Справа № 127/8466/25
Провадження № 2/127/1538/25
28 липня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Воробйов В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 30.03.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем в електронному вигляді було укладено договір позики №2224943, за умовами якого позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а останній зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики та сплатити плату від суми позики. До моменту підписання договору позики ОСОБА_1 вивчив договір та Правила надання грошових коштів у позику, які є публічною пропозицією (овертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України.
14.06.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем було укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого первісний позикодавець передав (відступив) позивачу за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні Товариству права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором №2224943 в сумі 25200 грн., з яких: 11200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8400,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 5600,00 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою.
Таким чином, всупереч умов договору позики, відповідач не виконав свого зобов'язання. З моменту отримання права вимоги до відповідача, відповідачем не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості. З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
У визначені судом строки, відзиву на позовну заяву відповідачем подано не було, судову кореспонденцію надіслано судом за адресою: АДРЕСА_1 , яку останній не отримав. Конверти з ухвалою про відкриття провадження повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Враховуючи вищевикладене та положення ст.ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв'язку суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст.ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до ст.ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.
Судом встановлено, що 30.03.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2224943 (а.с. 6-9).
Відповідно до п. 1 договору позики, позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, для -задоволення власних потреб, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Відповідно до пп. 5.1, 5.3 п. 5 договору позики, підписанням цього договору відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, в тому числі інформацією, що передбачена ст. 9 Закону Україн «Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та погодився, що до моменту підписання договору вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «СlickCredit», щ розміщені на сайті, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі.
Згідно з п.п. 21, 25, договір позики укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника згідно Закону України «Про електронну комерцію». Договір укладений на взаємовигідних умовах на принципах ст. 6, 627 ЦК України.
14.06.2021 між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму лснового зобов'язання, плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною договору (а.с. 10-14).
Відповідно до витягу з реєстру боржників № 29 від 19.08.2024 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 2224943 у розмірі 25200,00 грн., з яких: 11200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 8400,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 5600,00 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою (а.с. 17).
Тобто, на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником. За даних обставин суд приходить до висновку про те, що передати право вимоги за зобов'язанням, яке взагалі не існувало на момент укладення договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року, було неможливо. У зв'язку з цим право вимоги до боржника ОСОБА_1 ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 не набуло.
ТОВ «1 Безпечне необхідних кредитів», яке, у свою чергу, не могло передати ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 2224943 від 30.03.2024 року, не пред'являло доказів цього суду.
При цьому, суд вважає, що майбутня вимога на момент укладення вищевказаного договору мала би бути чітко визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «1 Безпечне необхідних кредитів» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року не було, і сторони цього договору не могли передбачити, що 30.03.2024 між ТОВ «1 Безпечне необхідних кредитів» та ОСОБА_1 буде укладено договір позики №2224943 від 30.03.2024 року.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надало належних доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором позики №2224943 від 30.03.2024 року, оскільки договір позики був укладений 30.03.2024 року, а договір факторингу, за умовами якого одному з попередніх факторів - ТОВ «ФК «ЄАПБ» передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 14.06.2021 року, тобто задовго до укладення договору позики.
Крім того, позивачем не було надано суду доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 14.06.2021 року.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не набуло прав первісного кредитора, а отже, не має права пред'являти свої вимоги за договорами позики №2224943 від 30.03.2024 року, який укладений між ТОВ «1 Безпечне необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
При цьому, суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорювані відповідачем, і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин, і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
При цьому, доводи позивача щодо презумпції правомірності правочину судом не враховуються, оскільки передача за правочином невизначених вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину.
У той же час, оцінивши усі надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що вони не спростовують наведених вище висновків суду.
При цьому, судом враховано, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України судовий збір слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 204, 207, 526, 530, 536, 625, 628, 629, 639, 1048, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 28.07.2025 року.
Суддя: