23 липня 2025 року
м. Київ
справа № 363/2523/24
провадження № 61-4198св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Димерська селищна рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вишгородська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коршуна Володимира Васильовича, на рішення Вишгородського районного суду Київської області
від 07 листопада 2024 року у складі судді Дьоміної О. П. та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2025 рокуу складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Соколової В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Димерської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вишгородська державна нотаріальна контора, про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
2. Позов обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , з яким позивач, починаючи із 1999 року за адресою: АДРЕСА_1 , проживав однією сім'єю.
3. Після смерті ОСОБА_2 Вишгородською районною державною нотаріальною конторою 04 травня 2018 року заведено спадкову справу № 87/2018.
4. 03 травня 2018 року ОСОБА_1 , який вважав ОСОБА_2 рідним дядьком, звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.
5. Постановою державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Пушняк М. О. за вих. № 540/02-31
від 04 червня 2018 року заявникові відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з підстав ненадання документів, що підтверджують родинні стосунки із померлою особою та відсутності заповіту на його ім'я.
6. Встановивши, що ОСОБА_2 не є йому рідним дядьком, як його сприймав позивач, у останнього виникла необхідність у зверненні до суду із позовом про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України.
7. ОСОБА_2 є чоловіком рідної тітки заявника - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати заявника - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , була рідною сестрою ОСОБА_3 .
8. Інших спадкоємців відповідно до черговості спадкування за законом після померлого ОСОБА_2 немає.
9. Позивач вказував, що він не лише спільно проживав з рідною тіткою та дядьком із 1999 року і до дня їх смерті, але й до кінця їх життя опікувався ними та їх здоров'ям, а після смерті займався їх похованням.
10. За відсутності інших спадкоємців, враховуючи, що ОСОБА_1 вважав себе родичем померлого ОСОБА_2 , який належить до п'ятої черги спадкоємців за законом, однак, за відсутності документів на підтвердження факту родинних зв'язків, змушений звернутись до суду із вказаним позовом з метою набуття права на спадкування за законом.
11. З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд встановити факт його спільного проживання із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю із 1999 року і до дня смерті ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , районний суд мотивував своє рішення недоведеністю останнім обов'язкових ознак, притаманних сімейним відносинам, а саме: ведення спільного бюджету, харчування за спільні кошти, придбання майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання та ремонт житла, надання взаємної допомоги, наявності усних чи письмових домовленостей щодо порядку користування житловим приміщенням,
а також інших обставин, які б свідчили про фактичне існування сімейних відносин протягом не менш як п'яти років до часу відкриття спадщини. Відтак районний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 у розумінні вимог законодавства з метою прийняття спадщини як спадкоємцем четвертої черги за законом.
14. Окремо районний суд звернув увагу на те, що факт спільного проживання
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в одному будинку та догляд позивача за померлим
і подальше його поховання сам по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не може свідчити про те, що між останніми склались та мали місце, протягом зазначеного позивачем періоду часу, фактичні сімейні відносини.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
15. Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року змінено - мотивувальну частину викладено в редакції постанови апеляційного суду.
16. Апеляційний суд погодився з висновком районного суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, водночас не погодився з його мотивуванням.
17. Відтак, апеляційний суд зауважив, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
18. Оскільки ОСОБА_1 , звертаючись до суду, просив встановити факт спільного проживання з ОСОБА_2 з метою подальшого прийняття спадщини, що відкрилася після смерті останнього (в іншому випадку спадщина може бути визнана відумерлою), апеляційний суд дійшов висновку, що в межах цієї справи наявний спір про право. Водночас позивач не заявив жодних матеріально-правових вимог щодо набуття права на спадщину, що, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. У квітні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Коршуна В. В., на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада
2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2025 року
у вказаній справі.
20. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
21. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
23. Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року в справі № 365/455/20 (провадження
№ 61-13326св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
24. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
25. На переконання заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, які підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем, що свідчить про наявність у нього права на спадкування. Водночас, на його думку, суд помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, посилаючись на відсутність заявленої матеріально-правової вимоги, а відтак - на неефективність обраного позивачем способу захисту.
26. Заявник вважає, що такі висновки апеляційного суду суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 лютого 2023 року у справі
№ 365/455/20 (провадження № 61-13326св21), згідно з якою вимога про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю є різновидом спору про право, оскільки її метою є набуття права на спадкування за законом як спадкоємцем четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України. Тому така вимога не потребує окремого пред'явлення позову про визнання спадкоємцем.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1
в смт. Димер Київської області помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, довідкою керівника органу державної реєстрації актів цивільного стану від 19 березня 2018 року (а.с.13 (зворот), 20).
28. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов будинок за АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право приватної власності на будівлю від 07 березня 1960 року (а.с.103).
29. 29 липня 2015 року позивач ОСОБА_1 зареєстрував своє місце проживання за адресою:
АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади від 27 січня 2024 року (а.с.14).
30. Відповідно до довідок Димерського селищного голови від 20 вересня
2018 року та від 19 березня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживає
в АДРЕСА_2 , проживав разом із ОСОБА_2 по день його смерті, вів з померлим спільне домашнє господарство (а.с.11).
31. ОСОБА_1 поховав за власний рахунок ОСОБА_2 , актовий запис про смерть №30 від 19 березня 2018 року (а.с.102).
32. Відповідно до Акту про фактичне проживання та користування будинком, підписаного свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в присутності депутата Димерської селищної ради Л. Іванової від 18 квітня 2024 року, ОСОБА_1 фактично з 1999 року по час формування акту проживає в
АДРЕСА_1 , безперервно користується даним житловим будинком, обробляє присадибну земельну ділянку. 29 липня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрований за вказаною адресою. Власник житлового будинку ( ОСОБА_2 ) був зареєстрований та проживав за цією адресою до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ОСОБА_1 (а.с.10 (зворот)).
33. ОСОБА_1 у період січень-лютий, 2018 року здійснював оплату за телекомунікаційні послуги за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11-12).
34. Відповідно до квитанції за №148 від 21 березня 2018 року позивачем здійснено оплату за телекомунікаційні послуги ПАТ «Укртелеком». Адреса отримання послуг не зазначена (а.с.13).
35. Судом першої інстанції встановлено, що дружина померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , була рідною сестрою
ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копіями свідоцтва про смерть, свідоцтва про народження та свідоцтва одруження (а.с.16-20).
36. 03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 (а.с.92).
37. 04 травня 2018 року Вишгородською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу за №87/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.91, 96).
38. Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 30 травня 2018 року відсутня інформація про наявність заповіту ОСОБА_2 (а.с.104).
39. 04 червня 2018 року постановою державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Вишгородського району Пушняк М. О. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 не надав до нотаріальної контори документів, які б свідчили про його родинні відносини з померлим ОСОБА_2 (а.с.108).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
40. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
41. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
42. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
43. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
45. У справі, що переглядається, відмовляючи у задоволенні позову
ОСОБА_1 , районний суд мотивував своє рішення недоведеністю факту спільного проживання позивача разом із спадкодавцем.
46. Апеляційний суд, в свою чергу, мотивував своє рішення відсутністю порушеної позивачем матеріально-правової вимоги, що свідчить про обрання неефективного способу захисту прав у вигляді звернення до суду із позовом виключно про встановлення факту.
47. Колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.
48. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
49. За загальним правилом, встановлення фактів, що мають юридичне значення, відбувається в окремому провадженні.
50. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
51. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
52. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
53. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
54. Відтак, у судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
55. У випадку, якщо встановлення факту пов'язане зі спором про право, який вирішується в порядку позовного провадження, його встановлення має здійснюватися разом із вирішенням спору в порядку позовного провадження.
56. Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав, що встановлення такого факту йому необхідне для набуття права на спадкування за законом як спадкоємцем четвертої черги за законом щодо майна померлого ОСОБА_2
у зв'язку із відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав ненадання документів, підтверджуючих кровне споріднення з померлим та відсутності заповіту.
57. Таким чином, встановлення вказаного факту необхідно позивачу для визнання його спадкоємцем четвертої черги за законом та отримання права на спадкування.
58. Відповідно до змісту статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
59. Згідно зі змістом частини першої, другої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
60. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
61. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
62. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).
63. З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ( ОСОБА_2 ) помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Пушняк М. О. від 04 червня
2018 року позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про праву на спадщину, позивач звернувся до суду 25 травня 2024 року.
64. Таким чином, на момент звернення до суду із позовом річний строк із часу відкриття спадщини минув, тобто наявні підстави для звернення органу місцевого самоврядування до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
65. Верховний Суд неодноразово зазначав, що орган місцевого самоврядування має свій інтерес щодо спадкового майна, а тому факт проживання однією сім'єю зі спадкодавцем у вказаній конкретній справі не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право на спадкування, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Схожі за своїм змістом висновки викладені у змісті постанов Верховного Суду від 03 квітня 2024 року
у справі № 641/683/23 (провадження № 61-15387св23), від 02 травня 2024 року
у справі № 367/2904/22 (провадження № 61-634св24).
66. Більше того, Верховним Судом у змісті постанови від 21 лютого 2019 року
у справі № 420/2383/16-ц (провадження № 61-15368св18) зауважено, що у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини,
а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
67. У постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 365/455/20 (провадження
№ 61-13326св21), на яку посилається заявник у змісті касаційної скарги, за тотожних правовідносин Верховний Суд зазначив, що заявлена у справі вимога про встановлення факту проживання зі спадкодавцем передбачає вирішення спору про право, метою якої є отримання права на спадкування за законом як спадкоємцем четвертої черги на підставі закону (стаття 1264 ЦК України), тому не потребує окремого пред'явлення вимоги про визнання спадкоємцем. У зв'язку із цим Верховний Суд констатував помилковість висновків апеляційного суду, щодо обрання позивачем неефективного способу захисту у вигляді звернення до суду
в порядку позовного провадження виключно із вимогою про встановлення факту проживання однією сім'єю.
68. Таким чином, колегія суддів, з урахуванням встановлених обставин конкретної справи, а саме - наявності постанови державного нотаріуса, якою позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця саме з підстав ненадання документів, що підтверджують родинні стосунки з останнім, та відсутності заповіту на його ім'я, а також враховуючи відсутність інших спадкоємців щодо майна померлого, час відкриття спадщини і момент звернення позивача до суду, вважає помилковим висновок апеляційного суду щодо обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав шляхом звернення до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем без порушення перед судом матеріально-правової вимоги.
69. Водночас колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанцій за результатами розгляду справи з огляду на таке.
70. Як вже зазначалось колегією суддів, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
71. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідним є встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
72. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
73. Подібні за змістом висновки виклав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі
№ 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
74. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року
у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
75. Необхідною умовою для встановлення заявленого факту є доведення факту спільного проживання позивача та спадкодавця як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків упродовж щонайменше п'яти років (постанова Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23)).
76. З урахуванням вищевказаного, на переконання колегії суддів, районний суд повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявності обов'язкових ознак, притаманних сімейним відносинам (наявність спільного бюджету, харчування за спільні кошти, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які б підтверджували факт проживання позивача однією сім'єю протягом не менш як п'яти років до часу відкриття спадщини),
у зв'язку із чим дійшов обґрунтовано висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 протягом понад п'яти років з метою прийняття спадщини
у якості спадкоємця четвертої черги за законом.
77. Апеляційний суд, в свою чергу, відмовляючи у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу судового захисту своїх прав, оцінку зібраних у справі доказів не здійснив, що, на переконання колегії суддів, свідчить про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду.
78. Відтак суд першої інстанції, вирішуючи спір, надав належну оцінку доказам, встановив усі обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, а тому, на переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції було помилково скасовано апеляційним судом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
79. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
80. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коршуна Володимира Васильовичазадовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2025 рокускасувати.
3. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 рокузалишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович