Номер провадження: 22-ц/813/4638/25
Справа № 521/16903/24
Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.
Доповідач Кострицький В. В.
22.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Лозко Ю.П., Коновалова В.А.,
за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне Товариство "УніверсалБанк»
відповідач - ОСОБА_1
представник відповідача - Підодвірний Тарас Іванович
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Підодвірного Тараса Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1
на заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2024 року
за позовом Акціонерного Товариства "УніверсалБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Короткий зміст позовної заяви
До Малиновського районного суду м. Одеси звернулось із позовом Акціонерне товариство «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , за яким просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Mоnоbank» від 15 липня 2019 року у розмірі 48537,36 грн та судові витрати у розмірі 3028,00 грн, посилаючись на таке.
15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 15 липня 2019 року. АТ «Універсал Банк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у Розрахунку заборгованості за Договором.
Короткий зміст оскаржуваного рішення
Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2024 року позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначав, що 15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 15 липня 2019 року. АТ «Універсал Банк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у Розрахунку заборгованості за Договором.
Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
На час ухвалення оскаржуваного рішення відповідач продовжував ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ «Універсал Банк».
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Підодвірний Тарас Іванович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог АТ "УніверсалБанк» про стягнення заборгованості відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважали, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки, щодо підписання ОСОБА_1 «Умов та правил» банку, що не відповідає фактичним обставинам, у зв'язку з чим на переконання скаржника вважалось, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення між Банком та Відповідачем договору від 15.07.2019 року.
Вважав, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank/UniversalBank, Тарифів за Чорною карткою monobank та Паспорта споживчого кредиту Чорної картки monobank. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач був ознайомлений саме з наданими позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог документами.
Зазначав, що позивач не надає копії/оригіналу пропозиції укласти електронний договір (оферти) шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Крім цього вважав, що позивачем до позову не надано належним чином завірену копію або оригінал Таблиці обчислення вартості кредиту, Паспорту кредиту, що були би підписані відповідачем. Додатково наголошує на відсутності у додатках до позовної заяви Додатку, у якому, відповідно до анкети заявки мала би бути визначена сума встановленого кредитного ліміту та умови його погашення.
Також скаржник наголошував на тому, що позивачем не надано до суду жодного доказу щодо направлення відповідачеві будь-якого ОТП-паролю, як і не надано жодного доказу використання відповідачем будь-якого ОТП-паролю, а тому такі припущення позивача є лише припущеннями, без жодного доказу.
Посилаючись на практику у постановах Київського апеляційного суду у справі № 752/15548/22 від 13.02.2024 року, Дніпровського апеляційного суду у постанові по справі № 172/2121/23 від 25.06.2024 року, Миколаївського апеляційного суду у постанові по справі № 477/2748/23 від 17.06.2024 року та інших, зазначає, що практика апеляційних судів різних областей України у спірних правовідносинах є сталою, і чітко говорить про те, що подані позивачем Умови та правила, за відсутності підпису Відповідача не можуть бути належним та допустимим доказом того, що сторони погодили істотні умови договору.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами самого факту встановлення кредитного ліміту або отримання Відповідачем кредитних коштів в будь-який інший спосіб.
Наданий позивачем документ під назвою: «Розрахунок заборгованості..." є таблицею нарахувань невідомого походження, а відтак не є належним, допустимим і достовірним доказом ні руху коштів по картковому рахунку, ні розрахунком суми боргу, ні доказом існування самого боргу, якби навіть кредитний договір існував.
Розрахунок не підписаний ні керівником відділення, ні головним бухгалтером філії відповідача, а відтак, в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", положень ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлювання документів" і п. 3.15 ДСТУ 2732: 2004 «Діловодство і архівна справа" обліковим документом не являється.
Жодна із сум, зазначених в Розрахунку, Відповідачем не підтверджується.
Таким чином, розрахунок є неналежним, недопустимим і недостовірним доказом.
Інших доказів аозивачем, які би підтверджували перерахування саме позивачем коштів саме на рахунок відповідача, та перерахування таких коштів саме на виконання, ніби то, укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору, не надано.
Щодо явки сторін
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.
Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 48537,36 грн. і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Позиція апеляційного суду
Дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судовою колегією встановлено, що 15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 15 липня 2019 року.
В анкеті-заяві до Договору про надання банківських послуг зазначено, що ОСОБА_1 просить відкрити на його ім'я поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму вказану в додатку, відповідно до умов Договору та наведених нижче умов. Погоджується з тим, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладання якого вона підтверджує і зобов'язується виконувати його умови. З зазначеними документами вона ознайомлена, отримала їх примірник у мобільному додатку, вони їй зрозумілі і не потребують додаткового тлумачення. Визнає, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису. Підтверджує, що ця анкета-заява є також заявою на відкриття рахунку і карткою із зразком її підпису. Дана заява містить підписи представника банку та ОСОБА_1 .
На ім'я ОСОБА_1 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» відкрито поточний рахунок у гривні шляхом підписання Анкети-заяви до договору.
Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що анкета -заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг.
Позивачем було надано до суду Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank), які містять у собі Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів (Monobank), Тарифи, Таблицю обчислення вартості кредиту та Паспорт споживчого кредиту, які, як зазначає позивач, викладені в редакції, чинній на момент укладення договору.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок.
Можливість укладення договору зазначеним способом також підтверджується правовою позицією Верховного Суду в постанові № 404/502/18, провадження № 61-8449 від 23 березня 2020 року.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідач не виконав свій обов'язок щодо повернення кредиту, чим порушив вимоги, встановлені Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 15.07.2019 року.
На підставі вищезазначеного загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Універсал Банк» за Договором станом на 04 липня 2024 року становить 48537,36 грн, в тому числі: - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредит) - 48537,36 грн; - загальний залишок заборгованості за пенею - 0,00 грн; - заборгованість за порушення грошового зобов'язання - 0,00 грн.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ «Універсал Банк».
Враховуючи обставини справи, суд першої інстанції вважав за необхідне визнати позов обґрунтованим та стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у повному обсязі у межах заявлених вимог.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком та зазначає наступне.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 та від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 , у тому числі анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, які були надані Банком позичальнику ОСОБА_1 через мобільний додаток, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису позичальника.
У підписаній анкеті-заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Отже, між сторонами було укладено кредитний договір, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є помилковими.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ УНІВЕРСАЛ БАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Враховуючи зміст анкети-заяви від 15 липня 2019 року, суд дійшов висновку, що сторонами було погоджено істотні умови.
Підписавши вказану анкету-заяву, відповідач відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору та взяв на себе відповідні зобов'язання.
Крім того, з виписки руху коштів за рахунком вбачається, що відповідач отримав та використовував кредитні кошти після підписання анкети-заяви, вносив кошти на погашення заборгованості, далі неодноразово порушував умови договору, бо не сплачував обов'язкові платежі у встановлені строки, що і стало підставою для звернення до суду.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приймаючи рішення у справі, суд виходив з того, що 15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-Заяву про надання банківських послуг, в якій сторони погодили право банку на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту та порядок сповіщення про це боржника; пільговий період за користування кредитним лімітом.
Вказані докази свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення статті 638 ЦК України.
Отже, матеріали справи свідчать про наявність між сторонами кредитних правовідносин на підставі анкети-заяви від 15 липня 2019 року, тобто кредитного договору, який був укладений сторонами шляхом підписання відповідачем анкети-заяви.
Для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту відповідач на підставі названого договору отримав картку.
Згідно виписки про рух коштів за рахунком, відповідач активно користувався платіжною карткою, наявними на ній коштами та періодично здійснював їх часткове погашення.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність факту погодження сплати процентів за користування кредитними коштами.
Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд відхиляє.
Оскільки відповідач уклав кредитний договір з позивачем та отримав кредитні кошти від банку, він зобов'язаний повернути їх та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором у відповідача станом на 04.07.2024 має заборгованість 48537,36 грн, яка складається з загального залишку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48537,36 грн.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, відповідає умовам, передбаченим в анкеті-заяві, що підписана відповідачем, та підтверджує сталі відносини сторін(а.с.45-74)
За таких обставин враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також умови кредитування, викладені в анкеті-заяві, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного кредиту, яка складається з заборгованість за тілом кредиту у розмірі 48537,36 грн.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що скаржником не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та посилання які містяться не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що 15.07.2019 відповідач власноруч підписав анкету-заяву, що не спростовано останнім, за умовами якої, просив відкрити поточний рахунок, встановити кредитний ліміт відповідно до умов договору. Також відповідач погодився, що анкета-заява разом з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладення якого останній підтверджує і зобов'язується виконувати його умови.
Підписуючись особисто у графі «клієнт ОСОБА_1 » останній погодився, що підписанням цієї анкети-заяви підтверджується факт передачі йому другого примірника анкети-заяви, платіжної картки Monobank, та тарифів.
За таких обставин колегія суддів вважає, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору.
Разом із тим, колегія суддів враховує, що на час апеляційного перегляду, договір про надання кредиту спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка monobank, укладений від 15.07.2019 між ОСОБА_1 та банком, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.
Прийняті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором АТ "Універсал Банк" виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні кошти.
На підтвердження наявності заборгованості банком долучено до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 15.07.2019року, укладений між Універсал банк та ОСОБА_1 станом на 04.07.2024 року, відповідно до якого залишок загальної заборгованості складає 48537,36 грн.
Вказаний розрахунок містить відомості, як про отримані кошти, так і про суму погашення за наданим кредитом, відповідачем щомісячно на погашення заборгованості вносились кошти.
Крім того матеріали справи містять виписку по рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом, в якому відображено рух коштів за весь період, зазначений рахунок міститься у анкеті-заяві, яку підписав відповідач.
Тому посилання скаржника про відсутність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують надходження коштів на рахунок та їх рух є помилковими.
Відповідачем обставини погашення заборгованості за кредитом та їх розмір визначений у розрахунку не заперечується.
Щодо посилань скаржника на практику Верховного Суду, то апеляційний суд відхиляє в її застосуванні, оскільки судом було встановлено факт підписання договору та погодження всіх його істотних умов.
Посилання скаржника на практику апеляційних судів колегія суддів не приймає, оскільки відповідно до ст. 263 ЦПК України це не є обов'язковим для врахування при прийнятті рішення.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального та матеріального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Підодвірного Тараса Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко