16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01
Справа №730/995/25
Провадження № 3/730/432/2025
"28" липня 2025 р. м. Борзна
Суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області Ріхтер В.В., розглянувши матеріали про адміністративні правопорушення, які надійшли від ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 5 ст. 126; ч. 2 ст. 130 КУпАП,
01.07.2025 о 18-50 год. у с. Велика Загорівка по вул. Лісовій, 14 водій ОСОБА_1 керував мотоциклом «Yamasaki», транзитний номерний знак НОМЕР_2 , при цьому був позбавлений права керування транспортними засобами строком на 1 рік згідно постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.03.2025 (справа № 730/137/25), у зв'язку з чим своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.1.а Правил дорожнього руху України, відповідальність за що передбачена ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Також, о 18-50 год. у с. Велика Загорівка по вул. Лісовій, 14 водій ОСОБА_1 повторно протягом року керував мотоциклом «Yamasaki», транзитний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, незв'язна мова, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «АлкоФор 505» та в медичному закладі відмовився, у зв'язку з чим своїми діями порушив п. 2.5. Правил дорожнього руху України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП. Від керування транспортним засобом відсторонений.
Оскільки дії водія ОСОБА_1 носять ознаки правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126; ч. 2 ст. 130 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.
Щодо питання поінформованості особи, що притягується до адміністративної відповідальності, про судовий розгляд.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неприбуття в судове засідання особи, що притягується до відповідальності, не перешкоджає судовому розгляду справи за його відсутністю.
Щодо питання наявності чи відсутності адміністративного правопорушення
Згідно статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколах про адміністративні правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001р., водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Аналогічні положення щодо порядку проведення огляду водіїв транспортних засобів про визначення стану сп'яніння закріплені у п.п. 3, 6, 7 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1103, та п.п. 6, 7 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ за № 1452/735 від 09.11.2015 року.
Відповідно до вимог п. 2.1а Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001р., водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Як убачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених Правил не дотрималася, оскільки її вина у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126; ч. 2 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, у розумінні ст. 251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколами про адміністративні правопорушення, які складені у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містять необхідні у них відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самих адміністративних правопорушень, які призвели до порушення ПДР України;
- копією постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.03.2025 у справі № 730/137/25 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП;
- копією постанови інспектора СРПП ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Ворони В.В. серії ЕНА № 3991223 від 02.02.2025 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП;
- зобов'язанням ОСОБА_1 не керувати транспортними засобами протягом 24 годин;
- актом огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів;
- довідкою ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував;
- відеозаписами з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівників поліції, що здійснювали оформлення вчинених особою, що притягується до адміністративної відповідальності, адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126; ч. 2 ст. 130 КпАП, які кореспондуються з фактичними обставинами справи та вказують на факти порушення водієм указаних правил ПДР.
Як убачається з переглянутого відеозапису, ОСОБА_1 добровільно, за власним бажанням відмовився від запропонованого огляду на стан сп'яніння на місці зупинки, а також від огляду у медичному закладі.
На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Досліджені та перевірені судом обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень, а саме: керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, вчинене повторно протягом року; керування транспортним засобом особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, вчинене повторно протягом року, що охоплюються складом адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126; ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідно та узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
Згідно абз. 1, 4 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14, що відповідальність за ст. 130 КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюється шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись /згідно з Постановою Верховного Суду № 18 від 19.12.2008 року/.
Частина 2 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Судом встановлено, що згідно постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.03.2025 у справі № 730/137/25 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Відповідно до копії постанови інспектора СРПП ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Ворони В.В. серії ЕНА № 3991223 від 02.02.2025 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн.
Частина 5 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення дій, передбачених частинами другою-четвертою цієї статті.
Матеріалами справи підтверджується те, що ОСОБА_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Тим більше, ОСОБА_1 взагалі посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував.
Відповідно до ст. 10 КпАП України, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'HalloranandFrancis v. TheUnitedKingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007 постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд, у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП, вважає, що у діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративних правопорушень, передбачений ч. 2 ст. 130; ч. 5 ст. 126 КУпАП, оскільки останній повторно протягом року керував транспортним засобом, не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, чим порушив п. 2.1а ПДР України; відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, чим порушив п. 2.5 ПДР України.
Підстав, що виключають адміністративну відповідальність, згідно ст. 17 КУпАП України, у справі не встановлено. Терміни притягнення до адміністративної відповідальності не збігли.
Що стосується основного стягнення
Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
У цій ситуації суд ураховує обставини, визначені ст. 33 КУпАП, вважає, що обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, згідно ст. 35 указаного Кодексу, немає, і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкцій статті 126, 130 КУпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
Санкція ч. 2 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Згідно ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Отже, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн.
Що стосується стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами
Відповідно до довідки ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував.
Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що суди не в праві застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Обмірковуючи зазначене, суд виходить з того, що в постанові від 3 лютого 2022 року в справі № 755/11024/20 Верховний Суд у т.ч. звернув увагу, що роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань кримінального права та інтерпретаційні норми, які містяться в постановах ВСУ, не є джерелом кримінального права. Разом з тим, змінами, внесеними до Кримінального процесуального кодексу України та змінами від 3 жовтня 2017 року до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, введені нові механізми єдності правових позицій та застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, врахування іншими судами при застосуванні таких норм права висновків, які викладені в рішеннях палат Верховного Суду, Об'єднаної палати та Великої Палати, тому посилання на Постанови Пленуму Верховного Суду України є неправильним, тим самим в ключі наведеного в цій справі сприймаються і дані Узагальнення ВССУ № 9-49/0/4-17 від 12 січня 2017 року, а саме, як такі, що не витікають з нині сталої практики ККС та ВПВС в питанні застосування положень ст. 214 КПК України, а тому саме позиція Верховного Суду має бути ключовою з 09 лютого 2022 року (дати оприлюднення в ЄДРСР висловленої позиції ВС з указаного питання в справі №755/11024/20).
Тобто, за суперечливих обставин, суд має керуватися постановами Верховного Суду, а не постановами Пленуму Верховного Суду України.
Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Згідно з п. 1.10 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
При цьому, як ч. 5 ст. 126, так й ч. 2 ст. 130 КУпАП, передбачає стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом.
У той же час, законодавцем не передбачено іншої правової підстави для незастосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення не отримала посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).
Обмірковуючи вказану ситуацію, звертаю увагу на позицію висловлену у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № 753/18479/16-к від 22.05.2018, № 171/869/21 від 21.06.2022, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, мали право на керування транспортним засобом, так і особи, які його не мали. Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 286-1 КК України, не маючи права на керування транспортними засобами, не є перешкодою для застосування до нього обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.
Сталість та послідовність вказаної позиції знайшла своє відображення й у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, де Верховний Суд досліджував це питання та зробив висновки, що виходячи із системного аналізу законодавчих норм, об'єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.
Як висновок, об'єднана палата зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Згідно ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП, позбавлення права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.
При цьому, безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо застосування адміністративного стягнення виді позбавлення права керування транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.
Санкції ч. 5 ст. 126 та ч. 2 ст. 130 КУпАП встановлюють, окрім накладення штрафу, також безальтернативне адміністративне стягнення на водіїв у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Проступки, передбачені ч. 5 ст. 126, та ч. 2 ст. 130 КУпАП, за своєю суттю відносяться до категорії грубих порушень користування правом керування транспортними засобами.
Отже, вищеокреслені норми КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винної особи, яка керувала транспортним засобом, посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Згідно з ч. 1 ст. 317-1 КУпАП, виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Суд повторно звертає увагу на висновок об'єднаної палати, де остання звернула увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Викладений у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» підхід щодо неможливості застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка взагалі його не мала (не отримувала посвідчення водія), не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
При цьому, вказана постанова Пленуму Верховного Суду України не є нормою права й не носить загальнообов'язкового характеру.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.
Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що узгоджується з положеннями КУпАП.
Тому, з урахуванням вищевказаних обставин справи, з метою виховного впливу та запобігання скоєння аналогічних правопорушень в подальшому, до ОСОБА_1 слід застосувати адміністративне стягнення з позбавленням права керування транспортними засобами.
Що стосується стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка достеменно знала, що він є особою, яка (1) посвідчення водія не отримувала, (2) позбавлена права керування транспортними засобами, (3) притягувався до відповідальності за керування ТЗ за відсутності права керування, знову умисно сів за кермо, до того ж, знову перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, але від проходження огляду відмовився.
Метою стягнення у виді оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, є позбавлення порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов'язкових правил користування, встановлених законодавством.
У даній справі, враховуючи, що ОСОБА_1 висновків не робить, байдуже ставиться до дотримання законодавства, легковажно розраховує на те, що після вчинених правопорушень буде відсутнє відповідне стягнення, суд вважає, що такий вид стягнення, як оплатне вилучення транспортного засобу, фактично перешкоджатиме особі вчинити нове аналогічне правопорушення, тобто є превентивним заходом.
Відповідно до принципу індивідуалізації стягнення, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження правопорушень та виправлення ОСОБА_1 необхідно призначити йому стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу, що є, безсумнівно, доцільним у цій ситуації.
Окремо суд вважає необхідним зазначити, що така безвідповідальна поведінка особи щодо джерела підвищеної небезпеки є недопустимою, оскільки виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.
При цьому, суд зважує і на те, що положення ст. 28 КУпАП, які регламентують оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, на відміну від ст. 29 КУпАП (конфіскація такого предмета), не містять імперативної вимоги, щоб зазначений предмет перебував у приватній власності правопорушника. Адже, суть оплатного вилучення вказаного предмета полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. До того ж, згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує й не може бути використана на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відтак, у цьому випадку взамін оплатно вилученого предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, колишній власник отримує відповідний еквівалент грошей, що не є порушенням принципу «пропорційності втручання в право власності» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року, справа № 450/205/19 /провадження № 51-1306 км 22/, надано оцінку невиконання заборони керування транспортними засобами, особою до якої застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, її ухилення від виконання постанови суду, що є однією з форм невиконання судового рішення, як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК (постанова ККС ВС від 27.02.2023 р. у справі № 450/205/19 та вирок апеляційного суду Львівської області у цій же справі від 05.04.2023 р. - https://reestr.court.gov.ua/Review/109446243, https://reestr.court.gov.ua/Review/110046045).
У даній справі встановлені обставини вказують на можливе вчинення кримінального правопорушення - умисне невиконання судового рішення.
Згідно зі ст. 253 КУпАП, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування. Тому, у даному випадку, копію постанови щодо таких дій ОСОБА_1 необхідно направити прокурору для вирішення питання в порядку ст. 214 КПК України.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 36, 126, 130, 251, 252, 283-285, 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126; ч. 2 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення, з урахуванням ст. 36 КУпАП, у виді штрафу на користь держави в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років з оплатним вилученням транспортного засобу - мотоцикла «Yamasaki», транзитний номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.
Копію постанови направити до Ніжинської окружної прокуратури для прийняття рішення про реєстрацію в ЄРДР кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України.
Копію постанови направити ОСОБА_1 - для відома.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Строк пред'явлення до виконання три місяці.
Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).
Суддя Ріхтер В.В.