Справа № 947/26767/25
Провадження № 2/947/4762/25
28.07.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
за участю секретаря Матвієвої А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання рішення органу приватизації протиправним, скасування свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію,
17.07.2025 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання рішення органу приватизації протиправним, скасування свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення майбутнього позову шляхом:
- накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 ;
- заборони суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, посадовим особам Міністерства юстиції України та посадовим особам територіальних органів Міністерства юстиції України вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1632242951101 та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
В обґрунтування заяви, заявник посилається на те, що 21 липня 1987 року Виконкомом Жовтневої Ради народних депутатів м. Одеса на ім'я ОСОБА_2 видано ордер на житлове приміщення № 505 серії ЖР з сім'єю з шести осіб на право заняття житлового приміщення, житловою площею 62,04 кв.м., яка складається з п'яти кімнат в квартирі за адресом: АДРЕСА_2 , склад сім'ї: ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_6 - мати.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся - ОСОБА_6 .
09.09.1998 року Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів видано Розпорядження № 744 «Про видачу свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомості» ОСОБА_2 .
Як вказує заявник, вказана квартира належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності на квартиру у домі ЖБК «Вимпел 19», виданого Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, зареєстрованого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 24 листопада 1998 року та записано в реєстрову книгу за № 22761 стор. 136 кн.32к..
29.08.2018 року батько заявника - ОСОБА_2 уклав договір дарування з сестрою заявника - ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат заявника - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати заявника - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заявник вказує, що у вищевказаній квартирі він проживає та зареєстрований з 17.02.1988 року, що підтверджується паспортними даними та витягом з реєстру територіальної громади від 15.07.2025 року.
Однак, про те, що квартира була приватизована одноосібно на ім'я батька - ОСОБА_2 та в подальшому ним відчужена шляхом укладення Договору дарування, як вказує заявник, йому стало відомо від батька лише у липні 2025 року, який повідомив про те, що сестра заявника - ОСОБА_3 телефонувала та вимагала звільнити квартиру, так як має намір її продати. Як вказує заявник, батько заперечує, що він укладав договір дарування, а з приводу приватизації вважав що мав таке право.
Заявник вказує, що наведені вище факти засвідчують порушення його права на участь у приватизації квартири та визнання права власності на частку нерухомого майна.
За наслідком чого заявник має право на звернення до суду з відповідним позовом, однак підготовка якого потребує відповідного часу.
З метою недопущення подальшого порушення його прав, можливого відчуження ОСОБА_1 спірної квартири, що ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову, заявник вважає наявними підстави для забезпечення майбутнього позову у заявлений спосіб.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу на підставі вказаної заяви розподілено судді Калініченко Л. В.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.
Перевіряючи чи підсудна справа цьому суду, судом встановлено наступне.
Так, заявник має намір подати до суду позовну заяву стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Зазначена адреса у відповідності до адміністративно-територіального поділу міста Одеси відносна до Київського району міста Одеси.
У відповідності до ч.1 ст.30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги посилання заявника про намір пред'явити майбутній позов стосовно нерухомого майна, яке розташоване в Київському районі міста Одеси, у відповідності до правил підсудності встановлених ч.1 ст. 30 ЦПК України, суд доходить до висновку про обґрунтованість тверджень, що майбутній позов за територіальною юрисдикцією підсудний Київському районному суду міста Одеси, а відтак справа за пред'явленою заявою підсудна Київському районному суду міста Одеси.
Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Оглянувши вказану заяву, суд встановив, що заява відповідає вимогам, встановленим ст. 151 ЦПК України.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 21.07.2025 року вказану заяву призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом заявника.
25.07.2025 року заявником надано до суду заяву про приєднання додаткових доказів.
До судового засідання призначеного на 28.07.2025 року заявник не з'явився, однак надав до суду заяву про підтримання заявлених вимог та розгляд заяви за його відсутності.
Прйимаючи викладене, судом було ухвалено здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 за його відсутності.
Дослідивши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.
Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, перевіряючи надану до суду заяву та додані до неї документи, вбачається, що предметом майбутнього позову, який заявник має намір подати стосується прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , щодо якої заявник стверджує про намір оспорювати порядок приватизації квартири, оспорення свідоцтва, приймаючи не врахування його інтересів та прав на дану квартиру.
У відповідності до наданої інформаційної довідки з Державного реєстру речових парв на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №436695166 від 24.07.2025 року, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 29.08.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1305.
Згідно з вказаною довідкою, вказана квартира під обтяженнями, арештом, чи іпотекою не перебуває.
Згідно з копією договору дарування від 29.08.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1305, дарувальником вказаної квартири на користь ОСОБА_3 , був - ОСОБА_2 .
У відповідності до витягу з реєстру територіальної громади №2025/009558035 від 15.07.2025 року, ОСОБА_1 , починаючи з 17.02.1988 року народження значиться зареєстрованим за вказаною адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Заявник у заяві вказує, що незгоден з проведеною приватизацією вказаної квартири, яка була проведена - ОСОБА_2 , за наслідком не врахування його інтересів та прав в участі на дану приватизацію, а також незгоден з подальшим відчуженням спірної квартири, що заявник має право оспорювати за позовом, який має намір подати, у забезпечення якого подану дану заяву.
Отже, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 виник спір стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка наразі зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 і під обтяженнями не перебуває.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснень Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог майбутнього позову, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає обґрунтованими доводи про необхідність та наявними підстави для вжиття заходів забезпечення позову в даній справі шляхом встановлення заборони суб'єктам державної реєстрації, у тому числі державним реєстраторам, нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , щодо якої виник між сторонами спір та щодо якого заявник має намір на подання заявлених вимог, яка в свою чергу належить на праві власності ОСОБА_3 , до якої як заявлено заявником будуть пред'явлені позовні вимоги. Відповідні заходи забезпечення позову будуть співрозмірним заходом забезпечення позову з заявленими позовними вимогами, які вказані заявником, пов'язаний з предметом спору і позову по справі, співрозмірним з ціною позову, яка дорівнює вартості спірного майна, а також приймаючи, що у разі невжиття заходів забезпечення позову визначеним заявником відповідачем спірне нерухоме майно може бути відчужене на користь третіх осіб, що значним чином ускладнить виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, на підставі чого суд доходить до висновку про обґрунтованість заяви позивача про забезпечення позову у вказаній частині шляхом встановлення заборони на спірне нерухоме майно.
Також приймаючи, що встановлення заборони на проведення реєстраційних дій спрямованих на відчуження спірного майна за своєю суттю забороняє право розпорядженням майном, суд вважає безпідставними доводи позивача про необхідність одночасного накладення арешту на дане майно, у зв'язку з чим, вимоги заявника в цій частині задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню у вищевикладений спосіб.
При цьому, вжиті вказані заходи забезпечення позову на спірне майно до вирішення спору по суті, не призведе до обмеження прав відповідачів з користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
Вжиття заявлених заходів забезпечення позову на майно не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідачі у відповідності до вимог ст. 154 ЦПК України, мають право після застосування судом заходів забезпечення позову на звернення до суду з відповідним клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову.
Відповідно до ч.4 ст. 152 ЦПК України, у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 149-153, 352-354 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення до подання до суду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання рішення органу приватизації протиправним, скасування свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію, а саме:
- Встановити заборону суб'єктам державної реєстрації, у тому числі державним реєстраторам, нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Заяву ОСОБА_1 іншій частині вимог про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту - залишити без задоволення.
Копію ухвали направити для виконання до Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Одеської міської ради (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Черняхівського, 6).
Копію ухвали суду скерувати для відома сторонам по справі.
Зобов'язати ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня постановлення ухвали суду про забезпечення позову подати до суду позов, стосовно якого вжиті цієї ухвалою суду заходи забезпечення, з одночасним повідомленням суду про вжиті такі дії.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі неподання такого позову у встановлений законом строк, вжиті заходи забезпечення позову будуть скасовані.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Головуючий Калініченко Л. В.