28.07.25
22-ц/812/1001/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 473/6443/24
Провадження №22-ц/812/1001/25 Суддя-доповідач апеляційного суду: Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
28 липня 2025 року м. Миколаїв справа № 473/6443/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - судді Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В,
без участі сторін належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 квітня 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Лузан Л.В. в приміщенні цього ж суду в м.Вознесенськ, повний текст рішення складено того ж дня, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
У листопаді 2024 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» або Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 березня 2022 року здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Підпис відповідачем здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13 грудня 2019 року №151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
В подальшому відповідач виявив бажання отримати послугу «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою», ознайомився із актуальними умовами кредитування від 26 вересня 2023 року, підписав паспорт кредиту за допомогою ОТР пароля. Після чого із відповідачем за допомогою ОТР пароля було підписано кредитний договір б/н від 26 вересня 2023 року про надання строкового кредиту у розмірі 100 000 грн шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника на строк 36 місяців із встановленим річної відсоткової ставки 18%.
Посилаючись на викладене та порушення відповідачем своїх зобов'язань, що призвело до заборгованості за кредитним договором, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором станом на 27 жовтня 2024 року у сумі 95111,10 грн, з яких: 86111,10 грн заборгованості за тілом кредиту, 9000 грн заборгованість за простроченими відсотками, а також судовий збір 2422,40 грн.
Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 квітня 2025 року позов Банку задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26 вересня 2023 року, що утворилася станом на 27 жовтня 2024 року в загальному розмірі 31222,24 грн, у тому числі заборгованість за кредитом в розмірі 22222,24 грн, заборгованість за процентами в розмірі 9000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 799,39 грн.
Частково заговляючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції керуючись положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», виходив з того, щопозивач, який на адресу відповідача не направив вимоги про усунення порушення або дострокового виконання зобов'язань, має право лише на стягнення простроченої заборгованості за кредитом та процентами.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог у розмірі 63888,86 грн, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Позивач вказував, що суд першої інстанції не звернув увагу на умову кредитного договору (п.4.9), яка надає право Банку вимагати у суді виконання боржником обов'язку без направлення повідомлення відповідачу про дострокове повернення кредиту, яке стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів.
Так, відповідно до п. 4.9 кредитного договору №б/н від 26 вересня 2023 року сторони, керуючись ст. 212 Цивільного кодексу України, домовилися про те, що цей договір, в частині настання прав та обов'язків сторін щодо надання Банком та повернення позичальником кредиту зі сплатою процентів на користь Банку, укладається під відкладальною обставиною. Сторони встановили, що відкладальною обставиною за цим договором є порушення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (його частини), що триває протягом 180-ти календарних днів з дати прострочення цього зобов'язання. Наслідком настання відкладальної обставини є виникнення зобов'язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути Банку всю суму фактично отриманого Кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього Договору.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 порушив умови повернення кредитних коштів згідно графіку платежів (який є частиною кредитного договору). Кожного місяця до 26 числа відповідач повинен був вносити на погашення заборгованості - 4277,78 грн, з яких 2777,78 грн - заборгованість за кредитом, 1500,00 грн - проценти за користування кредитними коштами. Останній раз ОСОБА_1 сплатив кошти у зазначеній сумі 26 лютого 2024 року, що підтверджується випискою по рахунку. 26 березня 2024 року - дата виникнення простроченого зобов'язання. 23 вересня 2024 року - дата настання відкладальної обставини (п. 4.9 Кредитного договору №б/н від 26 вересня 2023 року 180-ти календарних днів прострочки (з 26 березня 2024 року по 23 вересня 2024року), наслідком якої є виникнення зобов'язання відповідача 23 вересня 2024 року повернути Банку всю суму фактично отриманого Кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього Договору. Таким чином, строком повернення кредитних коштів для відповідача по Кредитному договору №б/н від 26 вересня 2023 року, після допущення ОСОБА_1 прострочення виконання обов'язків, є 23 вересня 2024 року.
Правом подачі відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Сторони у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про день, час і місце судового засідання, про прочини неявки суд не повідомили.
У такому випадку, на підставі частини другої стаття 372 ЦПК України, колегія суддів вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 29 березня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 22-33).
У заяві відповідач, серед іншого, погодився з використанням такого способу простого електронного підпису як ОТР-пароль при наданні банком будь-яких послуг клієнту, в т.ч. укладення між сторонами кредитних договорів (п.3 Заяви).
В подальшому, 26 вересня 2023 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, який підписаний відповідачем ОТР-паролю, визначено істотні умови кредитування, а саме: тип кредиту - строковий кредит, сума кредиту 100 000 грн, строк кредитування 36 міс, процентна ставка 1,5%, яка сплачується щомісячно від загальної суми кредиту (18% річних), тип процентної ставки-фіксована, загальні витрати за кредитом 54 000 та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом - 154 000 грн, та реальна річна процентна ставка 35,24% річних, порядок повернення кредиту щомісяця рівними частинами згідно графіку платежів (а.с.34-40).
Зі змісту п. 2.1 Кредитного договору вбачається, що Банк зобов'язався надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни.
Додатком № 1 до кредитного договору від 26 вересня 2023 року є графік платежів, яким встановлено періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом і комісії та який підписаний простим електронним підписом.
Згідно з графіком платежів суми платежів розраховані на 36 місяців, розмір щомісячного платежу за кредитом 4277,78 грн: у т.ч. за тілом кредиту 2777,78 грн, проценти за користування кредитом 1500 грн, дата останнього платежу 26 вересня 2026 року (а.с.41-43).
Крім того, в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)), у якому містяться аналогічні умови щодо розміру, строку кредиту, процентів та загальні витрати за кредитом (а.с.44-46).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , встановлено, що 26 вересня 2023 року ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , встановлено кредитний ліміт в розмірі 100000 грн (а.с.21).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 100 000 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором та випискою за кредитним договором (а.с.19-20).
Так, з наданої позивачем виписки убачається, що за період з 26 вересня 2023 по 29 жовтня 2024 відповідачем внесено платежів за кредитним договором у загальній сумі 21388,9 грн.
Разом з тим відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання за договором, унаслідок чого, виникла прострочена заборгованість, яка станом на 27 жовтня 2024 року складає 95111,10 грн, з якої заборгованість за тілом кредиту в розмірі 86111,10 грн та заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 9000 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами ті обставини, що строк виконання кредитного зобов'язання змінено у встановленому законом порядку і що у позичальника виник обов'язок достроково повернути кредитні кошти в повному обсязі. Матеріали справи не містять жодних доказів направлення кредитором на адресу відповідача вимоги про усунення порушення або дострокового виконання зобов'язань.
За встановленого, позивач має право лише на стягнення простроченої заборгованості за кредитом (тілом кредиту), яка виникла на час звернення з позовом до суду (станом на 24 листопада 2024 року), що згідно графіку платежів (який є частиною кредитного договору) становить 22 222,24 грн, а також заборгованість за процентами, яка в межах вимог (станом на 27 жовтня 2024 року) становить 9000,00 грн, а всього в загальному розмірі 31222,24 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, зазначила, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Враховуючи, що положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, втратили чинність, відтак після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Матеріалами справи підтверджено, що за умовами кредитного договору № б/н від 26 вересня 2023 року передбачено, що банк зобов'язався надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни (п.2.1 кредитного договору), а тому на дані кредитні правовідносини поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Умовами п. 3.2.3 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язався повністю повернути кредит у строк кінцевої дати повернення кредиту відповідно до графіку, а за п.3.3.2 цього ж договору банк, при настанні будь-якої з таких подій: неотримання від позичальника згоди на зміну процентів з користування кредитом, зміни періодичності порядку сплати платежів за кредитом; порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами видачі та погашення кредиту; порушення цільового використання кредиту (використання кредитних коштів на комерційну, підприємницьку, інвестиційну діяльність, тощо); порушення кримінального провадження щодо позичальника; встановлення відомостей, наданих позичальником банку, такими, що не відповідають дійсності; наявність судових рішень, що набрали чинності про стягнення грошових коштів з поточного рахунку позичальника, наявність арешту на поточних рахунках, що належить позичальнику, наявність платіжних вимог про примусове списання та інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальнику кредит не буде повернуто вчасно, банк, на свій розсуд має право змінити умови видачі та надання кредиту та вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення. При цьому згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не настали, терміни вважаються такими, що настали в зазначену у повідомлені дату.
У справі, яка переглядається судом встановлено, що відповідно до положень п.1 кредитного договору від 26 вересня 2023 року: строк кредитування становить 36 місяців.
Отже, за умовами договору сторони встановили строк кредитування до 26 вересня 2026 року, однак 24 листопада 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» достроково звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 95111,10 грн.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту відповідачу та відсутні також докази отримання такої вимоги останнім.
Таким, чином установивши, що умовами кредитного договору було передбачено порядок направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, (пункт 3.3.2 договору), а також ч.4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», однак позивач не надав належних доказів виконання зазначених вимог, при цьому відсутні також докази отримання такої вимоги відповідачем, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для дострокового стягнення із відповідача усієї суми заборгованості за кредитним договором.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню частково в сумі 22 222,24 грн та за нарахованими процентами 9000 грн.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги, що згідно п.4.9 договору факт настання прострочення виконання зобов'язань тривалістю 180 днів та більше є самостійною підставою виникнення обов'язку позичальника здійснити повне погашення кредитного договору без отримання вимог кредитора із встановлення строку виконання вимоги, адже такий настав на 180 день допущення прострочення, безпідставними з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, що пунктом 3.3.2 кредитного договору сторони погодили, що при настанні передбачених цим пунктом обставин, має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення. Тобто сторони в кредитному договорі передбачили, що обов'язок з дострокового повернення кредиту у позичальника виникає після надсилання банком письмового повідомлення про таку вимогу.
Разом з тим, згідно з згідно п. 4.9 Договору сторони домовилися про те, що цей договір, в частині настання прав та обов'язків сторін щодо надання банком та повернення позичальником кредиту зі сплатою процентів на користь банку, укладається під відкладальною обставиною. Сторони встановили, що відкладальною обставиною за цим договором є порушення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (його частини), що триває протягом 180-ти календарних днів з дати прострочення цього зобов'язання. Наслідком настання відкладальної обставини є виникнення зобов'язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього договору.
Колегія суддів звертає увагу, що за змістом ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» в разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Тобто, вказаною нормою Закону встановлено обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Таким чином, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги вказаної статті, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту.
За вказаних обставин, правових підстав для застосування позивачем п.4.9 кредитного договору до спірних правовідносин, що виключає попереднє письмове повідомлення відповідача не має, оскільки суперечить визначеній ч.4ст.16 ЗУ «Про споживче кредитування», яка встановлює обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Порушення позивачем визначеного ЗУ «Про споживче кредитування» порядку направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту відповідачу та отримання такої вимоги останнім, не може мати наслідком покладення на відповідача тягаря дострокового погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні судового рішення про часткове задоволення позовних вимог були належним чином оцінені наведені сторонами доводи й подані докази, об'єктивно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
У силу ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді покласти на АТ КБ «ПриватБанк» в межах понесених ним сум.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 28 липня 2025 року