28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 331/471/25
провадження № 61-9489ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
розглянув касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, відповідно до якого просив стягнути з державного бюджету України матеріальну шкоду у розмірі 85 135,92 грн та моральну шкоду в розмірі 668 129,03 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 668 129,03 грн, що була завдана внаслідок незаконних дій органів розслідування та прокуратури, а також 50 000 грн судових витрат.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2025 року (провадження № 22-ц/807/1090/25-2) апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 50 000 грн скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди відмовлено. В іншій частини рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2025 року (провадження № 22-ц/807/1090/25) апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Додаткове рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року змінено, викладено абзац другий резолютивної частини додаткового рішення в редакції, якою стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 8 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. В решті додаткове рішення суду залишено без змін.
23 липня 2025 року через підсистему Електронний суд Запорізька обласна прокуратура подала касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2025 року (провадження № 22-ц/807/1090/25), яку просить скасувати, залишивши в силі додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн з державного бюджету України.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини «с» статті 7 Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, специфіку його повноважень як «суду права», процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції, і учасникам справи був наданий відповідний обсяг гарантій права на справедливий суд у судах попередніх інстанцій.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що зазначений припис має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Отже положення пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, визнані такими, що відповідають Конституції України, діяли на момент звернення позивача із позовом у розглядуваній справі, а застосування їх наслідків є передбачуваним.
За змістом частини дев'ятої статті 19 ЦПК України прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року,
в якому подається скарга.
У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується (пункт 1 частини першої статті 176 ЦПК України).
У розглядуваній справі ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн, де 3 028 грн прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року), а розмір оспорюваної за касаційною скаргою суми становить 8 000 грн.
Оскільки справа № 331/471/25 є справою з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ухвалені у ній судові рішення можуть бути оскаржені виключно за наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Прокурор вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а, крім того, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для особи, яка подає скаргу.
Колегією суддів не встановлено фундаментального значення розглядуваної справи для формування єдиної правозастосовчої практики.
Прокурором не обґрунтовано в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування норм права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів подібних правовідносин.
Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає, що оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Колегією суддів не встановлено значного суспільного інтересу до розглядуваної справи, а Запорізькою обласною прокуратурою не доведено, що справа має виняткове значення.
Незгода відповідача із оскарженим судовим рішенням не є сама по собі обставиною, що свідчить про наявність випадків для відкриття касаційного провадження у справі із ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги, зокрема, категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2025 року у справі № 331/471/25 (провадження
№ 22-ц/807/1090/25).
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников