Номер провадження: 22-ц/813/1723/25
Справа № 522/4107/20
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.
Доповідач Кострицький В. В.
22.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
представник відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Чернявської Л.М., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття нежитлового приміщення,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
11 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття нежитлового приміщення у розмірі 181011,80 гривень, витрати на проведення експертної оцінки у розмірі 10 000 гривень, витрати по сплаті судового збору.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . З'явившись до приміщення 01.02.2019 року Позивач побачила сліди сильного залиття. 02.02.2019 року утворено комісію та за фактом залиття складений акт б/н про наслідки залиття нежитлового приміщення, відповідно до якого причиною залиття є незадовільний стан горища квартири АДРЕСА_1 (знаходиться над житловим приміщенням). Так - відсутня стеля та демонтована частина даху, усі приміщення, стіни, балки перекриття, підлога знаходяться у воді. Квартира АДРЕСА_1 належить в цілому на праві приватної власності ОСОБА_3 . Загальний розмір матеріальної шкоди складає 191 011,80 гривень, з яких 181 011,80 гривень сама заподіяна шкода, 10000 гривень вартість проведення експертної оцінки. У добровільному порядку відшкодовувати вищевказану шкоду відповідач відмовився.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморський районний суд міста Одеси від 30 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття нежитлового приміщення задоволено в повному обсязі.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що саме на власника покладається обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної у зв'язку із використанням належного йому майна, як самим власником так і членами його родини.
Оскільки об'єктивними доказами, зібраними при розгляді судом даної справи встановлено, що залиття нежитлового приміщення позивача відбулося внаслідок вини відповідача, в належній їй на праві приватної власності квартирі, то шкода, заподіяна залиттям квартири позивачів, підлягає стягненню з відповідача, як власника квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, суд вважає такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.
В обґрунтування скарги посилається на те, що судом в основу рішення покладено Висновок експерта ФОП ОСОБА_5 №003/2019 р., від 18.02.2019, який не відповідає вимогам щодо допустимості доказу.
Наданий висновок експерта містить численні порушення, а саме в ньому відсутня інформація хто був присутній при проведенні експертизи, а також інформація про те, що сторони взагалі повідомлялися про дату та місце дослідження, крім того експертом взагалі не оглядалося приміщення квартири №1 , яке розміщене на другому поверсі, у зв'язку з чим висновок, що залиття сталося саме з вини відповідача є необґрунтованим.
Крім того у Висновку експерта ФОП ОСОБА_5 №003/2019 р., від 18.02.2019 не зазначено про попередження (обізнаність) експерта щодо відповідальності експерта за завідомо неправдивий висновок, а також щодо того, що висновок підготовлений для подання до суду.
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
В обґрунтування зазначив, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а отже підстави для його скасування відсутні.
Щодо явки сторін.
Сторони не з'явились до суду про час та місце повідомлені належним чином про відкладення розгляду клопотань не надходило , що не заважає апеляційному перегляду.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 80867230 від 21.02.2017. Нежитлове приміщення знаходиться на першому поверсі двохповерхового будинку, загальною площею 52,3 кв.м. та складається з торгівельного залу, підсобного приміщення, туалету.
Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майно щодо об'єкта нерухомого квартира АДРЕСА_1 належить в цілому на праві приватної власності ОСОБА_3 - інформаційна довідка № 200291696 від 14.02.2020 року
02.02.2019 утворено комісію у складі голови ОСББ «Жовтень-2016» Шустова В.А., ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 . Зазначеною комісією за фактом залиття 02 лютого 2019 року нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , складений акт б/н про наслідки залиття нежитлового приміщення, відповідно до якого причиною залиття є незадовільний стан горища квартири АДРЕСА_1 (знаходиться над житловим приміщенням). Так - відсутня стеля та демонтована частина даху, усі приміщення, стіни, балки перекриття, підлога знаходяться у воді.
Відповідно до складеного акту позивачу завдано таку шкоду: зіпсована стеля (підвісна впала 45 кв.м.), стіни (гіпсокартон пошкоджений фізично, підлога (плитка часткова відійшла від цементної стяжки), балки перекриття, пошкоджена електрика (проводка та впали зі стелі прилади), є тріщина між фасадною (несучою) стіною та стелею та інше.
Як вбачається з висновку експерта ФОП ОСОБА_5 № 003/2019 р. від 18.02.2019 року, відповідно до якого виходячи з проведеного візуально-інструментального огляду нежилого приміщення, експертом було виявлено, що дійсно є пошкодження в нежилому приміщенні першого поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , які виникли внаслідок залиття, які викладенні в дослідженні на сторінках 4-18 висновку.
Для встановлення причин залиття нежилого приміщенні першого поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , експертом було проведено обстеження самого приміщення та житлового будинку АДРЕСА_1 в якому воно розташовано, а також враховуючи дані Акта б/н від 02.02.2019 про наслідки залиття нежитлового приміщення, експертом було встановлено, що причиною залиття та виявлених пошкоджень являється відсутність міжгорищного перекриття та даху над квартирою АДРЕСА_1 над обстежуваним нежитловим приміщенням першого поверху, що призвело до значного погіршення технічного стану конструктивного елементу житлового будинку, а саме міжповерхового перекриття між нежилим приміщенням першого поверху та квартирою № 1 і внутрішнього оздоблення нежилого приміщення.
Як вбачається з Висновку, вартість ремонтно-будівельних робіт (розмір заподіяної матеріальної шкоди), які необхідно виконати для усунення виявлених пошкоджень в нежилому приміщенні першого поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , яке постраждало внаслідок залиття, визначена відповідно до вимог ДСТУ, становить (з урахуванням ПДВ) 181 011,80 гривень.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та виходячи з аналізу зазначених норм права, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити в повному обсязі.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку, що скаржником не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 151 ЖК України громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт.
Відповідно до вимог ст. ст. 177, 179 Житлового кодексу України громадяни зобов'язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитись до сантехнічного обладнання, користуватися будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинкових територій.
Згідно ч. 4 та ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Частиною 3 ст.386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
У даному випадку відповідачем не були спростовані докази надані позивачами, про те, що залиття нежитлових приміщень сталося з вини відповідача. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що по справі доведене завдання шкоди майну позивача з вини відповідача, а саме за наслідком залиття нежитлового приміщення позивача водою з квартири відповідача, яка розташована вище над нежитловим приміщенням позивача. Крім того відповідач не просила про проведення альтернативного експертного дослідження в суді першої інстанції
Згідно ч. 2 ст. 1166 ЦК України обов'язок доказування того, що шкода завдана не з вини відповідача, лежить на відповідачеві.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з ч. 3 ст. 156 Житлового кодексу України власник квартири та члени його сім'ї повинні дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири).
Враховуючи викладені положення діючого законодавства саме на власника покладається обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної у зв'язку із використанням належного йому майна, як самим власником так і членами його родини.
Щодо посилання скаржника про недопустимість та неналежність висновку експерта з підстав того, що експерт був не попереджений про кримінальну відповідальність, суд апеляційної зазначає, що приймає зазначений висновок як належний та допустимий доказ, оскільки зазначений доказ слід оцінювати разом з іншими докази, які наявні в матеріалах справи.
Також, суд враховує, ту обставину, що зазначений висновок замовлявся для визначення матеріальної шкоди, завданої в результаті приміщень, та надавався до суду першої інстанції, як письмовий доказ, а відтак суд оцінює разом з іншими докази, які наявні в матеріалах справи
Інших підстав, заперечень чи спростувань щодо зазначених обставин, відповідачем не зазначалось.
Колегія суддів звертає увагу, що на момент замовлення висновку експерта (06.02.2019) позивачка не була учасником справи № 522/4107/20. Провадження у справі було відкрито 13.03.2020 року, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси, тобто через рік після замовлення висновку експерта. Окрім того цей висновок замовлявся не для суду, а для визначення вартості матеріальної шкоди, заподіяної в результаті залиття приміщень. Та у висновку були визначенні вартість та структура ремонтних робіт, які були виконанні. Цей висновок доданий до позовної заяви як письмовий доказ.
Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18, суд апеляційної інстанції вважає, що він не підлягають застосуванню, з огляду на той факт, що питання неналежності доказу у справі № 522/1029/18, а саме - висновку будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 року з огляду на те, що у ньому не зазначено що «експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для поданнна я до суду» не можна ототожнювати зі висновком експерта № 003/2019 будівельно-технічного експертного дослідження.
Так, у висновках Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18 зазначено, що «можливість складання висновку за зверненням учасника справи на момент складання вказаного висновку будівельно-технічного експертного дослідження передбачено ще не було, оскільки така можливість була передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності такими змінами до ЦПК України, в тому числі, в частині викладення ст. 106 цього Кодексу у вищевказаній редакції». А правовідносини із замовлення висновком експерта № 003/2019 будівельно-технічного експертного дослідження, які були додані позивачем до позовної заяви виникли після 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності такими змінами до ст. 106 ЦПК України.
Проте у вказаній справі вказане експертне дослідження проведено у 2019 році, що на думку колегії суддів не суперечить чинним нормам законодавства.
Висновок експерта для суду не є обов'язковим та не має наперед встановленого значення. Суд оцінює його, як і інші докази, за своїм внутрішнім переконанням, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження у судовому засіданні, а також у зв'язку з іншими наявними у справі доказами у їх сукупності. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці (окрема думка Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., на постанову від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).
Висновок експерта № 003/2019 будівельно-технічного експертного дослідження було складено 18.02.2019 року експертом ОСОБА_5 , яка має право на здійснення такої експертизи на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 від 27.05.2016р. (т. 1 а.с. 23).
Верховний Суд у Постанові від 17.12.2019 року № 210/5206/16-ц зазначив: «Висновок експертизи може бути відповідним доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною (зокрема, як додаток до позовної заяви), тобто експертиза проведена відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися судом виключно як письмовий доказ, що підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, враховуючи характер матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про призначення проведення судової експертизи.
Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц (провадження № 61-476св18), від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц (провадження № 61-3534св18)».
Проте скаржниця з клопотанням про проведення вказаної експертизи до суду першої інстанції не зверталась.
Відповідно колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що висновок експерта № 003/2019 будівельно-технічного експертного дослідження від 18.02.2019р., складений експертом ОСОБА_5., яка має право на здійснення такої експертизи на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 від 27.05.2016р, є належним, достатнім та достовірним доказом.
Тож відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті приміщення позивача.
Отже факт залиття приміщення позивача та причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача та матеріальною шкодою судом першої інстанції встановлено.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо причин залиття та розміру спричиненої позивачу майнової шкоди відповідач суду не надав, хоча це є його процесуальним обов'язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.
Колегія суддів з огляду на наведене зазначає, що оскільки об'єктивними доказами, зібраними при розгляді судом першої та апеляційної інстанції даної справи встановлено, що залиття нежитлового приміщення позивача відбулося внаслідок вини відповідача, в належній їй на праві приватної власності квартирі, то шкода, заподіяна залиттям квартири позивачів, підлягає стягненню з відповідача, як власника квартири.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.
Відповідно до ст. ст. 322, 323 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги не є по суті критикою судового рішення, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального та матеріального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 22 липня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко