28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 754/3794/23
провадження № 61-17597св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») про визнання незаконним іскасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що з 2003 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, займав різні посади. 01 липня 2016 року, на підставі наказу № 212-к його переведено на посаду заступника начальника Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України».
29 листопада 2022 року начальник Департаменту управління персоналом та соціальної політики повідомив його про наступне вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням посади «заступник начальника департаменту» в Департаменті безпеки. При цьому було зазначено, що в АТ «НАК «Нафтогаз України» відсутня робота, яка б відповідала його професії та спеціальності, у зв'язку з цим, компанія не має можливості запропонувати йому переведення на іншу посаду.
23 лютого 2023 року наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» № 107-к його звільнено із посади заступника начальника Департаменту безпеки АТ«НАК «Нафтогаз України».
Позивач зазначав, що роботодавець під час його попередження та звільнення не дотримався норм КЗпП України, порушив трудове законодавство, не вчинив дій, направлених на продовження з ним трудових відносин, оскільки не запропонував всі вакантні на підприємстві посади чи роботу за відповідною професією, спеціальністю, або іншу роботу, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду. Вказував, що на момент попередження щодо скорочення посади 29 листопада 2022 року у структурі НАК «Нафтогаз України» вакантними були більш ніж 250 посад.
Крім того, його звільнено без згоди профспілкового комітету. Протягом усього часу трудових відносин з відповідачем він перебував у складі первинної профспілкової організації, сплачував внески, а також з 2016 року був членом Ревізійної комісії профспілкової організації компанії, відповідно до рішення Загальних зборів трудового колективу АТ «НАК «Нафтогаз України», був заступником голови профгрупорга Департаменту безпеки, заяви про вихід із профспілки не подавав.
Позивач уважав, що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, у зв'язку з чим просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 23 лютого 2023 року № 107-к про його звільнення з посади заступника начальника Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України»;
- поновити його на посаді заступника начальника Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України» з 25 лютого 2023 року;
- стягнути з АТ «НАК «Нафтогаз України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 лютого 2023 року до дати ухвалення судового рішення у сумі 2 347 055,58 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року, ухваленим у складі судді Грегуль О. В., та з урахуванням ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року про виправлення описки, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «НАК «Нафтогаз України» про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося на законних підставах і з додержанням норм трудового законодавства, а тому відсутні підстави для скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі.
Суд указав, що про наступне вивільнення позивач персонально попереджений не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідач провів перевірку, після якої позивачу інша робота не пропонувалась, оскільки були відсутні посади, на які б за своєю професією і спеціальністю, з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо, він міг би бути переведений. Згода профспілкового органу на звільнення позивача не потребувалась.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року скасовано.
Ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «НАК «Нафтогаз України» від 23 лютого 2023 року № 107-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України» з 25 лютого 2023 року.
Стягнуто з АТ «НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 25 лютого 2023 року до 27 листопада 2024 року у сумі 3 287 313,32 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.
Стягнуто з АТ «НАК «Нафтогаз України» у дохід держави судовий збір у розмірі 4 831,20 грн.
Стягнуто з АТ «НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 25 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції - 15 000,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив, що напрями роботи на посаді заступника начальника Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України» відповідно до посадової інструкції є ідентичними з тими посадами, які не були запропоновані позивачу.
Спростовуючи доводи відповідача, суд апеляційної інстанції вказав, що у судовому засіданні встановлено та підтверджено відповідними доказами, що освіта позивача дозволяла йому обіймати вказані посади.
Відповідач не надав суду доказів проведення при скороченні порівняльного аналізу кваліфікації працівників, які були працевлаштовані на вказані посади, з кваліфікацією позивача.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не дотримався всіх передбачених законом вимог щодо процедури звільнення позивача з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, що є підставою для задоволення вимог по скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на тій посаді, яку він обіймав до такого незаконного звільнення.
Пославшись на положення частини другої статті 235 КЗпП України, суд апеляційної інстанції вказав про наявність підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд визначив середньоденний заробіток, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у розмірі 7 177,54 грн та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за 458 днів (з 23 лютого 2023 року до 27 листопада 2024 року).
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції у сумі 55 000,00 грн, суд апеляційної інстанції виходить з того, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При цьому частково врахував заперечення АТ «НАК «Нафтогаз України», у яких воно просило про зменшення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що їх розмір є значно завищеним, надмірним та не відповідає складності справи.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач заявив про витрати на правову допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції у сумі 20 000 грн. При цьому відповідач заперечень щодо заявлених витрат в суді апеляційної інстанції не подав.
Суд апеляційної інстанції урахував характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, значення справи для сторін, вимоги розумності і справедливості.
Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, дійшов висновку про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в суді першої інстанції в розмірі 25 000 грн, та в суді апеляційної інстанції - 15 000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу є належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи, а також пропорційний задоволеним вимогам позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2024 року АТ «НАК «Нафтогаз України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
17 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) та у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18 (провадження № 61-1464св19), від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20 (провадження № 61-38св22), від 13 грудня 2022 року у справі № 607/2424/20 (провадження № 61-4237св22).
Заявник указує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції відповідач надавав письмові пояснення за кожною із вакантних посад, на які нібито претендував позивач, в яких детально обґрунтовано кожну вакантну посаду та чому саме ці посади не відповідають кваліфікації позивача, що спростовує доводи позивача та висновки суду апеляційної інстанції про відповідність позивача 8 вакантним посадам у Департаменті безпеки, що також обґрунтовується в касаційній скарзі.
З огляду на викладене та обставини справи, вакантні посади чи робота за відповідною професією чи спеціальністю, чи інша вакантна робота, яку позивач міг би виконувати з урахуванням його освіти кваліфікації, досвіду, були відсутні на підприємстві, тому відповідач був позбавлений реальної можливості запропонувати їх та як наслідок працевлаштувати позивача.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі працівника. Так, наказом від 25 листопада 2022 рік № 98-КТ скорочено виключно посаду «Заступник начальника департаменту» у кількості 1 (однієї) штатної одиниці в Департаменті безпеки, інші посади цим наказом не скорочувалося. Отже, відсутня взагалі можливість стверджувати про поняття застосування «переважного права», оскільки відсутні інші працівники, які були б звільнені разом з позивачем з такої ж самої посади, а переважне право на залишення на роботі враховується тільки при скороченні декількох однакових посад.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горбач І. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційного суду - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
Звернув увагу, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на підставі зібраних доказів, надано оцінку доводам відповідача у частині невідповідності позивача посадам, які йому не були запропоновані. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться виключно до незгоди із вказаними доказами, що наведені судом апеляційної інстанції.
Вказує, що доводи заявника про неправомірність застосування статті 42 КЗпП України спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 у 1993 році закінчив Київське Вище Військово-морське училище за спеціальністю «військово-педагогічна тактична ВМФ» та отримав кваліфікацію «соціальний педагог психолог», у 1999 році закінчив Український освітній центр менеджменту та підприємництва за спеціальністю «фінанси і кредит» та отримав кваліфікацію «економіст», у 2006 році закінчив Інститут післядипломної освіти Івано-Франківського національного університету нафти і газу за спеціальністю «газопроводи і газонафтосховища» та отримав кваліфікацію «інженер-механік».
Наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» від 01 липня 2016 року № 212-к ОСОБА_1 переведений на посаду заступника начальника Департаменту безпеки.
Наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» від 25 листопада 2022 року № 98-кт «Про затвердження змін до штатного розпису АТ «НАК «Нафтогаз України», скорочено посаду (штатну одиницю) заступника начальника департаменту.
На виконання наказу від 25 листопада 2022 року № 98-кт «Про затвердження змін до штатного розпису АТ «НАК «Нафтогаз України» 29 листопада 2022 року ОСОБА_1 під підпис попереджений про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України після закінчення двомісячного строку з дня ознайомлення з цим попередженням у зв'язку із скороченням посади заступника начальника департаменту в Департаменті безпеки.
У попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 повідомлено про неможливість запропонувати посаду чи перевести його та іншу роботу у зв'язку з її відсутністю та невідповідністю спеціалізації.
Наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» від 22 грудня 2022 року № 103-кт затверджено зміни до штатного розпису АТ «НАК «Нафтогаз України».
Наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» від 25 січня 2023 року № 5-кт затверджено зміни до штатного розпису АТ «НАК «Нафтогаз України».
Наказом АТ «НАК «Нафтогаз України» від 23 лютого 2023 року № 107-к ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Про відсутність вакантних посад, які можливо було б запропонувати ОСОБА_1 з метою його працевлаштування в період з 29 листопада 2022 року до 24 лютого 2023 року, зазначено в долученій до справи інформаційній довідці.
Встановлено, що у період з 29 листопада 2022 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) до 23 лютого 2023 року (дата фактичного вивільнення) у відповідача були наявні вакансії, які міг би зайняти позивач.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказував, що відповідач безпідставно не запропонував йому наступні посади: Заступник начальника Центру фінансової безпеки Департаменту безпеки; Заступник начальника Центру інформаційної безпеки Департаменту безпеки; Менеджер з питань кадрової безпеки Центру кадрової безпеки Департаменту безпеки; Керівник проектів та програм з питань кібербезпеки «Групи Нафтогаз» Департаменту безпеки; Експерт Центру розвитку систем захисту корпоративної інформації Департаменту безпеки; Керівник проектів та програм з питань охоронної діяльності Департаменту безпеки; Заступник начальника Департаменту безпеки з корпоративних розслідувань; Старший експерт Центру розслідувань Департаменту безпеки.
Вказані вакансії, з точки зору позивача, він мав можливість обіймати, з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, однак їх не було йому запропоновано.
Відповідач у своїх додаткових поясненнях вказав про наявність 27 посад у товаристві та звернув увагу, що позивачу не було запропоновано частину з цих вакантних посад на час його вивільнення, які відповідають освіті та кваліфікації позивача, у зв'язку з їх відсутністю, інша частина посад, які міг би зайняти позивач, не були вакантними на дату його звільнення.
Із трудової книжки позивача встановлено, що у період роботи й до дня звільнення ОСОБА_1 займав різні посади у товаристві.
ОСОБА_1 під час роботи у відповідача обіймав наступні посади: начальник відділу управління ризиками фінансово-господарської діяльності Управління сприяння економічної діяльності Компанії Департаменту економічної безпеки та управління ризиками АТ «НАК «Нафтогаз України», заступник директора Департаменту - начальник управління економічної та інформаційної безпеки Департаменту економічної, промислової, інформаційної безпеки та управління ризиками АТ «НАК «Нафтогаз України», заступник директора Департаменту - начальник управління інформаційної безпеки Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України», заступник начальника Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України».
Суд апеляційної інстанції перевірив посадові інструкції зазначених відповідачем посад, встановив, що рівнозначними вищевказаним посадам з перерахованих відповідачем, зокрема, є: заступник начальника центру фінансової безпеки Департаменту безпеки, керівник групи економічної безпеки Департаменту безпеки, заступник начальника центру інформаційної безпеки Департаменту безпеки, заступник начальника Центру розвитку систем захисту корпоративної інформації Департаменту безпеки, заступник начальника центру розвитку систем захисту корпоративної інформації Департаменту безпеки, старший експерт центру розвитку систем захисту корпоративної інформації департаменту безпеки, керівник групи економічної безпеки Департаменту безпеки, заступник начальника центру фінансової безпеки Департаменту безпеки, старший експерт центру фізичного захисту та внутрішньооб'єктного контролю Департаменту безпеки, старший експерт центру розвитку систем захисту корпоративної інформації департаменту безпеки, менеджер з питань кадрової безпеки Центру кадрової безпеки Департаменту безпеки.
Відповідно до посадової інструкції заступника директора Департаменту - начальника управління економічної та інформаційної безпеки Департаменту економічної, промислової, інформаційної безпеки та управління ризиками Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яку обіймав позивач з 11 вересня 2014 року до 04 травня 2016 року, ця посада має наступні кваліфікаційні вимоги: на посаду заступника директора Департаменту - начальника управління призначається особа, яка має повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр або спеціаліст) та стаж роботи на керівних посадах, пов'язаних із виконанням завдань економічної безпеки та/або захисту інформації, не менше п'яти років.
Посадова інструкція заступника Директора департаменту - начальника Управління інформаційної безпеки Департаменту безпеки Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яку обіймав позивач з 04 травня 2016 року до 01 липня 2016 року, передбачає, що ця посада має наступні кваліфікаційні вимоги: на посаду заступника директора Департаменту - начальника управління призначається особа, яка має повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр або спеціаліст) та стаж роботи на керівних посадах, пов'язаних із виконанням завдань економічної безпеки та/або захисту інформації, не менше п'яти років.
Згідно з посадовою інструкцією заступника начальника Департаменту безпеки Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яку обіймав позивач з 01 липня 2016 року до 24 лютого 2023 (дата звільнення), ця посада має наступні кваліфікаційні вимоги: на посаду заступника начальника Департаменту призначається особа, яка має повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр або спеціаліст), має досвід роботи у сфері виконання завдань та обов'язків визначених цією посадовою інструкцією, та стаж роботи на керівних посадах не менше п'яти років.
Напрями роботи на посаді заступника начальника Департаменту безпеки АТ «НАК «Нафтогаз України» відповідно до посадової інструкції є ідентичним тим посадам, які не були запропоновані позивачу.
Згідно з даними довідки про середній заробіток ОСОБА_1 , наданої АТ «НАК «Нафтогаз України», середньоденний заробіток позивача роботодавцем визначено в сумі 7 177,54 грн.
Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , починаючи з 25 лютого 2023 року до 27 листопада 2024 року, склав 458 дні, а середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 3 287 313 грн 32 коп (458 днів х 7 177,54 грн).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ «НАК «Нафтогаз України» не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
За правилами частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 42 КЗпП України під час скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Під час вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).
Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов'язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об'єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).
Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 06 квітня 2023 року у справі № 686/2549/22 (провадження № 61-12734св22) та інших.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції надав оцінку зібраним доказам та встановив, що 25 листопада 2022 року АТ «НАК «Нафтогаз України» видало наказ № 98-кт «Про затвердження змін до штатного розпису АТ «НАК «Нафтогаз України», яким скоротило посаду (штатну одиницю) заступника начальника департаменту, яку обіймав ОСОБА_1 .
При цьому, направивши ОСОБА_1 повідомлення про скорочення займаної ним посади та повідомлення про вакантні посади, роботодавець не надав доказів того, що станом на день звільнення (23 лютого 2023 року) позивачу були запропоновані всі вакантні посади, що відповідали кваліфікації, досвіду, освіті позивача та перебували в межах юридичної особи АТ «НАК «Нафтогаз України».
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду апеляційної інстанції, тому спростовує доводи касаційної скарги у тій частині, що під час звільнення позивача відповідач дотримався процесуальних вимог, визначених статтею 49-2 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не мав до спірних правовідносин застосовувати положення статті 42 КЗпП України, оскільки скороченню підлягала лише посада, яку обіймав позивач, що не передбачало застосування поняття «переважного права» на залишення на роботі, колегія суддів приймає до уваги, однак зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції положення статті 42 КЗпП України не призвело до неправильного вирішення спору і не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції,враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Горбач І. В. виклав клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 42 250,00 грн.
Ураховуючи положення частин третьої, четвертої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвокат Горбач І. В. протягом п'яти днів після ухвалення Верховним Судом постанови вправі подати докази, на підставі яких суд має встановити розмір (співмірність, обґрунтованість, розумність) витрат на правову допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи у суду касаційної інстанції.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
Представник ОСОБА_2 - адвокат Горбач І. В. до відзиву на касаційну скаргу долучив клопотання, в якому просив закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої 396 ЦПК України у зв'язку з тим, що наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, встановлені судами у цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Вивчивши клопотання представника позивача про закриття касаційного провадження, перевіривши зміст правовідносин у справі, наведеній заявником у касаційній скарзі, з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз Україна», а тому у задоволенні клопотання слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Горбача Ігоря Володимировича про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник