуг відділу правової допомоги та легалізації документів Міністерства юстиції України від 23.06.2011 «Про особливості проставлення апостиля на документах, що видані нотаріусами та судами України зазначено, що слід звернути увагу, що апостиль на документі проставляється компетентним органом тієї держави, в якій документ був виданий чи складений. Тобто, якщо документ був виданий на території Португалії, то і апостиль проставляється компетентним органом Португалії. Лише після цього він буде дійсним на території України або на території іншої держави - учасниці Конвенції
Отже для легалізації на території України шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за законам США, на свідоцтві про укладення шлюбу, яке було видано Бюро запису актів громадянського стану міського клерку міста Нью-Йорк штату Нью-Йорк США 28.04.1992 року N?M92007717 необхідно проставлення штампу апостиля.
З копії свідоцтва про укладення шлюбу № НОМЕР_6 від 28.04.1992 вбачається, що штамп апостилю було проставлено на вказаному свідоцтві лише 24 вересня 2018 і саме з цієї дати держава Україна визнала шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та саме з 24 вересня 2018 до цього шлюбу почали застосовуватися норми Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України в тому числі і щодо охорони прав, які виникають із шлюбних відносин.
ОСОБА_3 придбав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2007 тобто до дати визнання дійсним на території України свідоцтва про укладення шлюбу з ОСОБА_1 , а, відповідно укладення вказаного договору не породжувало правових наслідків, передбачених ч. 3 ст. 368 ЦК України, а також статтями 60, 61, 63 Сімейного кодексу України, в зв'язку з чим у ОСОБА_1 не виникло жодних прав на квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначена обставина також підтверджується тим, що ОСОБА_1 не надавала згоду ОСОБА_3 як його дружина на придбання квартири і нотаріус, посвідчуючи договір купівлі-продажу відповідно не вимагала отримання/надання такої згоди з огляду на те, що у ОСОБА_3 в паспорті були відсутні відмітки про реєстрацію шлюбу, а свідоцтво про укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 видане Бюро запису актів громадянського стану міського клерку міста Нью-Йорк штату Нью-Йорк США 28.04.1992 року N?M92007717 на той час не було дійсне на території України, оскільки було апостильоване (тобто легалізоване) лише 24 вересня 2018 року.
Отже доводи в даній частині апеляційній скарги не є обґрунтованими, адже не відповідають матеріалам справи та законодавству, що діяло на момент виникнення даних правовідносин.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині відсутності Додатку №1 до договору №GL3N016222 про відступлення прав вимоги у зв'язку з чим суд першої інстанції взагалі був позбавлений можливості перевірити обставини набуття ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» право вимоги банку за кредитним договором №17/2007/3438Фжр від 24.12.2007 року, боржником за яким є ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
08.04.2020 між ПАТ «Комерційний банк «НАДРА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ» укладено договір №GL3N016222 про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. за реєстровим №577.
За умовами договору про відступлення прав вимоги до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ» перейшли всі права та обов'язки за кредитним договором №17/2007/3438Фжр від 24.12.2007 боржником за яким є ОСОБА_3 та іпотечним договором, посвідчений 24.12.2007 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2500, іпотекодавцем за яким є ОСОБА_3 ..
Колегія суддів звертає увагу, що у ході розгляду справи у суді першої інстанції від будь-кого із сторін у тому числі і від ОСОБА_1 до суду не надходило заперечень щодо переходу до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» прав та обов'язків за кредитним договором та іпотечним договором, які були укладені між ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» та ОСОБА_3 .
У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 вказано, що правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань», стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Так як судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів достовірно встановлено перехід до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» прав та обов?язків за кредитним договором та іпотечним договором, які були укладені між ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» та ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення на основі даних доводів апеляційної скарги.
Окрім цього, колегія суддів зазначає, що договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договір відступлення за іпотечними договором є дійсними, в судовому порядку недійсними не визнавались, та укладені у відповідності до сталої практики ВС між фінансовими установами, а тому діє презумпція правомірності правочину, який закріплено у ст. 204 ЦК України.
3 огляду на викладене, доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновку суду першої інстанції.
Щодо посилання скаржника, що судом першої інстанції не враховано, що недобросовісна поведінка ОСОБА_3 , приховування ним факту перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та порушення ним відповідних правових норм не має і не може мати будь-яких негативних наслідків для ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
При укладені договору іпотеки ОСОБА_3 надав приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_3 , цим заявляю, що квартира АДРЕСА_4 , є моєю приватною власністю, придбана мною за власні кошти не перебуваючи у шлюбі, однією сім'єю з особою, з якою мав би право укласти шлюб не проживаю. Зміст ст. 64, 75 Сімейного кодексу України нотаріусом мені роз'яснено».
Відповідно на момент укладання договору іпотеки відповідач вже діяв недобросовісно, не зазначивши, що даний квартира належить йому на праві спільної сумісної власності.
Також суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, критично ставиться до визнання ОСОБА_3 позову так як таке визнання не відповідає його попередній поведінці у 2007 році і за всіма ознаками є суперечливою поведінкою.
Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд наголошує на тому, що згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Вочевидь дії ОСОБА_3 щодо визнання позову є результатом його недобросовісної поведінки як учасника ділового обороту, що порушує право добросовісного власника на мирне володіння належним йому майном та не узгоджується із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому на переконання суду зазначена поведінка ОСОБА_3 суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки.
За встановлених обставин справи, які свідчать про недобросовісність поведінки ОСОБА_3 суд розцінює поведінку ОСОБА_3 як контрагента за договором купівлі-продажу від 24.12.2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №2498, кредитним договором №17/2007/3438Фжр від 24.12.2007, іпотечним договором, посвідченим 24.12.2007р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. як спрямовану на створення штучних передумов для виникнення у ОСОБА_1 права власності на квартира АДРЕСА_4 , що не відповідає таким засадам цивільного законодавства як добросовісність та справедливість.
Як зазначає суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не є стороною оскаржуваних нею правочинів та її права жодним чином не порушувалися при їх укладені, а, отже суд першої інстанції визнаючи поведінку ОСОБА_3 недобросовісною та суперечливою не порушив принцип розумності, добросовісності та справедливості по відношенню до ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
Отже, із наведеного вище слідує, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.
Доказів недобросовісності поведінки кредитора в матеріалах справи відсутні.
З огляду на все вищевикладене вважаємо, що доводи апеляційної скарги в даній частині не є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Наведені в апеляційній скарзі які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 06 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 24 липня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко