Справа № 127/35749/24
Провадження 2/127/2733/25
21 липня 2025 року
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Вохмінової О.С.
з участю секретаря судових засідань Сунько Я.Р.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
30.10.2025 року судом зареєстровано позовну заяву Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, яку мотивовано тим, що наказом ДЦЗ від 14.07.2017 року № 207-к ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Вінницького ОЦЗ з 17.07.2017 року.
За умовами контракту № 20 від 25.11.2022 року відповідачку призначено на посаду директора Вінницького обласного центру зайнятості на термін з 29.11.2022 року до 28.02.2023 року.
Додатковими угодами до контракту № 20 від 25.11.2022 року термін дії контракту неодноразово продовжувався, зокрема додатковою угодою № 174 від 29.05.2024 року - до 01.07.2024 року.
Наказом ДЦЗ від 01.07.2024 року № 78-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Вінницького обласного центру зайнятості у зв'язку з закінченням строку дії контракту.
В період роботи на вказаній посаді відповідач видала наказ від 27.03.2023 року № 328-к «Про звільнення ОСОБА_2 » з посади директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості 13.03.2023 року у зв'язку зі змінами в організації праці, які пов'язані зі зміною структури та штатного розпису Вінницького обласного центру зайнятості, скороченням чисельності та штату працівників, згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2023 року № 127/11454/23 позов ОСОБА_2 до Вінницького обласного центру зайнятості задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Вінницького обласного центру зайнятості від 27.03.2023 року № 328-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості з 28.03.2023 року. Стягнуто ВОЦ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу (без вирахування податків та зборів) в сумі 63 643, 40 грн., судовий збір - 1 073, 60 грн., витрати на правничу допомогу - 17 177, 60 грн. Стягнуто з ВОЦЗ на користь держави судовий збір в сумі 1 073, 60 грн.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26.09.2023 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2023 року № 127/11454/23 залишено без змін. Стягнуто з ВОЦЗ на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 4 294, 40 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 127/11454/23 за касаційною скаргою ВОЦЗ на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26.09.2023 року.
Рішення суду першої інстанції виконано. Наказом ВОЦЗ від 16.06.2023 року № 425-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » скасовано наказ Вінницького обласного центру зайнятості від 27.03.2023 року № 328-к «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості з 28.03.2023 року.
На виконання рішення суду ВОЦЗ проведено виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без вирахування податків та зборів) 63 643,40 грн. згідно платіжних доручень від 02.11.2023 року №№ 5754, 5755, 5756, судового збору - 1 073, 60 грн. (платіжне доручення від 02.11.2023 року № 5751), витрат на правничу допомогу в сумі 17 177 (плат доруч. від 02.11.2023 року № 5752), витрат за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції - 4 294, 40 грн. (плат. доручення від 02.11.2023 року № 5753), судовий збір на користь держави - 1 073, 60 грн. (плат доруч. від 03.10.2023 року № 5184).
Таким чином, протиправними діями директора ВОЦЗ Скоковської Г.П. завдано шкоду Державному центру зайнятості на загальну суму 87 262, 60 грн., тому відповідно до ст.ст. 134, 237 КЗпП України позивач просив суд стягнути зі ОСОБА_1 в порядку регресу 87 262,60 грн. завданої матеріальної шкоди.
Судом вчинені наступні процесуальні дії у даній справі.
11.11.2024 року було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №127/35749/24 за позовом Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Справа розглядалась з викликом учасників справи.
Заочним рішенням від 12.03.2025 року задоволено позов частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості в порядку регресу 63 643, 40 грн., а також судовий збір - 1768,35 грн. В решті позову - відмовлено.
Ухвалою від 01.05.2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 задоволено. Скасовано заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2025 року у справі № 127/35749/24 за позовом Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження.
23.05.2025 року витребувано для огляду в судовому засіданні доказ - оригінал наказу директора Вінницького обласного центру зайнятості № 328-к від 27.03.2023 року про звільнення директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості ОСОБА_2 .
В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_3 позов та письмові додаткові пояснення підтримав відповідно до викладених обставин, просив позов задоволити в повному обсязі, оскільки відповідач підписала наказ на звільнення ОСОБА_2 , яку згодом на підставі судових рішень було поновлено на роботі із виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судового збору, витрат на правничу допомогу. Додав, що в зв'язку зі змінами в організації праці Державний центр зайнятості погоджував звільнення з посад директорів філій ВОЦЗ, в тому числі ОСОБА_2 , проте сама процедура звільнення в березні 2023 року не була дотримана відповідачем і наказ виданий з порушенням КЗпП, що стало підставою для поновлення працівника на роботі і виплати коштів.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позов не визнала. Суду пояснила, що Державним центром зайнятості було прийняте рішення про зміни в організації праці із звільненням директорів філій і в грудні 2022 року від ДЦЗ прийшло письмове погодження на звільнення з посад керівників, в тому числі ОСОБА_2 . З метою дотримання процедури звільнення була створена комісія у Вінницькому обласному центрі зайнятості з визначення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення. За результатами роботи комісії 27.03.2023 року прийнятий наказ про звільнення ОСОБА_2 , який вона підписала. Погодили звільнення також начальник відділу по роботі з персоналом, начальник юридичного відділу, провідний інспектор з питань запобігання та виявлення корупції. Вважає, що її вини у незаконному звільненні ОСОБА_2 немає, тому вона одноосібно не повинна нести матеріальну відповідальність.
Представник відповідача - адвокат Білоус І.М. в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в задоволенні вимог повністю. Суду пояснила, що внаслідок реорганізації ДЦЗ і за результатами роботи комісії, за погодженням з Державним центром зайнятості, була звільнена ОСОБА_2 . Це звільнення не було за ініціативою ОСОБА_1 , працювала комісія з фахівців, тому підстав для матеріальної відповідальності ОСОБА_1 немає. Вважає, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі, тому просила відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що наказом Державної служби зайнятості від 14.07.2017 року № 207-к ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Вінницького обласного центру зайнятості з 17.07.2017 року (а.с. 22).
За умовами контракту № 20 від 25.11.2022 року ОСОБА_1 призначена на посаду директора Вінницького обласного центру зайнятості на термін з 29.11.2022 року до 28.02.2023 року (а.с. 24-26).
Додатковими угодами до контракту № 20 від 25.11.2022 року термін дії контракту неодноразово продовжувався, зокрема, додатковою угодою № 174 від 29.05.2024 року - на строк до 01.07.2024 року (а.с. 27).
П.2.2 розд. 2 контракту визначено, що директор регіонального центру зайнятості, серед іншого: керує центром, забезпечує належну організацію його діяльності, виконання ним вимог Конституції та законів України, актів Президента України, актів КМУ, наказів та доручень Мінекономіки, ДЦЗ з питань, що належать до повноважень Центру, рішень правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, виконання покладених на центр та підпорядкованих йому установ завдань і функцій, належне використання коштів Фонду в межах затверджених видатків бюджету, майна та матеріальних цінностей, що закріплене за центром на праві оперативного управління; у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання відповідно до законодавства; призначає на посади та звільняє з посад працівників центру, філій регіонального центру зайнятості та підпорядкованих базових центрів зайнятості тощо (а.с. 24-26).
На підставі контракту між директором та ДЦЗ виникли трудові відносини (п. 1.2).
Відповідно до п. 1.5 директор підзвітний ДЦЗ в межах, установлених законодавством та цим контрактом (п. 1.5).
Наказом Державного центру зайнятості від 01.07.2024 року № 78-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Вінницького обласного центру зайнятості у зв'язку з закінченням строку дії контракту (а.с. 28).
В період роботи на вказаній посаді відповідач ОСОБА_1 видала наказ від 27.03.2023 року № 328-к «Про звільнення ОСОБА_2 » з посади директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості з 27.03.2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 21).
Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_2 звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2023 року № 127/11454/23 позов ОСОБА_2 до Вінницького обласного центру зайнятості задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Вінницького обласного центру зайнятості від 27.03.2023 року № 328-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості з 28.03.2023 року. Стягнуто Вінницького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу (без вирахування податків та зборів) в сумі 63 643, 40 грн., судовий збір - 1 073, 60 грн., витрати на правничу допомогу - 17 177, 60 грн. Стягнуто з ВОЦЗ на користь держави судовий збір в сумі 1 073, 60 грн.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26.09.2023 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2023 року № 127/11454/23 залишено без змін. Стягнуто з ВОЦЗ на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 4 294, 40 грн.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що підставою незаконного звільнення ОСОБА_2 став наказ № 328-к директора ВОЦЗ Скоковської Г.П. «Про звільнення ОСОБА_2 » від 27.03.2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 127/11454/23 за касаційною скаргою ВОЦЗ на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26.09.2023 року.
Рішення суду першої інстанції виконано. Наказом ВОЦЗ від 16.06.2023 року № 425-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » скасовано наказ Вінницького обласного центру зайнятості від 27.03.2023 року № 328-к «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості з 28.03.2023 року.
На виконання рішення суду Вінницьким обласним центром зайнятості проведено виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без вирахування податків та зборів) на суму 63 643,40 грн. згідно платіжних інструкцій: від 02.11.2023 року № 5754 на суму 51 232,94 грн. (а.с. 33), № 5755 на суму 954,65 грн. (а.с. 34), № 5756 на суму 11 455,81 грн. (а.с. 35); судового збору в сумі 1 073,60 грн. згідно платіжної інструкції від 02.11.2023 року № 5751 (а.с. 30); витрат на правничу допомогу в сумі 17 177 грн. згідно платіжної інструкції від 02.11.2023 року № 5752 (а.с. 31);витрат на надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції на суму 4 294,40 грн. згідно платіжної інструкції від 02.11.2023 року № 5753 (а.с. 32); судового збору на користь держави в сумі 1 073, 60 грн. згідно платіжної інструкції від 03.10.2023 року № 5184 (а.с. 29).
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 , яку згодом було поновлено на роботі, діями відповідача ОСОБА_1 завдано матеріальної шкоди Державному центру зайнятості, який здійснює контроль за використанням коштів, на загальну суму 87 262,60 грн., тому в порядку регресу позивач просив стягнути вказану суму в повному обсязі.
Між сторонами виникли трудові правовідносини, тому при вирішенні спору з приводу покладення матеріальної відповідальності за шкоду, пов'язану із незаконним звільненням працівника, суд застосовує відповідні норми КЗпП України, Положення про Державну службу зайнятості, Положення про Державний центр зайнятості.
Частиною 3 ст. 233 КЗпП України визначено, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (ст. 136 КЗпП України).
Державний центр зайнятості є вищестоящим в порядку підлеглості органом.
Згідно Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 16.12.2020 року № 2663, Державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством економіки України (далі - Мінекономіки).
Служба складається з Державного центру зайнятості, регіональних центрів зайнятості - Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості та їх філій, закладу післядипломної освіти «Центр підвищення кваліфікації служби зайнятості», закладів професійної (професійно-технічної) освіти Державної служби зайнятості, інших закладів освіти Державної служби зайнятості (далі - заклади освіти Служби), а також підприємств, установ, організацій, утворених Службою.
Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Мінекономіки, рішеннями правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд), іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.
Діяльність Служби та виконання нею завдань і функцій, передбачених законодавством, у тому числі цим Положенням, фінансується за рахунок коштів Фонду та інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно вказаного Положення Державний центр зайнятості відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», управління майном, в межах, визначених чинним законодавством;здійснює контроль за використанням коштів Фонду.
Розділом ІV вказаного Положення визначено, що регіональні центри зайнятості є неприбутковими державними установами в централізованій системі державних установ Служби, підпорядкованими та підзвітними Державному центру зайнятості.
Регіональний центр зайнятості очолює директор, який призначається на посаду і виконує свої повноваження на умовах контракту, що укладається строком до трьох років за результатами конкурсу, та звільняється з посади директором Державного центру зайнятості.
Директор є відповідальним за виконання покладених на регіональний центр зайнятості, його філії завдань і функцій, належне використання коштів Фонду, а також закріпленого на праві оперативного управління за регіональним центром зайнятості майна та матеріальних цінностей, виконання наказів Мінекономіки, наказів і доручень Державного центру зайнятості.
Згідно розд. 4 п. 12 зазначеного Положення про Державну службу зайнятості, директор регіонального центру зайнятості, зокрема, забезпечує виконання регіональним центром зайнятості, його філіями вимог Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінекономіки з питань, що належать до сфери діяльності Державної служби зайнятості, рішень правління Фонду, інших нормативно-правових актів;керує діяльністю регіонального центру зайнятості, його філій, забезпечує виконання покладених на них завдань і функцій, належне використання коштів Фонду в межах затвердженого кошторису видатків, виконання наказів Мінекономіки, наказів і доручень Державного центру зайнятості;призначає на посади та звільняє з посад працівників регіонального центру зайнятості (крім заступників директора, заступників директора - начальників управлінь/відділів регіональних центрів зайнятості, які призначаються на посади та звільняються з посад за погодженням з Державним центром зайнятості) та його філій;за погодженням з директором Державного центру зайнятості призначає на посади та звільняє з посад директорів філій регіонального центру зайнятості, уповноважену особу з питань запобігання та виявлення корупції регіонального центру зайнятості.
Відповідно до п. 4.1 контракту № 20 від 25.11.2022 року між Державним центром зайнятості та ОСОБА_1 у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законодавством та цим контрактом.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Статтею 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Згідно роз'яснень, викладених в п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні
або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст. 237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Факт незаконного звільнення директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості ОСОБА_2 встановлений Вінницьким міським судом Вінницької області в рішенні від 15.06.2023 року про поновлення на роботі і свідчить про вину ОСОБА_1 , яка була уповноважена на звільнення працівника.
Заперечуючи щодо позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що звільнення відбувалось за погодженням з Державним центром зайнятості, а питання щодо переважного права на залишення на посаді розглядалось відповідною створеною комісією Вінницького обласного центру зайнятості 03.01.2023 року, тому її вини у незаконному звільненні ОСОБА_2 немає.
Так, 13.12.2022 року до Вінницького обласного центру зайнятості надійшов лист № 33/161/5417-27, згідно якого у зв'язку зі змінами в організації праці, директором Державного центру зайнятості ОСОБА_4 погоджено звільнення з посад директорів філій Вінницького обласного центру зайнятості згідно зі списком, в тому числі ОСОБА_2 - директора Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості.
03.01.2023 року комісією Вінницького обласного центру зайнятості визначено працівників, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення.
Разом з тим, саме за наказом ОСОБА_5 була звільнена ОСОБА_2 , а факт незаконного звільнення працівника встановлений судом і свідчить про вину особи, уповноваженої на звільнення працівників.
Відповідальність у такому випадку настає незалежно від форми вини.
Вказане спростовує твердження ОСОБА_1 про недоведеність вини у завданні матеріальної шкоди Державному центру зайнятості, а також про те, що рішення про звільнення було колективним і за ініціативною Державного центру зайнятості в особі керівника Ю.Жовтяк, тому відповідальність за незаконне звільнення несуть інші особи, які приймали участь у звільненні, зокрема готували наказ про звільнення та пооджували його.
Таким чином, директор Вінницького обласного центру зайнятості ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала наказ про звільнення і який у подальшому був визнаний незаконним і скасований в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну Державному центру зайнятості (який здійснює контроль за використанням коштів Фонду) у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки при виконанні судового рішення № 127/11454/23 ОСОБА_2 був виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 63 643,40 грн. згідно платіжних доручень від 02.11.2023 року № 5754, № 5755, № 5756 і позивач як вищестоящий орган в порядку підлеглості звернувся до суду з даним позовом у строк, що визначений ст. 233 КЗпП України, суд дійшов висновку, що дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи положення ст. 237 КЗпП України та правовідносини, що виникли між сторонами, решта вимог позивача - про стягнення зі ОСОБА_1 судового збору і витрат на правничу допомогу, сплачених на користь ОСОБА_2 по рішенню суду від 15.06.2023 року, задоволенню не підлягають. Покладення судом на службову особу обов'язку відшкодувати шкоду в розмірі, що перевищує суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суперечитиме чинному законодавству.
При зверненні до суду (в системі «Електронний суд») позивач сплатив із застосуванням коефіцієнта 0,8 судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України і те, що позовні вимоги Державного центру зайнятості задоволені частково (на 73%), суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, в розмірі 1 768,35 грн. (2 422,40 ? 73%?100 = 1768,35 грн.).
Керуючись ст.ст. 134, 136, 233, 237 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265ЦПК України,
позов задоволити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості в порядку регресу 63 643 (шістдесят три тисячі шістсот сорок три) грн. 40 коп., а також судовий збір - 1 768,35 грн.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
- позивач Державний центр зайнятості, 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 03491079
- відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Повне судове рішення складене 28 липня 2025 року.
Суддя: