08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/724/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Слупка Олександра Анатолійовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 (головуючий суддя Тимошенко О. М., судді Крейбух О. Г., Миханюк М. В.)
у справі № 903/724/24
за первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго"
до фізичної особи-підприємця Слупка Олександра Анатолійовича
про зобов'язання здійснити демонтаж технічних засобів, самовільно розміщених на об'єктах інфраструктури електроенергетики
і за зустрічним позовом підприємця Слупка Олександра Анатолійовича
до Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго"
про визнання додаткової угоди до договору укладеною
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Маркевич О. С., відповідача - Слупко О. М.)
Короткий зміст позовних вимог
1. 13.08.2024 Приватне акціонерне товариство "Волиньобленерго" (далі - Позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до фізичної особи-підприємця Слупка Олександра Анатолійовича (далі - Відповідач, Підприємець) про зобов'язання здійснити демонтаж технічних засобів електронних комунікацій, самовільно розміщених на об'єктах інфраструктури електроенергетики. Крім того просить визначити порядок виконання рішення суду зазначивши, що під час проведення робіт з демонтажу Підприємцю забезпечити дотримання правил охорони праці, отримати від власника електричних мереж допуск/дозвіл на проведення робіт в електромережах та забезпечити нагляд під час виконання робіт.
2. Позовна заява аргументована порушенням Відповідачем зобов'язань згідно з договором від 17.12.2019 № 55/28-10 з доступу до елементів інфраструктури об'єкта електроенергетики, Правил охорони електричних мереж, Правил безпечної експлуатації електроустановок та неправомірним використанням Відповідачем опор повітряних ліній для розміщення технічних засобів телекомунікацій.
3. Від Підприємця надійшла зустрічна позовна заява до Товариства про визнання додаткової угоди до договору укладеною, аргументована наявністю у Товариства обов'язку, встановленого законом, укласти додаткову угоду до договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта електроенергетики.
4. В обґрунтування вимог зазначає, що Товариство незаконно ухиляється від укладення додаткової угоди до договору з доступу та від надання доступу Підприємцю до 35 спірних опор, самовільне розміщення засобів на яких виявлено за актом від 24.04.2024 № 30-24. В якості правових підстав посилається на Закон України "Про доступ до об'єктів будівництва, траспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікацій" (далі - Закон № 1834-VIII), Правила надання доступу до інфраструктури об'єкта електроенергетики, затверджені постановою КМУ від 18.07.2018 № 853 (далі - Правила), ст. 187 Господарського кодексу України.
5. 13.09.2024 від представника Позивача за первісним позовом надійшла заява про зміну предмету позову, в якій Товариство просить викласти прохальну частину позовної заяви в редакції, наведеній у заяві.
Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень
6. Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.11.2024 зустрічний позов задоволено. Визнано укладеною між Товариством та Підприємцем додаткову угоду від 01.08.2024 № 23 до договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта електроенергетики для розміщення технічних засобів телекомунікацій від 17.12.2019 № 55/28-10 в редакції цього судового рішення. У задоволенні первісного позову Товариства до Підприємця про зобов'язання здійснити демонтаж технічних засобів, самовільно розміщених на об'єктах інфраструктури електроенергетики відмовлено.
6.1. Місцевий господарський суд з урахуванням норм Закону України "Про електронні комунікації", Закону № 1834-VIII та Правил дійшов висновку про наявність у Позивача за первісним позовом обов'язку щодо укладення договору з доступу за відсутності підстав для відмови, перелік яких визначено Правилами.
6.2. Врахувавши, що звернення щодо укладення додаткової угоди до договору з доступу підписане замовником особисто, встановлена судовим рішенням заборона щодо укладення додаткової угоди до договору відсутня, Товариство не ліквідувало та не знищило (демонтувало) елементи інфраструктури об'єкта доступу, що зазначені у переліку додаткової угоди, Підприємець подав звернення та проєкт додаткової угоди до договору, що є достатнім для укладення договору у період дії воєнного стану, проєкт додаткової угоди містить обов'язкові істотні умови договору, такі як предмет, ціна та строк дії, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для відмови Позивачем за первісним позовом в укладенні додаткової угоди до договору відсутні, оскільки Підприємець дотримався порядку звернення щодо внесення змін до договору з доступу, у зв'язку з чим у Товариства в силу вимог закону виник обов'язок укласти додаткову угоду в надісланій Підприємцем редакції, отже вимога останнього про визнання додаткової угоди до договору укладеною є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
6.3. Місцевий господарський суд, з огляду на те, що Підприємець не припинив користування елементами інфраструктури об'єкта електроенергетики, строк дії договору про доступ від 17.12.2019 №55/28-10 продовжено, судове рішення про припинення користування елементами інфраструктури в матеріалах справи відсутнє, доказів розірвання договору з доступу сторони не надали, дійшов висновку про безпідставність первісної позовної вимоги про демонтаж. З огляду на те, що після демонтажу технічних засобів та укладення додаткової угоди до договору будуть наявними підстави для повторного монтажу цих засобів, суд також вказав на обрання Позивачем за первісним позовом неналежного та неефективного способу захисту.
7. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 рішення Господарського суду Волинської області від 13.11.2024 скасоване. Ухвалене нове рішення, яким первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
7.1. Апеляційний суд виходив з того, що відповідно до акта від 24.04.2024 № 30-24 встановлено неправомірне розміщення технічних засобів телекомунікацій Відповідачем на 35 елементах інфраструктури об'єктів електроенергетики Позивача. Даний акт складено за участю Підприємця. Станом на момент звернення Позивачем до суду з позовом неправомірно (самовільно) розміщені технічні засоби комунікацій не демонтовані.
7.2. Зважаючи на те, що Правилами передбачено порядок фіксації порушення (самовільного розміщення технічних засобів), а також право власника на використання певного способу усунення такого порушення (демонтаж), апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги Позивача за первісним позовом ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи та відповідають належним способам захисту порушених прав та інтересів, а відтак підлягають задоволенню.
7.3. При цьому, апеляційний суд вказав, що вимога про визначення порядку виконання рішення суду шляхом здійснення демонтажу з дотриманням правил охорони праці, отримання від власника електричних мереж допуску/дозволу на проведення робіт в електромережах та забезпечення нагляду під час виконання робіт відповідає визначеним Правилами особливостям безпечного доступу та користування інфраструктурою об'єкта електроенергетики, а відтак є правомірною та законною.
7.4. В частині зустрічної позовної вимоги апеляційний суд звернув увагу на визначений Правилами та Законом № 1834-VIII порядок укладення договорів з доступу та змін до нього (у разі зміни кількості елементів інфраструктури об'єкта електроенергетики).
7.5. Апеляційний суд вказав, що Підприємець в порушення встановленого законодавством порядку розмістив технічні засоби до укладення договору, а звернення (від 10.05.2024 № 10052024) з наведеним переліком елементів інфраструктури для отримання доступу ґрунтується на акті № 30-24 про факт неправомірного розміщення технічних засобів телекомунікацій від 24.04.2024. При цьому, наголосив, що відсутність необхідності розроблення та видачі технічних умов, а також погодження проєктної документації під час дії воєнного стану, не скасовує обов'язку замовника дотримуватися встановленого порядку щодо звернення до власника об'єктів і укладення договору перед розміщенням технічних засобів.
7.6. За наведеного, апеляційний суд вказав на те, що замовник власними діями порушив визначені Правилами порядок і строки для укладення договору (змін до нього), а також покладені на нього обов'язки (не допускати самовільного розміщення технічних засобів). У свою чергу, звернення до власника об'єктів, яке ґрунтується на акті про факт неправомірного розміщення технічних засобів телекомунікацій, суд апеляційної інстанції визнав таким, що не відповідає Закону № 1834-VIII та Правилам.
7.7. За наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що допущені замовником порушення відповідно не породжують обов'язок власника укласти договір з надання доступу, оскільки в протилежному випадку нівелюються положення норм спеціального законодавства, яке регулює спірні правовідносини, зокрема: щодо обізнаності власника об'єктів інфраструктури про найменування та тип технічних засобів електронних комунікацій, орієнтовної схеми розміщення комунікаційних мереж на об'єкті електроенергетики, потужності активного обладнання, що потребує живлення від електричних мереж, місця можливого встановлення такого обладнання, тощо; в частині прав власника щодо з'ясування технічної можливості забезпечення доступу; прав власника в частині перевірки виконання замовником робіт та вимог щодо усунення виявлених порушень; наслідків самовільного розміщення технічних засобів, тощо.
7.8. Апеляційний суд вказав, що Правилами чітко визначено, в разі встановлення власником (володільцем) під час огляду елементів інфраструктури об'єктів електроенергетики факту неправомірного розміщення на них технічних засобів електронних комунікацій, власник технічних засобів телекомунікацій зобов'язаний демонтувати самовільно розміщені технічні засоби, а не звернутися для укладення договору. Першочерговою дією замовника для отримання доступу є подання відповідної заяви (звернення), а не позадоговірний, самовільний монтаж технічних засобів на об'єктах інфраструктури електроенергетики. Формальне звернення Підприємця до Товариства з заявою, яка не відповідає визначеному правилами змісту та направлення проєкту додаткової угоди, за відсутності усунення попередньо виявлених порушень, не свідчить про дотримання Позивачем за зустрічним позовом встановленого порядку і, як наслідок, не може кореспондуватися з обов'язком Відповідача за зустрічним позовом укласти додаткову угоду.
Касаційна скарга
8. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Підприємець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
9. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на незастосування судом апеляційної інстанції пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, щодо застосування цієї норми процесуального права та наявності підстав для закриття провадження, коли предмет спору припинив своє існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі та якщо апеляційний суд скасовує таке рішення.
10. Скаржник стверджує про те, що 01.12.2024 після ухвалення судом першої інстанції рішення від 13.11.2024 у справі (у період розгляду справи апеляційним судом), сторони уклали додаткову угоду до договору з доступу, за якою Товариство надало Підприємцю доступ до спірних опор, з яких Позивач просив демонтувати технічні засоби у первісному позові посилаючись на відсутність договору (копія додаткової угоди від 01.12.2024 №27 до договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта електроенергетики від 17.12.2019 №55/28-10 додана скаржником до відзиву на апеляційну скаргу). Наведені обставини, на думку Підприємця, свідчать про те, що з 01.12.2024 предмет спору фактично припинив існувати, а у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для закриття провадження у справі.
11. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наполягає на тому, що апеляційний суд неправильно застосував норми:
- абзацу 2 частини 2 статті 16 Закону № 1834-VIII щодо вимог до змісту письмового звернення про укладення договору з доступу;
- у взаємозв'язку з пунктом 1 частини 4 статті 16 Закону № 1834-VIII щодо поняття "звернення про укладення договору з доступу, складеного з порушенням відповідних правил надання доступу до інфраструктури об'єкта доступу", що є підставою для відмови замовнику в укладенні договору з доступу, про застосування яких відсутній висновок Верховного Суду.
12. Підприємець стверджує про те, що звернувся з належним чином оформленою з дотриманням вимог закону та Правил заявою про укладення додаткової угоди і у Товариства не було підстав для відмови у задоволенні такої заяви та укладенні додаткової угоди до договору про доступ.
13. Окрім того, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в контексті належного дослідження: обставин доведення позивачем за первісним позовом підстав для демонтажу технічних засобів; наявності доказів суперечливої поведінки Товариства. Посилається на правові висновки Верховного Суду в постановах від 25.10.2023 у справі № 902/567/21, від 20.11.2019 у справі № 705/6141/14-2.
Відзив
14. У відзиві на касаційну скаргу Товариство посилається на неналежне обґрунтування скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України. Висновки суду апеляційної інстанції вважає законними та обґрунтованими. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Узагальнені обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
15. 17.12.2019 між Приватним акціонерним товариством Волиньобленерго (власник, володілець, Позивач за первісним позовом) та фізичною особою-підприємцем Слупком Олександром Анатолійовичем (замовник, Відповідач за первісним позовом) укладено договір № 55/28-10 з доступу до елементів інфраструктури об'єкта енергетики (договір з доступу).
16. Відповідно до п.п. 1, 2 договору замовник замовляє та оплачує, а власник (володілець) надає право доступу до елементів інфраструктури об'єкта електроенергетики для розміщення технічних засобів телекомунікацій (далі - доступ) відповідно до погодженої власником (володільцем) проектної документації на доступ, розробленої згідно з технічними умовами з доступу. Перелік (кількість) елементів інфраструктури об'єктів електроенергетики, наданих для доступу, є невід'ємною частиною договору та оформляється додатком до договору.
17. Перелік елементів інфраструктури об'єктів електроенергетики сторони узгодили в додатку 1 до договору.
18. Відповідно до п. 11 договору власник має право вимагати здійснення замовником демонтажу технічних засобів телекомунікаційних мереж, розміщених на елементах об'єктів електроенергетики, на підставах та у порядку, що визначені Правилами надання доступу до інфраструктури об'єкта електроенергетики (далі - Правила доступу); самостійно або із залученням третіх осіб демонтувати технічні засоби телекомунікаційних мереж, розміщені на елементах об'єктів електроенергетики, на підставах та у порядку, що визначені Правилами доступу; замовник зобов'язаний не допускати самовільного використання елементів електроенергетики, що належать власнику (володільцю); під час підготовки проведення робіт з реалізації проекту розміщення телекомунікаційних мереж надати власнику (володільцю) заявку на проведення відповідних робіт.
19. Відповідно до п. 29 договору він набирає чинності з 01.01.2020 і діє протягом одного року, а в частині оплати до повного виконання. Строк дії договору може бути продовжено у порядку, визначеному сторонами. Якщо не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не заявить письмово про його припинення, дія цього договору щоразу продовжується на один календарний рік.
20. Станом на день розгляду справи договір діє у зв'язку з його автоматичною пролонгацією.
21. Відповідно до розрахунку розміру щомісячної плати за доступ до елементів інфраструктури об'єктів електроенергетики всього 1910 шт. елементів інфраструктури об'єктів електроенергетики, наданих для доступу, розмір щомісячної плати складає 23 913 грн 20 коп.
22. Отже, між сторонами виникли відносини щодо користування елементами інфраструктури об'єктів електроенергетики (опорами), які регулюються Законом про доступ.
23. 03.02.2023, 07.02.2023, 14.02.203, 27.03.2023, 12.06.2023, 15.08.2023, 20.10.2023, 20.10.2023, 28.11.2023, 20.02.204, 27.03.2024, 24.04.2024 комісія у складі представників Товариства та Підприємця склали акти про факти неправомірного розміщення технічних засобів телекомунікацій (акт про факт неправомірного розміщення) в с. Чаруків, с. Коршів, с. Городище, с. Гірка Полонка, с. Вигуричі, с. Коршів, с. Ратнів, с. Городище, с. Несвіч, с. Вікторяни, с. Григоровичі, с. Н. Оздів.
24. Посилаючись на порушення Підприємцем договірних зобов'язань, Правил з доступу, Правил охорони електричних мереж, Правил безпечної експлуатації електроустановок та керуючись ст.ст. 16, 391 Цивільного кодексу України Позивач просить зобов'язати Відповідача здійснити демонтаж технічних засобів електронних комунікацій самовільно розміщених на об'єктах інфраструктури електроенергетики Товариства за визначеним переліком (згідно з вищевказаними актами про факти неправомірного розміщення), а також визначити порядок виконання рішення суду, який запропоновано позивачем.
25. Поруч з цим, відповідно до матеріалів справи, 01.04.2023 між сторонами укладено ряд додаткових угод на підставі яких за зверненням Підприємця у договір з доступу включені додаткові елементи, в результаті чого, станом на момент розгляду спору не врегульованими залишились правовідносини сторін щодо самовільно розміщених засобів електронних комунікацій, які виявлено згідно з актом про факт неправомірного розміщення технічних засобів телекомунікацій від 24.04.2024 № 30-24.
26. Виходячи із вказаного, в процесі розгляду спору Позивач за первісним позовом подав заяву про зміну предмету позову (від 13.09.2024), відповідно до якої просив викласти прохальну частину позовної заяви у наведеній в заяві редакції та зазначити, що під час проведення робіт з демонтажу Підприємцю потрібно забезпечити дотримання правил охорони праці, отримати від власника електричних мереж допуск/дозвіл на проведення робіт в електромережах та забезпечити нагляд під час виконання робіт.
27. Підприємець у вимогах за зустрічним позовом вказує, що 24.04.2024 за його участі комісією Товариства складено акт № 30-24 про факт неправомірного розміщення технічних засобів телекомунікацій, яким зафіксовано доступ до 35 елементів, які не включені в договір з доступу.
28. 10.05.2024 Підприємець звернувся з письмовою заявою для отримання доступу до Товариства та 24.07.2024 надав проєкт додаткової угоди, яка в свою чергу укладається не пізніше місяця з моменту її отримання власником об'єктів інфраструктури. Зазначені звернення Товариством проігноровані. Відмічає, що відмова в укладенні договору можлива виключно у разі наявності підстав, що визначені пунктом 24 Правил з надання доступу. А оскільки законодавством фактично встановлений обов'язок власника укласти договір з доступу за відсутності чітко визначених Правилами з надання доступу підстав для відмови, то ігнорування звернення замовника про внесення змін у договір у зв'язку із збільшенням кількості елементів фактично є ухиленням від укладення договору з доступу, що відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону № 1834-VIII вважається порушенням закону.
Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій
29. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
30. Рішення судів оскаржуються Відповідачем з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
31. У наведеній скаржником постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 916/3006/23 викладено, зокрема такі висновки:
"7.16. Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
7.17. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
7.18. Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
7.19. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
7.20. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
7.21. З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
7.22. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
7.23. Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
7.24. При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов'язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов'язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення".
32. Як уже було наголошено вище, предметом спору в цій справі за первісним позовом є вимога про зобов'язання Підприємця здійснити демонтаж технічних засобів, самовільно розміщених на об'єктах інфраструктури електроенергетики, за зустрічним позовом - про визнання додаткової угоди до договору з доступу укладеною.
33. Підприємець у касаційній скарзі стверджує про те, що ним до відзиву на апеляційну скаргу було додано копію додаткової угоди від 01.12.2024 №27 до договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта електроенергетики від 17.12.2019 №55/28-10, за якою Товариство надало Підприємцю доступ до спірних опор, з яких Позивач просив демонтувати технічні засоби у первісному позові посилаючись на відсутність договору.
34. Наведене, за доводами Підприємця, з огляду на висновки суду апеляційної інстанції про незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, є підставою для закриття провадження у справі у зв'язку із тим, що предмет спору відсутній.
35. Розглянувши відповідні доводи скаржника, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що в матеріалах справи відсутня заява підприємця про закриття провадження у справі в зв'язку із відсутністю предмета спору, в якій би він стверджував про те, що між сторонами не залишилося неврегульованих питань. Підприємець також не просив долучити додані ним до відзиву на апеляційну скаргу докази до матеріалів справи в порядку вимог статті 269 ГПК України.
36. У той же час, як уже було наголошено вище, причиною виникнення цього спору слугували обставини виявлення Товариством самовільного розміщення Підприємцем технічних засобів в порушення встановленого порядку на об'єктах інфраструктури Позивача, щодо яких між сторонами відсутні договірні відносини. Вказані обставини трактувалися Товариством як підстава для зобов'язання Підприємця демонтувати самовільно розміщенні технічні засоби, а Підприємець вважав, що по факту виявленого порушення та на підставі поданої ним пізніше заяви про укладення додаткової угоди до договору з доступу у Товариства наявний обов'язок укласти таку додаткову угоду з Підприємцем.
37. Суди попередніх інстанцій встановили, що на момент розгляду справи в суді, спірні технічні засоби Підприємця не були демонтовані з інфраструктури Товариства. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, погодився з позицією Позивача за первісним позовом відносно того, що виявлене порушення з самовільного розміщення технічних засобів є підставою для демонтажу останніх та не може бути підставою для зобов'язання власника елементів інфраструктури укласти договір про надання допуску до своєї інфраструктури.
38. За таких обставин, доводи скаржника про подальше врегулювання сторонами в додатковій угоді надання Підприємцю доступу до таких опор на підставі досягнутих між сторонами домовленостей не свідчить про відсутність предмета спору в цій справі, оскільки останній виник саме у зв'язку із виявленим Позивачем за первісним позовом порушенням та не свідчить про згоду Товариства з такими діями Підприємця як підстави для укладення договору.
39. З урахуванням викладеного вище, посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи та не свідчать про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
40. Безвідносно до викладеного вище у цьому розділі постанови Суд зазначає, що докази (і обставини, які ними можуть підтверджуватися), на які посилається скаржник як на підставу для закриття провадження, в частині первісного позову могли би (з дотриманням зазначеного у пункті 35 цієї постанови алгоритму) свідчити про зміну обставин спору (а не його відсутність; стаття 300 ГПК України), а в частині зустрічного позову не могли б стати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення (частина 2 статті 309 і частина 2 статті 311 ГПК України).
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
41. Як уже було наголошено вище, місцевий господарський суд, задовольняючи зустрічний позов, виходив із того, що звернення Підприємця про укладення додаткової угоди до договору з доступу відповідало приписам частини 2 статті 16 Закону № 1834-VIII, та з огляду на невстановлення судом підстав для відмовити замовнику в укладенні договору з доступу, передбачених частиною 4 статті 16 вказаного Закону та пунктом 24 Правил, місцевий господарський суд дійшов висновку про підставність зустрічної позовної вимоги.
42. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, навпаки, виходив з того, що серед передбачених пунктом 24 Правил підстав, за яких власник (володілець) може відмовити замовнику в укладенні договору з доступу, визначено - звернення складено з порушенням відповідних правил надання доступу до інфраструктури об'єкта доступу (аналогічне положення закріплено в п. 1 ч. 4 ст. 16 Закону № 1834-VIII).
43. Апеляційний суд вказав, що Правилами чітко визначено, що в разі встановлення власником (володільцем) під час огляду елементів інфраструктури об'єктів електроенергетики факту неправомірного розміщення на них технічних засобів електронних комунікацій, власник технічних засобів телекомунікацій зобов'язаний демонтувати самовільно розміщені технічні засоби, а не звернутися для укладення договору. Першочерговою дією замовника для отримання доступу є подання відповідної заяви (звернення), а не позадоговірний, самовільний монтаж технічних засобів на об'єктах інфраструктури електроенергетики.
44. Таким чином, суд апеляційної інстанції вказав, що звернення до власника об'єктів, яке ґрунтується на акті про факт неправомірного розміщення технічних засобів телекомунікацій, не відповідає Закону № 1834-VIII та Правилам з надання доступу.
45. За наведеного, апеляційний суд виснував, що формальне звернення Підприємця до Товариства із заявою, яка не відповідає визначеному правилами змісту та направлення проєкту додаткової угоди, за відсутності усунення попередньо виявлених порушень, не свідчить про дотримання Позивачем за зустрічним позовом встановленого порядку і, як наслідок, не може кореспондуватися з обов'язком Відповідача за зустрічним позовом укласти додаткову угоду.
46. Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд уже виснував, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
47. Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом, яка виходячи з конституційних положень означає, що здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.
48. Відповідно до частин 1 - 4 статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
49. Отже, приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23).
50. Суд зазначає що посилання Підприємця на те, що ані Законом № 1834-VIII, ані Правилами не передбачено заборону спочатку здійснювати самовільне розміщення технічних засобів, а потрім звертатися до власника об'єкта інфраструктури для укладення договору на підставі акта про факт бездоговірного розміщення не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про те, що сама по собі наведена поведінка Відповідача за первісним позовом не може породжувати обов'язок власника укласти договір з надання доступу.
51. У той же час, саме з огляду на зазначену вище послідовність дій Підприємця апеляційний суд визнав звернення до власника об'єктів, яке ґрунтується на акті про факт неправомірного розміщення технічних засобів телекомунікацій, таким, що не відповідає Закону № 1834-VIII та Правилам.
52. Формальне посилання скаржника в касаційній скарзі на положення абз. 2 ч.2, п.1 ч. 4 ст. 16 Закону № 1834-VIII наведених вище висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні поняття добросовісності у відносинах з контрагентах у спонуканні до укладення додаткової угоди.
53. За наведеного, враховуючи, що скаржник не довів неправильного застосування апеляційним судом приписів абз. 2 ч.2, п.1 ч. 4 ст. 16 Закону № 1834-VIIIу Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку про який йдеться у пунктах 11-12 цієї постанови. Вказане також свідчить про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
54. Доводи скаржника в частині суперечливої поведінки Товариства, яка полягає в укладенні додаткових угод з Підприємцем щодо включення технічних засобів, зазначених в інших актах про факт неправомірного розміщення до договору з доступу, а згодом відмови в укладенні додаткової угоди за спірним актом та пред'явлення позову про зобов'язання відповідача здійснити демонтаж технічних засобів, щодо яких відсутні додаткові угоди, вже належним чином розглянуті та відхилені судом апеляційної інстанції, який підставно наголосив, що суд під час розгляду цієї справи не досліджував обставини, аргументи сторін та підстави для укладення попередніх додаткових угод, що призводить до порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі. Наведеним також спростовуються посилання Відповідача на висновки Верховного Суду в постанові від 20.11.2019 у справі № 705/6141/14-2 щодо заборони суперечливої поведінки, оскільки наявність такої поведінки в межах розгляду цієї справи не встановлена.
55. Формальним також визнається посилання скаржника на загальні висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 25.10.2023 у справі № 902/567/21, щодо застосування стандарту доказування "вірогідність доказів", оскільки жодного порушення судом норм процесуального права під час дослідження та надання оцінки доказам у справі скаржник не обґрунтував, а Суд не встановив.
56. За таких обставин, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Відповідача з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд не знайшов підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
57. Усі інші доводи касаційної скарги Відповідача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
58. У зв'язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву Товариства в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у цій постанові і з нормами процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
60. Звертаючись із касаційною скаргою, Відповідач, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення.
61. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Розподіл судових витрат
62. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Слупка Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 903/724/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил