Справа № 732/1547/17
Провадження № 6-а/732/1/25
28 липня 2025 року м. Городня
Городнянський районний суд Чернігівської області у складі: головуючого - судді Карпинської Н.М., секретар - Воропаєва К.В., за участі ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня заяву представника Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Артеменко Анастасії Петрівни про зміну способу і порядку виконання рішення суду,-
ОСОБА_2 як представник Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернулася до суду із заявою, в якій просила змінити спосіб і порядок виконання рішення суду Київського апеляційного адміністративного суду № 732/1547/17 від 26.06.2018 шляхом стягнення з Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої одноразової компенсації у сумі 157600 гривень.
У судове засідання представник заявника не з'явилася. Заявила клопотання про розгляд справи без їх участі.
ОСОБА_1 у суді висловив свою думку, що заявлене клопотання в черговий раз віддаляє у часі виконання законного рішення та отримання ним того на що він добросовісно розраховував. Йому майже 70 років, десятиліття він витратив на те, що відвідує судові процеси, щоб домогтися захисту свого соціального права, виконання вимог Конституції і Законів. Він пройшов всі судові інстанції. Виконавці безпричинно затягують виконання присудженого. Протягом 3-х місяців вони мають провести остаточне виконання, однак на таке виконання він чекає роки.
Заслухавши ОСОБА_1 вивчивши матеріали справи, оцінивши мотиви заявленого ОСОБА_2 клопотання, суд встановив таке.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Доведено, що 26.06.2018 виконавчий лист Городнянським районним судом як судом першої інстанції, який першим розглядав справу, видано виконавчий лист на підставі рішення суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018, де викладена суть резолютивної частини такого судового рішення про зобов'язання Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 11-ї групи, захворювання якого пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 45 мінімальних заробітних плат на момент виплати.
19.11.2024 замінено сторону виконавчого провадження на боржника (правонаступника) Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:
1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;
2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);
3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;
4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд, до якого звернулася ОСОБА_2 (представник СМУМЮ) робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для зміни способу чи порядку виконання судового рішення мають існувати виняткові обставини: неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Повертаючись до обставин цієї справи, вбачається, що обов'язковим для виконання рішенням суду, яке набрало законної сили, є рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, за яким Городнянський районний суд Чернігівської області як суд, який розглядав справу у першій інстанції, видав виконавчий лист.
Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
У цьому випадку, змінивши спосіб виконання рішення суду, яке набрало законної сили, суд, до якого звернулася ОСОБА_2 фактично б змінив зміст способу захисту порушеного права ОСОБА_1 , що є недопустимим процесуальним порушенням при розгляді судом заяви в порядку статті 378 КАС України.
Водночас, клопотання ОСОБА_2 не містять зазначення та аналізу підстав, які унеможливлювали б виконання рішення, справедливого виконання якого ОСОБА_3 правомірно очікує протягом тривалого проміжку часу. Клопотання не розкриває змісту причин, які унеможливили виконання судового рішення у первинному змісті.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Варто відзначити, що у юридичній науці поняття «вмотивованості» судового рішення посідає самостійне місце поряд із поняттями «законності» та «обґрунтованості» в контексті дотримання принципу верховенства права та права на справедливий суд.
Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони покликалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши мотиви заявленого клопотання ОСОБА_4 у сукупності із глибоким вивченням матеріалів справи № 732/1547/17, приймаючи заперечення ОСОБА_1 , який наводив обґрунтовані очікування виконання прийнятого у його справі судового рішення у найкоротший період без обтяження виконання численними клопотаннями, які ініцією виконавча служба, тим самим відтягуючи у часі належне виконання судового рішення, яким його позов був задоволений, суд підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 не знаходить.
Суд керується правовими висновками КАС ВП від 16.02.2025 у справі № 640/7827/22, від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18.
Суд враховує також положення статті 129-1 Конституції України, відповідно до якої судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Зі змісту резолютивної частина судового рішення у цій справі суд встановив, що це судове рішення має зобов'язальний характер, однак судом першої інстанції при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості. Зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення. Тому змінивши спосіб виконання рішення із зобов'язання на стягнення, суд фактично змінив би рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішив би питання, яке не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України. У справі встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача судом обрано зобов'язання вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, при цьому стягнення у виконавчому листі та судовому рішенні зазначено із прив'язкою до мінімальної заробітної плати на момент виплати, а не до нарахованої задовго до такої виплати суми. Тому неможливо змінити спосіб та порядок виконання рішення суду у спосіб, про який просив державний виконавець, оскільки це, фактично, змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі і не забезпечить в цілому прав стягувача.
Керуючись ст..378 КАС України,
Відмовити у задоволенні заяви представника Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції Артеменко Анастасії Петрівни про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі № 732/1547/17.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.
Суддя Карпинська Н.М.