23 липня 2025 року
м. Київ
справа № 688/225/24
провадження № 61-9578св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2024 року у складі судді Березюк Н. П. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 травня 2024 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір № 182008/83/22і, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 73 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом під 14,8 % річних.
Відповідач належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, у результаті чого банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом, а саме: строкову в розмірі 64 474 доларів США; прострочену в розмірі 8 526 доларів США; за процентами в розмірі 2 533,08 доларів США; за пенею за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 18 595,21 грн; за пенею за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 14 417,64 грн.
Зазначене судове рішення залишається невиконаним, тому ПАТ АБ «Укргазбанк» відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України просило стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за рішенням суду в сумі 12 520,95 доларів США за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2024 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання у розмірі 2 783,56 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судовий збір у розмірі 1 589,78 грн.
У решті позову відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Позов у цій справі пред'явлено 12 січня 2024 року, отже задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів на підставі статті 625 ЦК України за останні три роки, які передували подачі позову.
Разом із тим як слідує з розрахунку заборгованості відповідачу нараховано 3 % в день, починаючи з дня прострочення, такі відсотки не нараховувалися з початку військової агресії російської федерації з 24 лютого 2022 року до дати звернення до суду.
Згідно з розрахунком позивача сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року (1 810 днів) складає 12 520,95 доларів США, проте задоволенню підлягають вимоги позивача за період з 12 січня 2021 року (за останні три роки, які передували подачі позову).
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 травня 2024 року задоволено апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк».
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 3 % річних в сумі 9 737,39 доларів США та судовий збір в розмірі 7 151,50 грн.
У решті рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2024 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 8 375,86 грн судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з 12 березня 2020 року на території України установлено карантин, на період дії якого строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину, тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у стягненні із ОСОБА_1 3 % річних з 12 березня 2017 року до 11 січня 2021 року є помилковими, оскільки позовна давність за таким вимогами не спливла, у зв'язку з тим, що була законодавчо продовжена.
Оскільки ОСОБА_1 не виконала грошове зобов'язання перед банком, що виникло на підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2010 року (справа № 2-199/2010), проте частково погашала заборгованість у період з 12 березня 2017 року до 11 січня 2021 року, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання відповідачкою грошового зобов'язання за період з 12 березня 2017 року до 11 січня 2021 року в сумі 9 737,39 доларів США.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У червні 2024 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що зі змісту позовної заяви не встановлено з якої суми і за який період позивачем нараховано 3 % річних, відсутній розрахунок суми, яка підлягає стягненню, а наявна у матеріалах справи виписка з особового рахунку ОСОБА_1 не є належним доказом заборгованості.
Також заявник вказала на те, що суди повинні були відмовити у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності.
Аргументи інших учасників справи
У вересні 2024 року до суду від ПАТ АБ «Укргазбанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.
Банк вказує на те, що доводи касаційної скарги зводяться до неврахування судом обставин або вирішення судом питання достовірності чи недостовірності певних доказів. Усі наявні у матеріалах справи докази досліджувались, будь-яких заперечень від ОСОБА_1 та її представника про порядок дослідження доказів не висловлювалось.
Банком не було пропущено загальну позовну давність за вимогами про стягнення 3 % річних за період з 12 березня 2017 року до 11 січня 2021 року, оскільки на час подання позову такий строк був продовжений на підставі нормативних актів.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/602/24.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2025 року касаційне провадження у справі поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 вересня 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 182008/83/22і, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 73 000 доларів США на строк до 28 вересня 2018 року під 14,8 % річних.
ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом, а саме: строкову в розмірі 64 474 доларів США; прострочену в розмірі 8 526 доларів США; за процентами в розмірі 2 533,08 доларів США; за пенею за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 18 595,21 грн; за пенею за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 14 417,64 грн.
Згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не погашена, а рішення суду не виконано.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 182008/83/22/і від 29 вересня 2008 року заборгованість ОСОБА_1 за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3 % річних) за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року (включно) становить 12 520,95 доларів США.
Відповідач ОСОБА_1 заявила про застосування позовної давності (а. с. 54).
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідаютьне у повній мірі з таких підстав.
Відповідно до положень частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
У цій справі грошове зобов'язання, підтверджене рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2010 року в справі № 2-199/2010, відповідачкою не виконано, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому у позивача право на позов про стягнення 3% річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до його усунення.
Установивши факт невиконання ОСОБА_1 грошового зобов'язання перед ПАТ АБ «Укргазбанк», що виникло на підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2010 року, та врахувавши часткове погашення відповідачкою заборгованості у період з 12 березня 2017 року до 11 січня 2021 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних.
Натомість не у повній мірі правильним є висновок апеляційного суду в частині визначення періоду і суми стягнення 3 % річних.
Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також у постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), до закінчення розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.
ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з цим позовом 10 січня 2024 року, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року, надавши відповідний розрахунок.
Отже, у цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення трьох процентів річних не спливла, оскільки перебіг цього строку є зупиненим внаслідок продовження на строк дії карантину.
За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року до 22 лютого 2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) з подібними правовідносинами.
Враховуючи те, що з 02 квітня 2020 року на території України установлено карантин, на період дії якого строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину, тому апеляційний суд в цілому дійшов правильного висновку про продовження строків позовної давності до 11 січня 2021 року, проте помилково виснував, що позовна давність за вимогами про стягнення 3 % річних за період з 12 березня 2017 року до 02 квітня 2017 року не спливла.
В цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги.
Визначаючи період стягнення 3 % річних, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що Закон № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року, тому період стягнення має розпочатися 02 квітня 2017 року, а не 12 березня 2017 року як помилково вказав апеляційний суд.
Водночас апеляційний суд помилково зменшив період стягнення, обмеживши його датою 11 січня 2021 року, тоді як станом на 22 лютого 2022 року такий період тривав.
Однак, узявши до уваги межі позовних вимог, а також положення статті 400 ЦПК України, згідно із якою суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів зазначає про те, що сума стягнення 3 % річних у цій справі має обмежуватись періодом з 02 квітня 2017 року до 11 січня 2021 року. Таким чином, не підлягає зміні кінцевий період строку нарахування 3 % річних.
За таких обставин Верховний Суд дійшов до переконання про необхідність зміни постанови апеляційного суду в частині визначення періоду і суми стягнення 3 % річних (4 885,93/695= 7,03; 22 дні *7,03=154,66; 9 737,39 - 154,66=9 582,73).
З огляду на зазначене з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» підлягає стягненню 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року до 11 січня 2021 року в сумі 9 582,73 доларів США.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено з якої суми та за який період були нараховані 3 % річних, колегія суддів відхиляє, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи досліджувався розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 182008/83/22/і від 29 вересня 2008 року, в якому вказано період нарахування заборгованості, кількість днів прострочення, ставка (%), сума заборгованості за кредитом і за процентами, а також сума нарахованої санкції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині визначення періоду і суми стягнення 3 % річних.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі (2 384,67 + 14 273,20) 16 657,87 грн, а тому за рахунок ПАТ АБ «Укргазбанк» їй слід компенсувати понесені нею судові витрати на сплату судового збору в сумі 263,19 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 травня 2024 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» 3 % річних в сумі 9 582,73 доларів США.
В решті постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 травня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк»на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в сумі 263,19 гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович