22 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/4747/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Рогач Л.І., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,
та представників:
позивача - Панкеєва Т.В.
відповідача - Самари В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025
та рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2024
у справі № 910/4747/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі"
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" (далі - ТОВ "КСМ-Трейд"; позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" (далі - АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі"; відповідач) 269 108,72 грн, з яких 17 972,57 грн - пеня, 117 182,47 грн - інфляційні втрати, 53 906,91 грн - 3% річних за договором від 09.06.2023 № 53-129-01-23-02785 та 8 968,15 грн - пеня, 44 174,17 грн - інфляційні втрати, 26 904,45 грн - 3% річних за договором від 24.05.2023 № 53-129-01-23-02772.
Позовні вимоги ТОВ "КСМ-Трейд" обґрунтувало тим, що відповідно до умов договору від 09.06.2023 № 53-129-01-23-02785 позивач поставив відповідачу моторну оливу на загальну суму 4 773 00,00 грн, а за договором поставки від 24.05.2023 № 53-129-01-23-0272 - здійснив постачання оливи турбінної на загальну суму 2 358 097,23 грн, що підтверджується актами приймання-передачі. Однак відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а тому до нього підлягає застосуванню відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та підлягає стягненню пеня.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2024 (суддя - В.В. Сівакова), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (головуючий суддя - С.А. Гончаров, судді - О.М. Сибіга, О.В. Тищенко), позов задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 17 707, 77 грн пені, 99 116, 07 грн інфляційних втрат, 53 123, 28 грн 3% річних за договором від 09.06.2023 № 53-129-01-23-02785 та 8 882, 66 грн пені, 44 174, 17 грн інфляційних втрат, 26 648, 01 грн 3% річних за договором від 24.05.2023 № 53-129-01-23-02772.
Вирішено відстрочити виконання рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2024 до 16.01.2025.
Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.05.2023 між ТОВ "КСМ-Трейд" (постачальник) і Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" (покупець) було укладено договір поставки № 53-129-01-23-02772, за умовами якого постачальник зобов'язувався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити оливи турбінні виробництва ТОВ "КСМ Протек", ТОВ "Енергоойл", Україна (продукція) для потреб ВП "Рівненська АЕС", ВП "Хмельницька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (кінцевий споживач), а покупець - в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.
09.06.2023 між ТОВ "КСМ-Трейд" (постачальник) і Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" (покупець) було укладено договір поставки № 53-129-01-23-02785, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити оливу моторну М-20Г2 виробництва ТОВ "КСМ Протек", Україна (продукція) для потреб ВП "Хмельницька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (кінцевий споживач), а покупець - в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Згідно з п. 10.1 договору № 53-129-01-23-02772 та договору № 53-129-01-23-02785 вони є чинним з дати їх підписання сторонами і діють до 31.12.2023, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку.
Відповідно до п. 3.1 договору № 53-129-01-23-02772 його загальна сума становить 2 423 777,87 грн з ПДВ, а відповідно до договору № 53-129-01-23-02785 - 4 800 000,00 грн з ПДВ.
Пунктом 4.2 договору № 53-129-01-23-02772 визначено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 45 робочих днів з дати підсипання сторонами акта (актів) приймання-передачі продукції. Згідно з п. 4.2 договору № 53-129-01-23-02785 покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 120 календарних днів з дати підсипання сторонами акта (актів) приймання-передачі продукції.
У п. 7.12 договору № 53-129-01-23-02772 та договору № 53-129-01-23-02785 сторони досягли згоди про те, що у випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання за договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми.
На виконання умов договору № 53-129-01-23-02772, позивач передав, а відповідач -прийняв товар на суму 2 396 199,71 грн, що підтверджується видатковими накладними від 07.09.2023 № КСМ-0907-51 на суму 945 000,00 грн, від 14.09.2023 № КСМ-0914-41 на суму 457 229,83 грн, від 14.09.2023 № КСМ-0914-42 на суму 270 024,28 грн, від 14.09.2021 № КСМ-0914-21 на суму 723 945,60 грн та актами приймання-передачі від 18.09.2023 № 816 на суму 945 000,00 грн, від 18.09.2023 № 816/3 на суму 38 102,48 грн, від 22.09.2023 № 817/1 на суму 419 127,35 грн, від 22.09.2023 № 817/2 на суму 270 024,28 грн, від 05.10.2023 № 041-37/1559 на суму 723 945,60 грн.
На виконання умов договору № 53-129-01-23-02785, позивач передав, а відповідач - прийняв товар на суму 4 773 600,00 грн, про що свідчать видаткові накладні від 05.07.2023 № КСМ-0705-7 на суму 2 824 800,00 грн, від 09.08.2023 № КСМ-0809-19 на суму 1 948 800,00 грн та акти приймання-передачі від 06.07.2023 № 771 на суму 2 824 800,00 грн, від 10.08.2023 № 786/1 на суму 1 948 800,00 грн.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 7 169 799,71 грн за двома договорами.
Оскільки відповідач свої зобов'язання виконав неналежним чином (з порушенням строків), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про стягнення з нього на користь позивача 8 882,66 грн пені відповідно до п. 7.12 договору № 53-129-01-23-02772 та 17 707,77 грн пені згідно з п. 7.12 договору № 53-129-01-23-02785 та 99 116, 07 грн інфляційних втрат, 53 123, 28 грн 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за договором від 09.06.2023 № 53-129-01-23-02785 та 44 174, 17 грн інфляційних втрат, 26 648, 01 грн 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за договором від 24.05.2023 № 53-129-01-23-02772.
Не погоджуючись із ухваленими у справі рішеннями, АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині стягнення 26 590,43 грн пені та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. Просить скасувати також судові рішення в частині стягнення 79 771,29 грн 3% річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути 1% річних відповідно до умов договору.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та посилається на ухвалення рішень без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
У касаційній скарзі скаржник зазначає і те, що судами попередніх інстанцій порушено ст. ст. 75, 236, 237, 331 ГПК України, неправильно застосовано норми матеріального права - ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що п. 7.12 договорів встановлюють пеню, а не зменшують, визначений ст. 625 ЦК України розмір 3% річних, до 1%; умови договорів не містять положень щодо пені.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2024 у справі № 910/4747/24 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.07.2025.
У відзиві позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення, які, на його думку, ухвалено відповідно до ст. 236 ГПК України, залишити без змін.
У зв'язку із відпусткою суддів Волковицької Н.О., Краснова Є.В., за розпорядженнями заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4747/24. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 касаційну скаргу АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2024 у справі № 910/4747/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Рогач Л.І., Случ О.В.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до норми ст. 300 ГПК України, Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення в частині стягнення з відповідача 26 590,43 грн пені та 79 771,29 грн 3% річних.
Законодавець у ст. 509 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України) та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово висновував, що принцип "належного виконання" полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див., зокрема постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).
Натомість, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання визначає ст. 625 ЦК України. Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Водночас, поняття неустойки визначає ст. 549 ЦК України. Відповідно до цієї норми матеріального права неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Її (пені) завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки (див. постанову Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22).
Здійснюючи аналіз ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також норм права, які регулюють таку штрафну санкцію як пеню, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновували таке:
- нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц);
- із змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора. Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов'язання. Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (див. постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 914/479/19, від 02.09.2020 у справі № 904/3260/19);
- саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України);
- господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21). Проте, ні нормами ч. 6 ст. 231 ГК України, ні ч. 2 ст. 343 ГК України, ні ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими врегульовано питання відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, ставку не визначено. Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначав, що ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом, іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору. Законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, ст. 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (ч. 2 цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК України (див. постанову Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 910/9181/24, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України);
- за змістом ст. ст. 549, 550, 551 ЦК України та ст. ст. 230, 231, 343 ГК України розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Отже, у випадку, якщо сторони не погодили розмір штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання у договорі, а лише зазначили про їх нарахування відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції стягненню не підлягають (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).
Колегія суддів зазначає, що з'ясування дійсного змісту правовідносин сторін договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення особою грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 виснувала, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат, трьох процентів річних тощо), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (див. також постанови Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 921/542/20, від 09.07.2025 у справі № 910/9149/24).
Як убачається із матеріалів справи, скаржник впродовж розгляду справи у судах попередніх інстанцій неодноразово наголошував на тому, що умовами договорів не передбачено положень щодо нарахування або стягнення пені з відповідача у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію та, що у п. 7.12 договорів № 53-129-01-23-02772, № 53-129-01-23-02785 сторонами було досягнуто згоди саме щодо зміни, визначеного ст. 625 ЦК України, розміру річних. Втім, зазначене залишилося без належної оцінки місцевого господарського суду, так і суду апеляційної інстанції. Отже, судами попередніх інстанцій не досліджено в повному обсязі обставини справи в частині обґрунтованості позовної вимоги про стягнення 26 590,43 грн пені та 79 771,29 грн 3% річних, не враховано висновки, викладені в постановах Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що призвело до ухвалення необґрунтованих судових рішень в частині стягнення пені та 3 % річних.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За наведених обставин, колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення пені та 3% річних передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх зібраних у справі доказів на підтвердження наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цих частинах, а тому рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанцій у справі в оспорюваній частині необхідно скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи (у відповідній частині) необхідно належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів, вимоги законодавства та встановити наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3% річних і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення (у скасованій частині), яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.
Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа (у скасованій частині) передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням положень ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2024 у справі № 910/4747/24 в оскаржуваній частині скасувати.
Справу № 910/4747/24 у скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Рогач Л.І.
Случ О.В.