вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"28" липня 2025 р. Справа № 918/528/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
до фізичної особи-підприємця Варшавського Ярослава Миколайовича
про стягнення заборгованості в сумі 73 473 грн 88 коп.,
у судове засідання учасники справи не з'явилися.
Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Варшавського Ярослава Миколайовича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 73 473 грн 88 коп., з яких: 40 782 грн 42 коп. - основний борг, 23 682 грн 98 коп. - пеня, 2 321 грн 64 коп. - 3% річні та 6 686 грн 84 коп. - інфляційні втрати.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп. В позовній заяві зазначено, що понесені позивачем судові витрати складаються лише з судового збору, який сплачений за подання позовної заяви, в сумі 3 028 грн 00 коп.
До позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" долучено платіжну інструкцію від 11 червня 2025 року № 8658 про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 3 028 грн 00 коп.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, у зв'язку із чим у фізичної особи-підприємця Варшавського Ярослава Миколайовича утворилась заборгованість та відповідно позивачем на суму боргу нараховано пеню, 3% річні та інфляційні втрати.
Ухвалою суду від 17 червня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 (п'ять) днів з дня вручення даної ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду інформації, передбаченої пунктом 2 частини 3 статті 162 ГПК України, із врахуванням висновків суду, наведених у даній ухвалі, щодо зазначення вказівки на статус фізичної особи - підприємця щодо відповідача у даній справі.
18 червня 2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 23 червня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи призначено на 21 липня 2025 року на 10:50 год.
Позивач у судове засідання 21 липня 2025 року не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 23.06.2025 року, до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (а.с. 43). В той час про причини неявки суд не повідомив.
Крім того відповідач у судове засідання 21 липня 2025 року не з'явився, про дату, час і місце даного засідання повідомлявся належним чином.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 23 червня 2025 року, відправлена відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1, повернулася до суду із відміткою на конверті про невручення: "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 44-46).
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що місцезнаходженням фізичної особи-підприємця Варшавського Ярослава Миколайовича є: АДРЕСА_1 .
Згідно із п. п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За вказаних обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).
У судовому засіданні 21 липня 2025 року судом було прийнято рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Типовий договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг передбачений Правилами роздрібного ринку електричної енергії, що затвердженні постановою № 312 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Правила), та є додатком № 6 до цих правил.
Приєднання фізичної особи-підприємця Варшавського Ярослава Миколайовича (змінені анкетні дані Шикало В'ячеслав Миколайович) до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який оприлюднений ТОВ "РОЕК" на офіційному веб-сайті, підтверджується фактичним споживанням та оплатою електричної енергії за період з 01.01.2019 року по 31.06.2023 року, а також відкриттям особового рахунку 470002806 від 01.01.2019 року.
У відповідності до п. 1.1., 1.2. Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії споживачам постачальником та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору, згідно із заявою-приєднання яка є додатком 1 до цього договору. Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312, та є однаковими для всіх споживачів.
Згідно з п. 2.1. Договору за цим договором Постачальник продає електричну енергію, а Споживач розраховується з Постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору (пункт 5.1 договору).
Пунктом 13.1 Договору передбачено, цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набуває чинності з дати подання Споживачем заяви-приєднання. Умови цього Договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної Споживачем у заяві приєднанні.
Спосіб визначення ціни за електричну енергію, відповідно до пункту 5.2. договору, зазначається в комерційній пропозиції постачальника.
Ціна на електричну енергію, відповідно до пункту 5.3. договору, визначається постачальником у відповідності до методики (порядку) розрахунку ціни на електричну енергію, затвердженої Регулятором.
Відповідно до пункту 1 комерційної пропозиції № 1.02/2-РОЕК, яка є додатком № 3 до договору та оприлюднена на офіційному веб-сайті TOB "РОЕК" www.ez.rv.ua для малих непобутових споживачів, які купують електричну енергію для власного споживання, що не є побутовими споживачами - постачання електричної енергії здійснюється за регульованими цінами (тарифами) на електричну енергію, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до пункту 5.8 Договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Згідно пункту 5.9 Договору розрахунки Споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок Постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Відповідно до пункту 5.10 Договору, оплата рахунка Постачальника за цим договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем.
Згідно п. 5.11 Договору, якщо Споживач не здійснив оплату за цим Договором в строки, передбачені комерційною пропозицією, Постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії Споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ (з урахуванням особливостей, встановлених для вразливих споживачів). У разі порушення Споживачем строків оплати Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач сплачує за вимогою Постачальника пеню у розмірі, що зазначається у комерційний пропозиції.
В пункті 6 комерційної пропозиції № 1.02/2-РОЕК визначено, що за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати. При цьому, пеня нараховується за весь період заборгованості її виникнення, починаючи з першого дня наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за спожиту електричну енергію, із встановленням терміну позовної давності щодо її стягнення у 5 (п'ять) років.
Пунктом 6.2 Договору, серед іншого, сторони погодили, що Споживач зобов'язується забезпечити своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього договору. розрахунковий період. По остаточному розрахунку - протягом 5-ти робочих днів від для отримання рахунку-фактури, але не пізніше 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.
Умовами комерційної пропозиції № 1.02/2-РОЕК, зокрема, пунктами 3, 4 визначено здійснення Споживачем попередньої оплати рахунків за 3 робочих дні до початку розрахункового період у розмірі повної вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий період. По остаточному розрахунку - протягом 5-ти робочих днів від для отримання рахунку-фактури, але не пізніше 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.
Згідно пункту 4.3 розділу IV Правил роздрібного ринку, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.
Функції адміністратора комерційного обліку, згідно п. 10 Правил роздрібного ринку, на роздрібному ринку електричної енергії виконує відповідний Оператор системи розподілу (далі - ОСР).
Тобто, розрахунки за спожиту електроенергію зі споживачем проводяться відповідно до переданих ОСР обсягів спожитої електричної енергії.
Для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію Постачальник сформував на підставі даних комерційного обліку (отриманих від ОСР - це ПрАТ "Рівнеобленерго") за об'єктом відповідача по ЕІС-коду точки розподілу електричної енергії та виставив Споживачу згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії платіжні документи у паперовій формі, зокрема, за червень 2023 року, що підтверджується:
- рахунком по оплаті за спожиту електричну енергію з актом прийняття-передавання електричної енергії за червень 2023 року: рахунком за спожиту електроенергію № 470002806/6/1 за червень 2023 року (строк оплати до 20 липня 2023 року) з Актом № 470002806/6/1 прийняття-передавання товарної продукції за червень 2023 року;
- Інформаційним листом ОСР - ПрАТ "Рівнеобленерго" № 20-21/4086 від 10.05.2023 року.
Позивач вказує, що всупереч умовам договору фізичною особою-підприємцем Варшавським Ярославом Миколайовичем порушено умови договору в частині оплати, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість по оплаті за спожиту електричну енергію в кількості - 7 737 кВт/год., що становить в грошовому еквіваленті - 40 782,42 грн.
Згідно з умовами пункту 9.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, його додатками та чинним законодавством.
Відповідно до пункту 6 комерційної пропозиції що є додатком до договору, за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати. При цьому, пеня нараховується за весь період заборгованості її виникнення, починаючи з першого дня наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за спожиту електричну енергію, із встановленням терміну позовної давності щодо її стягнення у 5 (п'ять) років.
Керуючись положеннями пункту 6 комерційної пропозиції позивач за період з 21 липня 2023 року по 6 червня 2025 року нарахував відповідачу пеню в розмірі 23 682 грн 98 коп.
Крім того керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу з 21 липня 2023 року по 6 червня 2025 року 2 321 грн 64 коп. три відсотки річних та 6 686 грн 84 коп. інфляційних втрат.
Розглядаючи спірні правовідносини, судом враховані наступні норми законодавства.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно з частиною 1 статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За приписами статті 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпеку експлуатації енергетичного та іншого обладнання.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За таких обставин, оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за спожиту електричну енергію у заявленому розмірі підтверджується зібраними у справі матеріалами, строк оплати за який настав, то за відсутності доказів сплати його повної вартості, позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця Варшавського Ярослава Миколайовича 40 782 грн 42 коп. заборгованості судом визнаються обґрунтованими.
Також судом взято до уваги положення чинного законодавства що регулюють порядок застосування забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, а також відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями пункту 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Згідно з приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 2.1 та 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
В той час положення Договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, відтак нарахування штрафних санкцій здійснюється за умовами, визначеними у Договорі, тобто позивач має право нараховувати пеню без обмеження періоду її нарахування, до дати повної оплати.
Відтак, нарахування позивачем пені більш ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, судом визнається обґрунтованим, оскільки відповідає положенням Договору та чинному законодавству.
В свою чергу, суд, перевіривши подані розрахунки нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, визнає їх арифметично вірними, а відтак правомірним та обґрунтованим є стягнення 23 682 грн 98 коп. пені, 2 321 грн 64 коп. 3% річних та 6 686 грн 84 коп. інфляційних втрат.
Частинами 1, 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України необхідно мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. За таких умов необхідно враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
За змістом зазначених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 3 статті 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частина 1 статті 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 р. у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначає, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 902/538/18.
Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій.
У цьому аспекті суд зокрема ураховує, що відповідач постійно здійснював часткову сплату електричної енергії. Окрім того судом враховано, що справедливим є зменшення розміру штрафних санкцій для збереження балансу принципів справедливості, добросовісності та розумності як для позивача так і для відповідача.
З врахуванням вищенаведеного, суд робить висновок про можливість зменшення розміру неустойки до 11 841 грн 49 коп.
На переконання суду стягнення всієї заявленої суми неустойки є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача.
Таким чином, зменшення розміру неустойки надасть відповідачу можливість розрахуватися з наявною кредиторською заборгованістю, продовжити свою діяльність та не становитиме для нього надмірного тягаря. Разом з тим, визначений судом розмір штрафних санкцій дозволить забезпечити стимулюючу та компенсаційну функції неустойки.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд встановив обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 40 782 грн 42 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію, 23 682 грн 98 коп. пені, 2 321 грн 64 коп. трьох відсотків річних та 6 686 грн 84 коп. інфляційних втрат.
Водночас суд встановив наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) до 11 841 грн 49 коп.
Отже, суд робить висновок про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 40 782 грн 42 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію, 11 841 грн 49 коп. пені, 2 321 грн 64 коп. трьох відсотків річних та 6 686 грн 84 коп. інфляційних втрат.
Натомість у задоволенні вимог про стягнення 11 841 грн 49 коп. пені суд відмовляє.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з правилами частини 9 статті 129 ГПК України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судові витрати в розмірі 3 028 грн 00 коп. судового збору.
Суд зауважує, що підставою для часткового задоволення позову стало зменшення розміру штрафних санкцій з ініціативи суду.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Варшавського Ярослава Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 71-Б, код ЄДРПОУ 42101003) 40 782 (сорок тисяч сімсот вісімдесят два) грн 42 коп. - заборгованості за спожиту електричну енергію, 11 841 (одинадцять тисяч вісімсот сорок одну) грн 49 коп. - пені, 2 321 (дві тисячі триста двадцять одну) грн 64 коп. - 3% річних, 6 686 (шість тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 84 коп. інфляційних втрат та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про стягнення з фізичної особи-підприємця Варшавського Ярослава Миколайовича 11 841 грн 49 коп. пені - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28 липня 2025 року.
Суддя Політика Н.А.