Справа № 466/737/24 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/1628/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
21 липня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
з участю - представника позивачки - адвоката Шегинського Р. А., представників відповідачки - адвокатів Стабрина В. В., Ганича І. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
у січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 в якому просила стягнути з неї на свою користь 4 000 000 грн 00 коп.
В квітні 2025 року подала заяву про забезпчення позову, в якій просила накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 297, 5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2644939246060) та земельну ділянку кадастровий номер 4623686400:01:005:0744 загальною площею 0, 0925 га, а також заборонити державним реєстраторам вчиняти дії щодо цього нерухомого майна.
Необхідність забезпечення позову обґрунтовує тим, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Враховуючи, що відповідач не виконує свого боргового зобов'язання протягом тривалого часу, позивач вимушений просити вжити заходи забезпечення позову, так як існує ризик того, що відповідач разом з своїм чоловіком з метою уникнення відповідальності та повернення боргу позивачу, відчужать належний їм на праві власності будинок та земельну ділянку.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2025 року у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, відмолено.
Ухвала мотивован тим, що заявником не доведена мета забезпечення позову. Доказів того, що відповідач разом з своїм чоловіком відчужать належний їм на праві власності будинок та земельну ділянку не наведено. Судом враховано, що майно на яке просить накласти арешт заявник належить не відповідачу, а її чоловіку, який не є учасником справи. Крім того, судом враховано і те, що ухвалою суду від 13 лютого 2024 року накладено арешт на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у приватній власності ОСОБА_3 .
Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в травні 2025 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2025 року, прийняти нове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при постановленні оскарженої ухвалу не врахував того, що майно, на яке позивач просить в порядку забезпечення позову накласти арешт та відносно якого заборонити вчинення реєстраційни дій, хоч і зареєстроване за чоловіком відповідчаки, проте остання є його співвласником в силу положень СК України, оскільки набуто подружжям у шлюбі, на його набуття відповідачка надала свою згоду. З огляду на тривалий час невиконання відповідачкою своїх зобовязань за договором позики перед позивачкою, існує реальна загроза відчуження нею такого майна, що призведене до утруднення виконання рішення суду про стягнення боргу за договором позики.
В червні 2025 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженої ухвали.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В провадженні суду, починаючи січня 2024 року перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Предметом позову у даній справі є позовні вимоги майнового характеру про стягнення грошових коштів. Ціна позову становить 4 000 000 грн 00 коп.
Аналіз оприлюднених судових рішень у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень свідчить, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2024 року заяву адвоката Шегинського Романа Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову, задоволено.
З метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, накладено арешт на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у приватній власності ОСОБА_3 , а саме:
- комора в підвалі АДРЕСА_2 загальною площею 3,4 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1542057446101);
- квартира АДРЕСА_2 загальною площею 68, 6 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1542044546101),
та заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним та територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо арештованих об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2024 року, з урахуванням описки, виправленої ухвалою цього суду від 04 червня 2024 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 800 000 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 15 140 гнр 00 коп.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2024 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2024 року, задоволено.
Скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, призначено справу до розгляду в загальному порядку у підготовчому засіданні.
Розгляд справи на даний час не завершено.
У квітні 2025 року позивачка подала до суду заяву про забезпчення позову.
З доданих до заяви про забезпечення позову документів убачається, що майно, щодо якого позивачка просить вжити заходи забезпечення позову, належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Ганною Андріївною за реєстрови номером 1184. В пункті 4.1. цього договору зазначено, що купівля земельної ділянки здійснюється за згодою дружини покупця - ОСОБА_3 , справжність підпису якої на заяві засвідчено тим самим приватним нотаріусом. На вказаній земельній діляці ОСОБА_4 зведено будинок, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації обєкта за амністією ві 26 вересня 2022 року, яка також додана до заяви про забезпечення позову.
Матеріали справи не містять відомостей як про те, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на момент вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову розірваний, так і про те, що майно щодо якого позивачка просить вжити заходи забезпечення позову є поділено між подружжям у порядку визначеному законодавством.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №209/3085/20).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
Цією нормою встановлені такі види забезпечення позову, зокрема як накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
При цьому, заборона на відчуження майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2021 року в справі № 643/12369/19).
Разом з тим, арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року в cправі № 908/2382/21, Верховного Суд від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).
Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що:
«співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що:
«умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед не може бути визначено результат розгляду справи по суті спору.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2020 року в справі № 755/15345/17-ц та від 21 квітня 2022 року в справі № 592/7729/18.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що:
«під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У пунктах 23 та 24 постанови Верховного Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у cправі №905/448/22 зроблено такі висновки:
«23. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
24. Водночас Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, з таких підстав.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:
«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.
40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Аналіз положень статей 60, 70 СК України свідчить про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і у разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тлумачення вказаних норм з урахуванням принципу розумності свідчить, що частина першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.
При цьому очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.
Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року в справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20).
З огляду на наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши що між сторонами існує спір щодо стягнення грошових коштів у значному розмірі, які відповвідчака добровільно повернути позивачці відмовляється, а також існування підстав для забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі саме шляхом встановлення заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо належної відповідачці частки у спільному суміному майні подружжя, титульним власником якого є чоловік відповідачки.
За встановлених обставин справи, а саме, що титульним власником майна щодо якого позивачка просить вчинити заходи забезпечення позову, є не вона, а її чоловік, обраний судом апеляційної інстанції вид забезпечення відповідає ознакам обґрунтованості, достатності та співмірності, а невжиття заходів забезпечення позову в цій справі може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог.
При цьому запропонований позивачем та обраний судом вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав щодо майна налженого на праві сіпльної сумісної вланості як відповідачці, так і її чоловіку, оскільки обтяжене майно фактично перебуває надалі у їх володінні, а обмежується лише можливість вчиняти щодо нього реєстраційні дії.
Такий вид забезпечення позову як арешт майна, з огляду на викладене не відповідає критеріям для його застосування, визначеним процесуальним законом.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року в справі № 910/1040/18.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абзац другий частини другої статті 376 ЦПК України).
Оскільки судом першої інстанції під час вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову порушено норм процесуального права, які врегульовують дані відносини, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу скасувати, прийняти нове судове рішення про часткове задоволення завяи про забезпечення позову.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, питання щодо розподілу судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, буде вирішено судом, який розглядає справу по суті, за результатами її розгляду, а не апеляційним судом на даній стадії розгляду.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо на ідеальної частки в житловому будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 297,5 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2644939246060) та ідеальної частки в земельній ділянці, кадастровий номер 4623686400:01:005:0744, загальною площею 0,0925 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 428189146236), які належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та зареєстровані за ОСОБА_4 .
В задоволенні решти вимог заяви відмовити.
Стягувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Боржник: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 .
Строк пред'явлення постанови до виконання протягом трьох років.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 липня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич