65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1836/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ» (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 1/27, офіс 403; код ЄДРПОУ 44701069)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ІНЖИНІРИНГ СЕРВІС» (02068, м. Київ, вул. Ахматової Анни, буд. 14-Б, кв. 379; код ЄДРПОУ 38473690)
про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання права власності;
представники сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеське підприємство залізничних перевезень», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал інжиніринг сервіс», про визнання правочину недійсним.
Просить визнати недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем та оформлений листом від 14.04.2025 вих. № 14/4/2/1 про відмову від попереднього договору оренди від 01.04.2025, що укладений між позивачем та відповідачем.
В обґрунтування своїх вимог посилається на підписання з відповідачем попереднього договору оренди від 01.04.2025, отримання від відповідача листа від 14.04.2025 вих.№ 14/4/25/1 про відмову від попереднього договору, обґрунтування вказаної відмови посиланням на відсутність у позивача права власності на майно яке передається в оренду. Вказаний лист відповідача позивач розцінює як односторонній правочин з посиланням на правові позиції Верховного Суду, вказує на недійсність цього правочину внаслідок відсутності законних підстав для його вчинення. З приводу права власності на майно зазначає про створення ТОВ «Одеське підприємство залізничних перевезень» засновником ОСОБА_1 , формування статутного капіталу у розмірі 3,5млн. грн. шляхом внесення до його складу ОСОБА_1 залізничної під'їзної колії що примикає до станції Одеса-Застава-1 регіональної філії Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» стрілочним переводом № 142, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137300:14:002:0063 загальною площею 3,1360га за адресою: АДРЕСА_1 . В свою чергу, ОСОБА_1 раніше придбав вказану залізничну колію на аукціоні, який проводився в межах справи про банкрутство ВАТ «Одеський домобудівний комбінат» № 5017/2749/2012 що підтверджується протоколом № 09-02/18 від 09.02.2018, повністю оплатив та отримав майно за актом про передачу права власністю на нерухоме майно від 13.02.2018. Також вказує на укладання стосовно вказаної залізничної колії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 як покупцем та ВАТ «Одеський домобудівний комбінат» в особі ліквідатора Колмикової Т.О. як продавцем. Зазначає, що завершення оформлення правочину купівлі-продажу нерухомого майна з аукціону має альтернативу у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та може відбуватися шляхом або оформлення нотаріально посвідченого договору або видачі нотаріального свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні. Наводить з цього приводу практику Верховного Суду.
Вказує на отримання Саласіним М.А. рішенням Одеської міської ради від 19.09.2018 дозволу на розробку проекту землеустрою стосовно земельної ділянки орієнтовною площею 3,5га з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій та видом використання - для обслуговування та ремонту об'єкту транспортної інфраструктури з подальшим присвоєнням кадастрового номеру 5110137300:14:002:0063.
В подальшому позивачем було проведено реконструкцію під'їзної колії, що призвело до зменшення її загального розміру до 2385,35 погонних метрів, внесення вказаного майна засновником в якості внеску до статутного капіталу позивача, здійснення певної реконструкції позивачем, документальне підтвердження внесених змін та остаточне формування складових частин нерухомого майна у редакції, яка використана у п.1.2 попереднього договору оренди.
Ухвалою від 14.05.2025 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.06.2025.
26.05.2025 відповідач через електронний суд надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Посилається на проведений власний правовий аналіз документації позивача на об'єкт оренди, з якого вбачається відсутність у позивача майнових прав на об'єкт, оскільки він не є його власником. Звертає увагу на те, що у позивача відсутнє нотаріальне свідоцтво про придбання ОСОБА_1 залізничної під'їзної колії на аукціоні в межах справи про банкрутство ВАТ «Одеський домобудівний комбінат», що свідчить про незавершеність процедури оформлення права власності та як наслідок не виникнення такого права у ОСОБА_1 . Наведене виключає можливість передачі цього об'єкту у якості вкладу до статутного капіталу ТОВ «Одеське підприємство залізничних перевезень», а тому позивач також не набув прав власника щодо цього майна і не може виступати у ролі його орендодавця. Також зазначає на відсутність в договорі купівлі-продажу від 23.04.2018 та Акті приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу позивача від 12.07.2022 детального переліку майна, яке зазначено у п. 1.2 Попереднього договору.
Вказує на встановлення пунктом 3.7 Попереднього договору оренди від 01.04.2025 права сторони з поважних причин, які не залежать від її волі та волевиявлення, відмовитись від цього договору, письмово попередивши про це до моменту укладання Основного договору. Саме це право було реалізовано відповідачем шляхом направлення позивачу листа від 14.04.2025 вих.№ 14/4/25/1 про відмову від договору.
Позивач 29.05.2025 через електронний суд надав відповідь на відзив, в якому проти доводів відповідача заперечує, вважає позов обґрунтованим, а твердження відповідача надуманими та безпідставними. Фактично посилається на раніше викладені у позові обставини та докази, надає більш детальне обґрунтування з окремих питань.
10.06.2025 позивач через електронний суд надав заяву про зміну предмету позову, в якій скористався відповідним процесуальним правом на стадії підготовчого засідання та не змінюючи підстав позову сформулював свої вимоги наступним чином:
- визнати недійсним односторонній правочин, вчинений відповідачем, оформлений листом від 14.04.2025 за вих. № 14/4/2/1, про відмову від Попереднього договору оренди від 01.04.2025, що укладений між позивачем та відповідачем;
- визнати за позивачем право власності на залізничну під'їзну колію загальною протяжністю 2385,35 погонних метрів, що примикає стрілочним переводом № 142 до станції Одеса-Застава-1 регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця», з відкритим складом зберігання сипучих вантажів площею 3584кв.м. (літ.А), яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137300:14:002:0063 загальною площею 3,1360га за адресою: Одеська область, місто Одеса, Одеса-Застава-1, вул. Боровського Миколи та в цілому складається з: виставочної колії довжиною 712,15 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 230,00 погонних метрів; вагової колії довжиною 181,40 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 445,70 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 415,60 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 400,50 погонних метрів; навісів (літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д»), мостіння (літ. «І»), завантажувальної рампи, п'яти силосів на фундаментах.
Відповідач 10.06.2025 надав через електронний суд заяву про розгляд справи без участі представника відповідача.
В судовому засіданні 11.06.2025 суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про зміну предмету позову та відклав підготовче засідання на 30.06.2025 для надання можливості відповідачу висловити свою правову позицію стосовно нового предмету позову.
27.06.2025 відповідач через електронний суд повторно надав заяву про розгляд справи за його відсутності та повідомив про підтримання висловлених у відзиві заперечень проти позову, оскільки заява позивача про зміну предмету позову не містить нових підстав, а тому не потребує підготовки додаткових заперечень з боку відповідача.
В судовому засіданні 30.06.2025 суд протокольною ухвалою закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті на 16.07.2025.
В судовому засіданні 16.07.2025 судом завершено розгляд справи та прийняте рішення, повний текст якого підписаний 28.07.2025.
Дослідивши наявні у справі докази та правові позиції сторін, суд встановив наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч.1ст. 16 ЦК України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Суд враховує, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 судом касаційної інстанції викладено висновок про стадійність захисту права, зокрема, вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Між позивачем та відповідачем 01.04.2025 був підписаний Попередній договір оренди. Відповідно до п.1.2 договору сторони зобов'язались у строк до 01.05.2025 укласти договір оренди залізничної під'їзної колії загальною протяжністю 2385,35 погонних метрів, що примикає стрілочним переводом № 142 до станції Одеса-Застава-1 регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця», з відкритим складом зберігання сипучих вантажів площею 3584кв.м. (літ.А), яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137300:14:002:0063 загальною площею 3,1360га за адресою: Одеська область, місто Одеса, Одеса-Застава-1, вул Боровського Миколи та в цілому складається з: виставочної колії довжиною 712,15 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 230,00 погонних метрів; вагової колії довжиною 181,40 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 445,70 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 415,60 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 400,50 погонних метрів; навісів (літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д»), мостіння (літ. «І»), завантажувальної рампи, п'яти силосів на фундаментах (далі за текстом - «Під'їзна колія із складовими»).
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 193 Господарського Кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У п.1.3 Попереднього договору оренди сторони домовились, що за основним договором позивач зобов'язується передати за актом приймання-передачі відповідачу володіння та користування за плату на визначений сторонами строк, який не може бути меншим за один календарний рік, під'їзну колію із складовими, зазначеними у п.1.2 цього договору.
Також у п.1.5 попереднього договору сторони погодились, що право власності позивача на під'їзну колію із складовими підтверджується: Актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу позивача від 12 липня 2022 року, складеного та підписаного між Саласіним М.А. та позивачем, Протоколом про проведення аукціону № 09-02/18 від 19.02.2018, складеним ПП «Агенція з реалізації проблемних активів Технореал»; Актом про передачу права власності на нерухоме майно від 13 лютого 2018 року; Договором купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року, укладеним між ВАТ «Одеський домобудівний комбінат» та Саласіним М.А.; Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта № ОД101220207443 від 14 лютого 2022 року та Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта № ОД101230913561 від 14 вересня 2023 року.
Істотні умови Основного договору сторони оговорили у розділі 2 попереднього договору.
У п.3.8 договору сторони домовились, що він набирає чинності з моменту його підписання.
З наданої позивачем до матеріалів справи копії договору вбачається, що він підписаний директорами позивача та відповідача та скріплений печатками обох сторін. Під час розгляду справи відповідач будь-яких заперечень щодо підписання договору, його фактичного укладання або змісту суду не надав.
Також у п.3.9 договору сторони зазначили, що він складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології.
При цьому пунктом 3.7 попереднього договору оренди сторони визначили, що будь-яка із сторін цього Договору має право з поважних причин, які не залежать від її волі та волевиявлення, відмовитись від цього Договору, письмово повідомивши про це до моменту укладення Основного договору. Відмова від Договору повинна бути мотивована.
Листом від 14.04.2025 вих. № 14/4/2/1 відповідач повідомив позивача про розірвання попереднього договору оренди від 01.04.2025 з посиланням на п.3.7 договору. Свою позицію він обґрунтував відсутністю у позивача права власності на під'їзну колію із складовими, оскільки, на його думку, Саласін М.А. не завершив процедуру оформлення права власності на майно отримане ним за результатами аукціону, а тому не міг внести це майно до статутного капіталу позивача і останній не має жодних прав на розпорядження цим майном. Як на доказ незавершеності процедури вказує на відсутність нотаріального свідоцтва про придбання ОСОБА_1 майна на аукціоні та додатково посилається на відсутність у документації позивача посилань на складові під'їзної колії.
Факт отримання листа позивач не заперечує, більш того сам надає його до матеріалів справи та просить визнати недійсним правочин, оформлений цим листом.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного Кодексу України («Поняття та види правочинів»), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 3 вказаної статті визначає односторонній правочин як дію однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Ця ж частина статті вказує, шо односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального Кодексу України («Законність і обґрунтованість судового рішення»), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові КЦС ВС від 02.07.2025 у справі № 752/24264/20 вказано наступне: «У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків».
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину, як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати, чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору, передбачені договором та/або законом). Це пояснюється тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) і підстави для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18) (Постанова Верховного суду від 05.02.2025 у справі № 752/24044/21).
За таких обставин позивач вірно кваліфікував дії відповідача, оформлені листом від 14.04.2025, як односторонній правочин.
Ч.5 ст.202 Цивільного Кодексу України зазначає, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Ст. 204 Цивільного Кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ч. 1 ст.16 Цивільного Кодексу України («Захист цивільних прав та інтересів судом») визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При цьому ч.2 вказаної статті одними з способів захисту цивільних прав та інтересів вказує визнання права та визнання правочину недійсним (п.1 та п.2 ч.2 ст.15 ЦК України відповідно).
З урахуванням викладеного, суд констатує, що позивачем обраний спосіб захисту, передбачений чинним законодавством для виниклих взаємовідносин сторін.
Зі змісту ч.3 ст.651 Цивільного Кодексу України вбачається, що право на односторонню відмову від договору у повному обсязі або частково має бути встановлено договором або законом.
Пунктом 3.7 попереднього договору оренди сторони визначили, що будь-яка із сторін цього Договору має право з поважних причин, які не залежать від її волі та волевиявлення, відмовитись від цього Договору.
Таким чином суд констатує, що право на односторонню відмову сторони у попередньому договорі оренди передбачили. Разом з цим, формулювання вказаного пункту договору не конкретизує, які саме події чи обставини сторони мали на увазі під час застосування терміну «з поважних причин», переліку чи визначення таких обставин договір не містить. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач як таку причину вказує відсутність права власності потенційного орендодавця.
Виходячи з формулювання п.3.7 договору та загальних принципів зобов'язального права, суд вважає, що під такими обставинами слід розуміти обставин, що об'єктивно унеможливлювали би укладання основного договору, наприклад внаслідок неможливості дотримання сторонами вимог законодавства під час такого укладання, або з інших незалежних від волі сторін підстав.
Стаття 761 Цивільного Кодексу України «Право передання майна у найм», Глава 58 НАЙМ (ОРЕНДА), § 1. Загальні положення про найм (оренду) вказує, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
За таких обставин, на думку суду, відсутність у позивача прав на майно, у разі доведеності цієї обставини, дійсно могло бути підставою для вчинення відповідачем вищевказаного одностороннього правочину. Таким чином, для правильного вирішення спору головним є встановлення факту наявності або відсутності у позивача права власності на майно, яке оспорюється відповідачем.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
До матеріалів справи надано Протокол про проведення аукціону № 09-02/18 від 19.02.2018.
Відповідно до п.1 вказаного протоколу, організатором аукціону виступило приватне підприємство «Агенція з реалізації проблемних активів Технореал», продавцем - ВАТ «Одеський домобудівний комбінат» в особі ліквідатора Колмикової Т.О., яка діяла на підставі постанови господарського суду Одеської області від 24.05.2016 у справі № 5017/2749/2012.
Згідно п.5 протоколу на продаж було запропоновано наступне майно - нерухоме майно (споруда) - залізнична під'їзна колія при станції Одеса-Застава-1, яка примикає до неї стрілочним переводом № 142, загальна протяжність 2707,69 погонних метрів.
Переможцем аукціону визначений ОСОБА_1 з запропонованою ціною 1594509,92грн. До матеріалів справи надано платіжні документи, які підтверджують повну сплату суми покупцем.
Також до матеріалів справи надано Акт про передачу права власності на нерухоме майно від 13 лютого 2018 року, підписаний з боку ВАТ «Одеський домобудівний комбінат» ліквідатором ОСОБА_2 та в якості покупця ОСОБА_1 . Згідно цього акту майно передано у власність покупцю, покупець повністю сплатив запропоновану ним на аукціоні ціну. Стан майна визначений як не задовільний, матеріал - залізо, бетон.
До матеріалів справи надано Договором купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року, укладеним між ВАТ «Одеський домобудівний комбінат» та ОСОБА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А.. та зареєстрований у реєстрі за № 1872.
З приводу оцінки набуття права власності суд звертається до правової позиції, викладеної у Постанові КГС ВС від 22.01.2020 у справі № 911/3198/13, з урахуванням редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» станом на момент виникнення права, -
« 22. Правова природа процедури реалізації майна на торгах у формі аукціону в межах провадження у справі про банкрутство полягає в продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - переможця торгів (аукціону), невід'ємною і завершальною стадією якої є оформлення результатів такого продажу договором купівлі-продажу, що укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів.
… 39. У ст. 50 Закону про банкрутство визначено, що продаж майна на аукціоні оформлюється договором купівлі-продажу, який укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів. Обов'язковими умовами договору купівлі-продажу майна є: відомості про майно, його склад, характеристика; ціна продажу майна; порядок і строк передачі майна покупцю; відомості про наявність або про відсутність обтяжень стосовно майна; інші умови, передбачені законодавством України. На аукціоні не може бути використано переважне право купівлі майна, крім випадків, передбачених законом. Укладений на аукціоні договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
40. Згідно з приписами частини четвертої статті 75 Закону нотаріус видає покупцю свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні в порядку, встановленому законом. Послуги нотаріуса оплачує організатор аукціону.
41. Завершення оформлення правочину купівлі-продажу нерухомого майна з аукціону має альтернативу у Законі про банкрутство: законодавцем допускається нотаріальне посвідченням договору купівлі-продажу відповідно до статті 71 Закону, або видача нотаріального свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні відповідно до статті 75 Закону.»
За таких обставин, нотаріально посвідчений Договір купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року є достатньою підставою для виникнення у ОСОБА_1 права власності на залізничну під'їзну колію, а доводи відповідача щодо відсутності такого права не відповідають вимогам законодавства та правовим позиціям, які сформульовані у Постановах Верховного Суду.
Крім того, момент переходу права власності на об'єкт, оговорений сторонами у п.4.1 договору купівлі-продажу, відповідно до якого право власності переходить до покупця після повної оплати та передачі об'єкту продавцем покупцеві за передавальними актами. До матеріалів справи наданий такий акт від 13.02.2018, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність вказане майно. Також в акті зазначено про сплату аукціонної ціни у повному обсязі. Наведені обставини також свідчать про отримання ОСОБА_1 у встановленому порядку права власності на вказаний об'єкт.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 Цивільного Кодексу України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Ч.1 ст 317 Цивільного Кодексу України вказує, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч.ч.1, 2 ст. 319 Цивільного Кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
ОСОБА_1 як власником майна було проведено реконструкцію під'їзної колії, яку він отримав у власність в незадовільному стані, що вбачається насамперед з Акту про передання права власності на нерухоме майно від 13.02.2018 та договору купівлі-продажу від 23.04.3018. Реконструкція підтверджується повідомленням про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованим Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 31.05.2021 за № ОД051210531799 та Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта № ОД101220207443 від 14.02.2022.
Внаслідок реконструкції загальний розмір під'їзної колії зменшився до 2385,35 погонних метрів та складався з виставочної колії довжиною 712,15 погонних метрів під № 1; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 230,00 погонних метрів під № 3; вагової колії довжиною 181,40 погонних метрів під № 6; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 445,70 погонних метрів під № 7; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 415,60 погонних метрів під № 8; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 400,50 погонних метрів під № 10.
Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеське підприємство залізничних перевезень» від 12.07.2022, ОСОБА_1 передав до статутного капіталу позивача залізничну під'їзну колію, що примикає до станції Одеса-Застава-1 регіональної філії Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» стрілочним переводом № 142, розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137300:14:002:0063 загальною площею 3,1360га за адресою: Одеська область, місто Одеса, Одеса-Застава-1, вул Боровського Миколи. Грошова оцінка вказаного вкладу визначена у розмірі 3,5млн.грн. Підставою для передачі стало рішення № 1 єдиного засновника позивача ОСОБА_1 від 06.07.2022.
Вказані обставини свідчать про набуття позивачем права власності на вказане майно внаслідок його внесення до статутного капіталу засновником.
В подальшому позивач як власник здійснив реконструкцію ділянки залізничної колії під № 7, що підтверджується повідомленням про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованим Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 01.08.2023 за № ОД051230801813 та Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта від 14.09.2023 за № ОД101230913561 та технічним паспортом від 11.09.2023.
Внаслідок проведених робіт залізнична під'їзна колія як об'єкт нерухомого майна складається з наступних частин:: виставочної колії довжиною 712,15 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 230,00 погонних метрів; вагової колії довжиною 181,40 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 445,70 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 415,60 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 400,50 погонних метрів; навісів (літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д»), мостіння (літ. «І»), завантажувальної рампи, п'яти силосів на фундаментах.
Згідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ч. 1 ст.74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин суд вважає доводи позивача обґрунтованими, доведеними належним доказами, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Твердження відповідача про відсутність у позивача права власності на майно суд вважає не доведеними.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст.129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ» (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 1/27, офіс 403; код ЄДРПОУ 44701069) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ІНЖИНІРИНГ СЕРВІС» (02068, м. Київ, вул. Ахматової Анни, буд. 14-Б, кв. 379; код ЄДРПОУ 38473690) про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання права власності - задовольнити.
2. Визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ІНЖИНІРИНГ СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 38473690, адреса місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Ахматової Анни, буд. 14 «б», кв. 379), оформлений листом від 14.04.2025 за вих. № 14/4/25/1, про відмову від Попереднього договору оренди від 01.04.2025, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ» (код ЄДРПОУ 44701069, адреса місцезнаходження: 65031, м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 1/27, офіс 403) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ІНЖИНІРИНГ СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 38473690, адреса місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Ахматової Анни, буд. 14 «б», кв. 379).
3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське підприємство залізничних перевезень» (65031, місто Одеса, вулиця Хімічна, буд. 1/27, офіс 403, код ЄДРПОУ 44701069) право власності на залізничну під'їзну колію загальною протяжністю 2 385,35 погонних метрів, що примикає стрілочним переводом № 142 до станції Одеса-Застава-1 регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», з відкритим складом зберігання сипучих вантажів площею 3 584 кв.м (літ. «А»), яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137300:14:002:0063 загальною площею 3,1360 за адресою: Одеська область, місто Одеса, Одеса-Застава-1, вулиця Боровського Миколи та в цілому складається з: виставочної колії довжиною 712,15 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 230,00 погонних метрів; вагової колії довжиною 181,40 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 445,70 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 415,60 погонних метрів; навантажувально-розвантажувальної колії довжиною 400,50 погонних метрів; навісів (літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д»), мостіння (літ. «І»), завантажувальної рампи, п'яти силосів на фундаментах».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ІНЖИНІРИНГ СЕРВІС» (02068, м. Київ, вул. Ахматової Анни, буд. 14-Б, кв. 379; код ЄДРПОУ 38473690) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ» (65031, Одеська обл., м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 1/27, офіс 403; код ЄДРПОУ 44701069) 44 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 16 липня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 28 липня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков