"28" липня 2025 р. Єдиний унікальний номер судової справи: 150/272/25
Номер провадження: 2/150/138/25
28 липня 2025 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Суперсона С.П., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
На розгляд суду надійшла позовна заява ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15.07.2020 між ТОВ «ІНФІНАНС» та відповідачем було укладено договір (оферту та акцепт оферти) № 0979733174/2. Вказаний договір відповідачем було підписано одноразовим електронним ідентифікатором електронного підпису. Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит в розмірі 3 670,00 грн., строк користування кредитом 14 днів, строк дії договору - 3 роки, відсоткова ставка - 1,225% за один день користування кредитом.
16.12.2021 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 16-12/21, відповідно до якого ТОВ «ІНФІНАНС» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до відповідача за кредитним договором № 0979733174/2.
10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0979733174/2.
Таким чином ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право грошової вимоги до заборгованості відповідача за кредитним договором № 0979733174/2.
Як посилається позивач, відповідач взятого на себе зобов'язання не виконала, у зв'язку із чим, у останньої утворилась заборгованість у розмірі 127 650,10 грн., з яких:
-заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 3 670,00 грн.;
-заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 99 998,40 грн.;
-заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору ( з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 23 891,70 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 53 572,90 грн., з яких:
-заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 3 670,00 грн.;
-заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 49 902,90 грн.
Крім цього, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гр. та на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 13 000,00 грн.
Представником позивача - адвокатом Бацюк О.М. подано до суду клопотання про розгляд справи у її відсутність та повне підтримання заявлених позовних вимог.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в позові, з огляду на наступне:
-до суду не надано оригіналу кредитного договору, лише акцент оферти та заявку-анкету;
-в умовах договору зазначено строк дії договору 3 роки, відповідно до якого з моменту виникнення заборгованості минуло більше 3 років, тому кредитор втрачає право стягнення заборгованості з боржника;
-обов'язок виконати кредитне зобов'язання у відповідача не виник в силу того, що вона не була повідомлена жодним чином про зміну кредитора;
-розрахунок заборгованості не може підтверджувати суму боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом;
-копія анкети позичальника не може підтверджувати існування боргу, а для укладення договору обов'язковим елементом є прийняття цієї пропозиції, тобто акцепт;
-в наданих документах відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного договору: умова про надання позивачем суми кредиту, строк надання грошових коштів, строк повернення відповідачем вказаних коштів, відсутні посилання на картку, з якої відповідач міг отримувати грошові кошти, відсутня умова про отримання цієї картки відповідачем;
-відповідач не отримувала на руки жодних документів з визначеними умовами кредитування;
-відсутні докази щодо власника картки, на яку здійснено перерахунок суми кредиту.
Позивач скористався правом відповіді, згідно якої зазначив, що доводи відповідача суперечать дійсним матеріалам справи, адже до позовної заяви було долучено акцепт пропозиції, в укладених документах є номер картки, на яку відповідач просить перерахувати суму кредитних коштів, договір з додатками відповідач підписала одноразовим електронним ідентифікатором електронного підпису та отримала електронні примірники документів у власному кабінеті на сайті кредитодавця. Крім цього, у разі не отримання відомостей про зміну кредитора у зобов'язанні відповідач зобов'язана була здійснювати погашення заборгованості первісному кредитору, втім і цього нею зроблено не було, доказів вказаного відповідач суду не надала. Щодо надання первинних бухгалтерських документів представник позивача зазначає, що ані первісний кредитор, ані позивач не являються банківською установою, а фінансовими установами.
Також за клопотанням сторони позивача було витребувано інформацію від АТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно якою підтверджено той факт, що картка, на яку здійснено перерахунок кредитних коштів емітована на ім'я відповідача та факт перерахунку кредитних коштів в сумі 3670,00 грн. 16.11.2020.
Щодо строків дії договору позики та строків позовної давності зазначає, що згідно пропозиції (оферти) на отримання 2 траншу та заявки-анкети № 3341193 від 16.11.2020 в рамках договору віл 15.07.2020, містяться погоджені умови щодо строку дії договору 3 роки, 36 календарних місяців. Таким чином, строк дії договору погоджений до 15.07.2023.
Тобто, з урахуванням ст.ст. 254, 257 ЦК України, строк позовної давності за договором спливає 15.07.2026, а відтак не був пропущений позивачем.
Крім цього, з урахуванням п. 12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.09.2022 по справі № 679/1136/21, строки позовної давності зупинені з 12.03.2020, тобто з часу поширення корона вірусної хвороби, та в подальшому з часу введення на території України правового режиму воєнного стану.
Таким чином, строки позовної давності застосуванню не підлягають.
Усі інші доводи відповідача позивач зауважує, що зводяться до незгоди з позовними вимогами та не містять жодного правового підґрунтя, а також спростовані наданими позивачем доказами, що долучено до позовної заяви.
Відповідач подала до суду заперечення щодо суми витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до яких з матеріалів справи вбачається відсутність співмірності таких витрат з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та понесеними позивачем фактичними витратами, а також зважаючи на те, що справа є незначної складності, з урахуванням ціни позову.
Стороною позивача було подано заперечення, відповідно до яких слідує, що позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 01.07.2024 № 01-07/2024, прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» від 01.11.2023 № 01-11/2023, заявку на надання юридичної допомоги від 01.02.2025 № 372, витяг з акту № 5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025.
Таким чином, позивачем у повному обсязі та належними доказами доведено суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн.
Натомість відповідачем не доведено не співмірність витрат, а заперечення зводяться лише до загальних тез щодо обгрунтувань витрат на професійну правничу допомогу.
Сторони та їхні представники в судове засідання не з'явилися. Подали заяви про розгляд справи у відсутність повноважних представників та підтримання поданих письмових заяв по суті справи.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи та наявні при ній докази дійшов висновку про задоволення позовних вимог за наступних обгрунтувань.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 16.11.2020 між ТОВ «ІНФІНАНС» та відповідачем у справі було підписано кредитний договір № пропозицію укласти договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0979733174/2 від 16.07.2020 (оферта) та надання кредиту згідно заявки-анкети № 3341193 від 16.11.2020 (а.с. 11-12), яку акцептовано боржником 16.11.2020 (а.с. 13), шляхом накладення електронного підпису одноразовим електронним ідентифікатором шляхом накладення електронного підпису одноразовим електронним ідентифікатором 8n3d5u.
Вказаним електронним підписом одноразовим електронним ідентифікатором боржником було підписано також заяву-анкету на отримання кредиту № 3341193 (а.с. 14-15).
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_2 , з якою укладено договір № 0979733174, здійснено акцепт договору за допомогою аналога електронного цифрового підпису у формі одноразового електронного ідентифікатора, представленого у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, а саме 8n3d5u (а.с. 37).
Умовами кредиту (акцепту оферти) передбачено розмір кредиту 3 670,00 грн.; строк користування кредитом 14 днів; строк дії договору 3 роки; відсоткову ставку 1,225% за один день користування кредитними коштами, що застосовується за умови належного виконання умов договору та відсутності пролонгації; річну відсоткову ставку 447,125%, що застосовується за умови належного виконання умов договору та відсутності пролонгації; максимальну відсоткову ставку 3,5% за один день користування кредитом, що застосовується за умови неналежного виконання умов договору; максимальну річну відсоткову ставку 1277,5% , що застосовується за умови неналежного виконання умов договору.
У пункті Заявки-Анкети про отримання кредиту «реквізити банківської платіжної картки» відповідачем вказано картку для перерахунку суми кредиту № 414949912479728.
Довідкою сервісу онлайн платежів iPay.ua за вих.. № 2632_250117142740 від 17.01.2025 підтверджується успішний перерахунок коштів на платіжну картку клієнта 16.11.2020 о 13:01:55 год. на суму 3670,00 грн., маска картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 72564193 (а.с. 36).
Крім цього, на підставі ухвали суду 15.05.2025 про витребування доказів, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було надано інформацію за вих.. № 20.1.0.0.0/7-250527/87606-БТ від 04.06.2025, згідно з якою картку № НОМЕР_2 емітовано на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , та згідно виписки по картковому рахунку 16.11.2020 значиться зарахування грошових коштів в сумі 3 670,00 грн.(а.с. 173-174).
Наданими суду розрахунками підтверджено той факт, що відповідач взятого на себе зобов'язання не виконала, у зв'язку із чим у останньої утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 53 572,90 грн., з яких:
-заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 3 670,00 грн.;
-заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 49 902,90 грн.
Наданими суду доказами, а саме договором факторингу № 16-12/21 від 16.12.2021, укладеним між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», витягом з реєстру боржників до договору, платіжним дорученням № 313100085 від 17.12.2021 щодо здійснення оплати за договором факторингу № 16-12/21 від 16.12.2021, актом приймання-передавання реєстру боржників за договором факторингу № 16-12/21 від 16.12.2021, договором № 10-01/2023 від 10.01.2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладеним між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», актом прийому-передачі реєстру боржників за договором № 10-01/2023 від 10.01.2023, актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023, реєстром боржників до договору № 10-01/2023 від 10.01.2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги підтверджено факт переходу до позивача права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, що є предметом спору у даній справі.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1ст. 527 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, з 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який діє і донині.
Положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що помилковим є ототожнення інфляційних втрат та 3% річних, які банк (фінансова установа) має право вимагати у боржника за прострочення зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, із нарахованими відсотками за користування кредитом, передбаченими кредитним договором.
Суд зауважує, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не передбачає списання кредитодавцем відсотків за користування кредитними коштами, натомість лише забороняє нарахування компенсаційних витрат, визначених ст. 625 ЦК України, а також неустойки (штрафу, пені).
У свою чергу, на час дії воєнного стану законодавство України не передбачає скасування нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора.
За таких підстав, правомірним є нарахування відсотків за користування кредитними коштами, в межах строку дії кредитного договору.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов'язком відповідача ОСОБА_3 , як позичальника, а не позивача.
Суд зауважує також на тому, що ані первісний кредитор, ані позивач не являються банківськими установами, в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовими установами і діють відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а тому на них не поширюється вимоги про надання первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факт отримання кредиту, користування кредитними коштами тощо.
В той же час, матеріали справи підтверджують той факт, що саме на картковий рахунок відповідача здійснено перерахунок суми кредитних коштів, суду надано розрахунок суми заборгованості за кредитом, який узгоджується із умовами кредиту та не спростовано відповідачем.
Суд зауважує також на тому, що відповідачем не надано доказів повернення суми кредитних коштів ані первісному кредитору, ані позивачеві.
Щодо строків позовної давності на звернення до суду з даним позовом суд зауважує на такому.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У той же час пунктом 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України № 691-ІХ від 16 червня 2020 року «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
Крім цього, згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З огляду на наведене, строки позовної давності позивачем пропущені не були, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.
Тому є доведеною та обґрунтованою пред'явлена позивачем до стягнення з відповідача сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 53 572,90 грн., з яких:
-заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 3 670,00 грн.;
-заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 49 902,90 грн.
Вирішуючи питання щодо присудження з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21); з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).
Позивачем пред'явлено до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн. та надано суду на підтвердження договір про надання правової допомоги від 01.07.2024 № 01-07/2024, прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» від 01.11.2023 № 01-11/2023, заявку на надання юридичної допомоги від 01.02.2025 № 372, витяг з акту № 5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025.
В запереченні відповідач просить відмовити у стягненні вказаних витрат посилаючись на відсутність співмірності таких витрат з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та понесеними позивачем фактичними витратами, а також зважаючи на те, що справа є незначної складності, з урахуванням ціни позову.
Суд вважає, що надання усної консультації з вивченням документів та складання позовної заяви про стягнення боргу за своєю суттю є послугами, що дублюються, складовими одного завдання, а тому заявлені позивачем витрати на правову допомогу у загальному розмірі 13 000,00 грн. (4 000,00 грн. + 9 000,00 грн.) є завищеними та не можуть бути стягнуті в повному обсязі.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд і у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20.
Верховний Суд, урахувавши критерії реальності адвокатських витрат, зокрема їхньої дійсності та необхідності, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності, ураховуючи сталість судової практики у даній категорії спірних правовідносин, належність даної справи до категорії малозначних справ, дійшов висновку про часткове задоволення заяви сторони позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2422,40 грн. судового збору (судовий збір визначений з урахуванням понижуючого коефіцієнта).
Керуючись ст. ст. 10, 11, 81, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, м. Київ, 01133) заборгованість за кредитним договором від 15.07.2020 № 0979733174/2 у розмірі 53 572 (п'ятдесят три тисячі п'ятсот сімдесят дві) гривні 90 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, м. Київ, 01133)витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8 000,00 (вісім тисяч) гривень та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Вінницького апеляційного суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Головуючий суддя С.П. СУПЕРСОН