вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1896/24
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЕДЕМ" (03180, м. Київ, вул. Велика Окружна, 4)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОСПЕЦСТРОЙ" (03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, буд. 3, кв. 49)
та до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТХОЛДІНГ" (03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 3/7, кв. 250),
третя особа 1, без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІГАНТІК ОУШЕН» (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Стешенків, буд. 5),
третя особа 2, без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «НП ПРОДЖЕКТ» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 11/1),
про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у здійсненні права розпорядження своїм майном,
секретар судового засідання Крикун І.В.
Представники сторін:
від позивача: Шалашова В.І. (ордер серії ВІ № 1241577 від 03.09.2024 р.), Черепанов В.О. (витяг з ЄДРЮОФОПГФ);
від відповідача 1: Любаренко Д.О. (ордер серії АА № 1071105 від 03.09.2024 р.);
від відповідача 2: не з'явився;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "БОЕДЕМ" (далі - позивач, ТОВ "БОЕДЕМ") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОСПЕЦСТРОЙ" (далі - відповідач 1, ТОВ "НОВОСПЕЦСТРОЙ") та до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТХОЛДІНГ" (далі - відповідач 2, ТОВ "ВЕСТХОЛДІНГ"), третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІГАНТІК ОУШЕН», третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «НП ПРОДЖЕКТ», про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у здійсненні права розпорядження своїм майном.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що ТОВ "БОЕДЕМ" є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га, яка була передана до статутного капіталу ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» за рішенням загальних зборів, оформленим протоколом № 7/11 від 07.11.2017 р., за яким, зокрема, ТОВ "БОЕДЕМ" увійшло до складу учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» із часткою у статутному капіталі 70%. Вказаний протокол загальних зборів підписано від імені учасників ТОВ «БОЕДЕМ» одноосібно Компанією «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» та, як зазначено в тексті протоколу № 7/11 віл 07.11.2017 р., частка статутного капіталу якої становить 61,4%. 02.10.2017 р. Компанія «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» отримала 57,6% у статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ» на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2017 р., укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД». 26.09.2017 р. було проведено державну реєстрацію відповідних змін у статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ» (номер запису 10721050029001764). Щодо набуття Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» прав та обов?язків учасника ТОВ «БОЕДЕМ» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. було внесено відповідні зміни в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «БОЕДЕМ» (запис № 10721050031001764 від 02.10.2017 р.). У подальшому, наказом Міністерства юстиції України від 24.01.2018 р. № 215/5 було скасовано вищезазначені записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, 14.12.2017 р. ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» було створено нову юридичну особу - ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ», статутний капітал якої було сформовано за рахунок, зокрема, земельної ділянки з номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га. У свою чергу, ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ» в липні 2018 року здійснило поділ земельної ділянки - з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га на дві земельні ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га та з кадастровим номером 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га з одночасним скасуванням кадастрового номеру 3222485901:01:015:5021. У подальшому, 10.11.2021 р. ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ» було створено нову юридичну особу - ТОВ «НОВОСПЕЦСТРОЙ», статутний капітал якої було сформовано за рахунок двох земельних ділянок з кадастровим номером 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га та з кадастровим номером 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га. Після чого, ТОВ «НОВОСПЕЦСТРОЙ» передало вказані земельні ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га та з кадастровим номером 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га в оренду ТОВ «ВЕСТХОЛДІНГ» на підставі договорів, посвідчених 10.11.2022 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоренко В.В. за реєстровим номером 3396 (номер запису про інше речове право: 48395330) та за реєстровим номером 3397 (номер запису про інше речове право: 48397703). Позивач, посилаючись на нікчемність в силу ст. 228 Цивільного кодексу України договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ» від 01.10.2017 р., укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД», реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змін до установчих документів ТОВ «БОЕДЕМ», та рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 р., оформленого протоколом № 7/11 від 07.11.2017 р., які є нікчемними на підставі скасування Вищим господарським судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 р. у справі № 910/11503/16 щодо визнання права ОСОБА_1 на частку 57,6% у статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ» в поєднанні з наказом Мінюсту від 24.01.2018 р. № 215/5 «Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та рішень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно», просить суд: 1) витребувати від ТОВ «НОВОСПЕЦСТРОЙ» та ТОВ «ВЕСТХОЛДІНГ» до власності ТОВ «БОЕДЕМ» нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, земельна ділянка 10 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1616387732224) та земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, земельна ділянка 10 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1616364832224); 2) усунути перешкоди у здійсненні ТОВ «БОЕДЕМ» права розпорядження своїм нерухомим майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 48395330 від 10.11.2022 р. про право оренди ТОВ «ВЕСТХОЛДІНГ» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, земельна ділянка 10 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1616387732224) та запису № 48397703 від 10.11.2022 р. про право оренди ТОВ «ВЕСТХОЛДІНІ» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га за адресою: Київська область, Киево-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, земельна ділянка 10 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1616364832224).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.08.2024 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 09.09.2024 р.
Підготовче засідання відкладалося.
04.09.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника ТОВ "НОВОСПЕЦСТРОЙ" адвоката Любаренка І.О. надійшла заява б/н від 03.09.2024 р. (вх. № 9506/24 від 04.09.2024 р.) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП/коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи).
18.10.2024 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ "НОВОСПЕЦСТРОЙ" надійшов відзив на позовну заяву № 2324 від 17.10.2024 р. (вх. № 10456/24 від 18.10.2024 р.), за змістом якого відповідач 1 просив у позові відмовити повністю з огляду на те, що загальні збори ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 р. були проведені за наявності кворуму, та що рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 р. у справі № 910/18940/23 протокол № 7/11 від 07.11.2017 р., яким вони були оформлені, визнано чинним в судовому порядку. Також відповідач 1 у відзиві посилається на невірно обраний спосіб захисту позивачем, адже позивач не оскаржує жодного правовстановлюючого документу.
18.10.2024 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ "НОВОСПЕЦСТРОЙ" надійшло клопотання № 2325 від 17.10.2024 р. (вх. № 10454/24 від 18.10.2024 р.), за змістом якого відповідач 1 просив залишити позовну заяву без руху до доплати позивачем судового збору.
22.10.2024 р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи б/н, б/д (вх. № 10543/24 від 22.10.2024 р.).
29.10.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 20.10.2024 р. (вх. № 12117/24 від 30.10.2024 р.), за змістом якої позивач просить залишити відзив відповідача 1 без розгляду, з огляду на пропуск строку для подання відзиву. Також, позивач зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 р. у справі № 910/18940/23 оскаржується в Північному апеляційному господарському суді та посилається на те, що резолютивна частина рішення не містить визнання чинним рішення загальних зборів ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 р. Окрім цього, позивач у відповіді на відзив наполягає на тому, що ним обрано ефективний спосіб захисту, посилаючись на висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 р. у справі № 19/028-10/13, від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18, від 10.07.2022 р. у справі № 923/196/20, від 20.06.2023 р. у справі № 362/2707/19 та від 10.04.2024 р.у справі № 520/8065/19.
11.11.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову б/н від 11.11.2024 р. (вх. № 8878 від 11.11.2024 р.), яка за своїм змістом є заявою про зміну підстав позову (доповнення додатковою підставою).
28.11.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 28.11.2024 р. (вх. № 13568/24 від 28.11.2024 р.).
У судовому засіданні 28.11.2024 р. було розглянуто клопотання ТОВ "НОВОСПЕЦСТРОЙ" № 2325 від 17.10.2024 р. (вх. № 10454/24 від 18.10.2024 р.) про залишення позовної заяви без руху, за результатом розгляду якого судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про залишення без задоволення вказаного клопотання, про що зазначено в ухвалі суду від 28.11.2024 р.
23.12.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача 1 ТОВ "НОВОСПЕЦСТРОЙ" надійшла заява про застосування строку позовної давності б/н від 21.12.2024 р. (вх. № 14616/24 від 23.12.2024 р.).
Окрім того, 23.12.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача 1 ТОВ "НОВОСПЕЦСТРОЙ" надійшли пояснення у справі б/н від 21.12.2024 р. (вх. № 14618/24 від 23.12.2024 р.), за змістом яких відповідач 1 просить у задоволенні позовних вимог відмовити та покласти на позивача понесені відповідачем 1 судові витрати.
15.01.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача ТОВ "БОЕДЕМ" надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 15.01.2025 р. (вх. № 591/25 від 15.01.2025 р.), які за змістом є запереченнями позивача на пояснення відповідача 1 б/н від 21.12.2024 р.
У судовому засіданні 16.01.2025 р. cудом було розглянуто клопотання, яке міститься у відповіді на відзив б/н від 20.10.2024 р. (вх. № 12117/24 від 30.10.2024 р.), в якому позивач просив залишити відзив відповідача 1 без розгляду, за результатом розгляду якого судом було постановлено протокольну ухвалу про задоволення вказаного клопотання, про що зазначено в ухвалі суду від 16.01.2025 р.
Окрім того, у цьому ж судовому засіданні було розглянуто заяву про зміну предмету позову б/н від 11.11.2024 р. (вх. № 8878 від 11.11.2024 р.), яка за своїм змістом є заявою про зміну підстав позову (доповнення додатковою підставою), та постановлено протокольну ухвалу про її прийняття до розгляду з мотивів, викладених в ухвалі суду від 16.01.2025 р.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2025 р. було закрито підготовче провадження і призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 24.02.2025 р.
У судовому засіданні 24.02.2025 р. cудом було розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступне слово представників позивача і відповідача 1 та розпочато дослідження доказів у відповідності до ст.ст. 208-210 Господарського процесуального кодексу України, досліджені докази, долучені до позовної заяви. Представники відповідача 2 та третіх осіб до суду не з'явились. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.02.2025 р. було оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 27.03.2025 р.
У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, судове засідання, призначене на 27.03.2025 р., не відбулося.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.04.2025 р. було призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 22.05.2025 р.
У судовому засіданні 22.05.2025 р. судом було продовжено дослідження доказів у відповідності до ст.ст. 208-210 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2025 р. було оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 19.06.2025 р.
У судовому засіданні 19.06.2025 р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
07.11.2017 р. було прийнято рішення загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформлене протоколом № 7/11 від 07.11.2017 р., підписане одноосібно Компанією «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД», відповідно до якого було прийнято рішення про входження ТОВ «БОЕДЕМ» до складу учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» з часткою в статутному капіталі 70%, про збільшення частки в статутному капіталі ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» до 140000,00 грн. та внесення до статутного капіталу ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» земельних ділянок з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га, з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3251 га, з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га та про надання повноважень Генеральному директору товариства ОСОБА_3 діяти від імені Товариства на Загальних зборах учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» щодо здійснення всіх необхідних дій, у тому числі - голосувати з усіх питань порядку денного, підписувати протоколи, статут, всі документи та довіреності, необхідні для проведення змін до державної ресстрації ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН».
Слід зазначити, що компанія «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» набула статус учасника ТОВ «БОЕДЕМ» на підставі договору купівлі-продажу в статутному капіталі від 02.10.2017 р., укладеному між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД».
10.11.2017 р. між ТОВ «БОЕДЕМ» та ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» було підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого ТОВ «БОЕДЕМ» передає ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН», а останнє приймає якості вкладу до статутного капіталу майно - земельні ділянки з кадастровими номерамм 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га, 3222485901:01:015:5024 площею 0,3251 га, 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га.
На підставі вказаного рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 р., оформленого протоколом № 7/11, та акту приймання-передачі нерухомого майна між ТОВ «БОЕДЕМ» та ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» від 10.11.2017 р., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.11.2017 р. було внесено запис про право власності № 23336419, яким право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021, площею 0,5799 га було зареєстровано за ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1377833432224).
Поряд з цим, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб 02.11.2017 р. Приватним нотаріусом Шевельовою В.М. було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи ТОВ «БОЕДЕМ», зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи (запис № 10721050031001764 від 02.10.2017 р.).
У подальшому, зазначений запис був скасований згідно наказу Міністерства юстиції України від 24.01.2018 р. № 215/5, тобто після проведення загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», рішення яких оформлені протоколом № 7/11 від 07.11.2017 р.
Між тим, 14.12.2017 р. ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» було створено нову юридичну особу - ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ», статутний капітал якої було сформовано за рахунок земельних ділянок з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га та кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га. Формування статутного капіталу ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ» за рахунок вищевказаних земельних ділянок підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» від 13.12.2017 р., копія якого міститься в матеріалах справи.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.06.2024 р. № HB-9941101502024 земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га утворилася в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га.
Згідно з витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.06.2024 р. № HB-9941107992024 земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га утворилася в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га.
10.11.2021 р. ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ» було створено нову юридичну особу - ТОВ «НОВОСПЕЦСТРОЙ», статутний капітал якої було сформовано за рахунок вказаних земельних ділянок з кадастровим номером 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га та з кадастровим номером 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га, згідно з рішенням єдиного учасника TOB «НОВОСПЕЦСТРОЙ» від 21.10.2021 р. № l.
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.05.2024 р. № 380046544 та від 06.06.2024 р. № 381797397, 10.11.2022 р. ТОВ «НОВОСПЕЦСТРОЙ» було передано вказані земельні ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га та з кадастровим номером 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га в оренду ТОВ «ВЕСТХОЛДІНГ» на підставі договорів, посвідчених 10.11.2022 р. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоренко В.В. за реєстровим номером 3396 (номер запису про інше речове право: 48395330) та за реєстровим номером 3397 (номер запису про інше речове право: 48397703).
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ «БОЕДЕМ», вважаючи себе власником, права якого порушені, просить суд витребувати від відповідачів спірні земельні ділянки, а також усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження вказаним нерухомим майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право оренди ТОВ «ВЕСТХОЛДІНГ».
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Норми статті 16 ЦК України кореспондуються з приписами ст. 20 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
У частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України закріплений загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Глава 29 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Як визначено ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Для вірного застосування ст. 387 та п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України необхідно встановити: хто саме є власником чи володільцем спірного майна на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна, якому передано майно у володіння, на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.
З огляду на викладене, визначальним для надання правильної оцінки фактичним обставинам та для правильного застосування норм права у цьому випадку при розгляді позовної заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння є дослідження правомірності саме первісного відчуження спірного майна.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуальновизначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.
Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Водночас, стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає не тільки втрату чи розкрадання як підставу для захисту інтересів власника шляхом віндикації, але й інші випадки, хоча закон їх не перелічує. Головне, щоб майно вибуло з володіння власника не з його волі (пожежа, повінь і інші стихійні явища, у звґязку з якими річ вибуває з володіння власника фактично поза його волею).
До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).
Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.
Також, у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 р. у справі № 14/5026/1020/2011 зазначено, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача; факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном. При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
З'ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна.
Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Наприклад, добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано за відчужувачем такого майна або в цьому Реєстрі речових прав був запис про судовий спір щодо цього майна.
Щоб запобігти ризикам набуття статусу добросовісного набувача в розумінні ст. 388 ЦК України, щонайменше необхідно перевіряти документи контрагента, що підтверджують його право власності на майно і відповідні державні реєстри (Єдиний державний реєстр судових рішень, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Автоматизовану систему виконавчого провадження, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (у разі придбання нерухомості).
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Досліджуючи питання щодо добросовісності набуття відповідачем 1 спірних земельних ділянок суд зазначає, що внесення майна в статутний капітал не можна вважати безвідплатним.
Відповідно до ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Частиною 2 ст. 115 ЦК України передбачено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Статтею 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.
Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.
Частиною 3 ст. 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При створенні товариства така оцінка визначається рішенням засновників про створення товариства.
Таким чином, право власності на вклад до статутного капіталу товариства набуває товариство.
Рішенням № 1 ТОВ «НОВОСПЕЦСТРОЙ» від 21.10.2021 р. затверджено статутний капітал товариства, який складається із земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га та 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га.
В обмін на внесений вклад, ТОВ "НП ПРОДЖЕКТ" набуло права власності на частку у статутному капіталі товариства відповідача 1 (корпоративні права).
Відповідно до ст. 961 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.
Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом: 1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку; 3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом; 6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).
Отже, власник майна, яке вноситься до статутного капіталу юридичної особи, отримує замість нього інше майно, яким є корпоративні права такої юридичної особи.
Системний аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що внесення вкладу у вигляді земельних ділянок до статутного капіталу товариства, за яким товариство набуло право власності на передане йому нерухоме майно, а взамін ТОВ " НП ПРОДЖЕКТ" набуло у власність корпоративні права,за своєю суттю є відплатним відчуженням майна.
Окрім того, слід зазначити, що як відповідач 1, так і ТОВ "НП ПРОДЖЕКТ" не знали та не могли знати про наявність дефектів при відчуженні майна попередніми власниками у 2017 році та на момент придбання майна відповідачем 1, та що жодним судовим рішенням не було встановлено дефекту волі позивача щодо відчуження спірного майна.
Доказів протилежного до справи не надано.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що на момент набуття у власність відповідачем 1 спірного майна, за даними Державних реєстрів щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження.
На підставі наведеного суд дійшов до висновку, що відповідач 1 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5399 площею 0,3659 га та 3222485901:01:015:5400 площею 0,214 га.
Щодо добросовісності набуття права на оспорюване майно відповідачем 2 слід зазначити таке.
Оренда - це одержання на певний період прав володіння і користування майном, землею та іншими засобами виробництва, за допомогою яких здійснюється підприємницька діяльність.
Як вбачається з обставин спору та матеріалів справи, правочин, за яким відповідач 2 отримав в оренду спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину і його правомірність не ставиться під сумнів. При цьому, відповідач 2 не знав та не міг знати про наявність будь-яких дефектів при відчуженні майна попередніми власниками у 2017 році, та на момент отримання в оренду майна відповідачем 2, жодним судовим рішенням не було встановлено дефекту волі попередніх власників щодо відчуження майна.
Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що на момент отримання відповідачем 2 в оренду спірного майна за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за відповідачем 1 і щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12.06.2024 р. у справі № 910/20528/21; якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів статті 388 ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 р. у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 р. у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19 (пункти 6.44, 6.45).
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач 2 отримав в оренду спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5399 та 3222485901:01:015:5400 на законних підставах.
Поряд з цим, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує факт незаконності вибуття майна з його власності, суд зазначає, що для встановлення факту незаконності вибуття майна з власності позивача мають значення обставини, які мали місце в період його відчуження у 2017 році.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач пов'язує незаконність відчуження майна з правочином, а саме - з договором купівлі-продажу в статутному капіталі від 01.10.2017 р., укладеним між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД», та рішенням зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 р., оформленим протоколом № 7/11 від 07.11.2017 р.
Підставою вважати договір купівлі-продажу в статутному капіталі від 01.10.2017 р., укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД», нікчемним позивачем визначено ту обставину, що постановою Вищого господарського суду України у справі № 910/11503/16 від 16.11.2017 р. було скасовано постанову, якою було визнано за ОСОБА_1 частку в розмірі 57,6% в статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ».
Однак, судо враховано, що 15.06.2021 р. Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 922/2416/17 відступила від попередніх висновків Верховного Суду у справі № 643/17966/14, викладених у постанові від 19.06.2019 р.
Слід зазначити, що у разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 р. у справі № 161/12771/15-ц, від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, від 01.04.2020 р. у справі № 520/13067/17, від 30.06.2020 р. у справі № 264/5957/17).
Так, 15.06.2021 р. Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 922/2416/17 вважала за необхідне конкретизувати відповідний правовий висновок наступним чином:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19);
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
Отже, в даному випадку факт скасування Вищим господарським судом України судового акту суду апеляційної інстанції не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення, в тому числі і що стосується набуття відповідачем 1 спірних земельних ділянок та подальшу передачу їх в оренду відповідачу 2.
Водночас, постанова Вищого господарського суду України у справі № 910/11503/16 від 16.11.2017 р., на яку посилається позивач, не стосувалась спірного майна, тому безпосередні наслідки скасування нею попереднього судового рішення не стосувались майна товариства, а тому всі інші похідні наслідки щодо вказаного майна не можуть бути переглянуті на підставі скасованого судового акту.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійснійсть якого встановлена законом.
Позивачем не подано і матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу в статутному капіталі від 01.10.2017 р., укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД», як і не містять примірника договору.
Так само не доведено позивачем і обставин нікчемності вказаного правочину.
У зв'язку з чим відповідний правочин є чинним і слугує підставою для виникнення, зміни, припинення відповідних прав та обов'язків, допоки недійсність такого правочину не буде встановлена у визначеному законодавством порядку.
Також суд має враховувати, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.09.2022 р. у справі № 916/451/21.
Позивачем не подано і матеріали справи не містять доказів визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 р., оформленого протоколом № 7/11 від 07.11.2017 р., на підставі якого відбулось первісне відчуження земельної ділянки, внаслідок поділу якої в подальшому утворилися спірні земельні ділянки.
Натомість, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 р. у справі № 910/18940/23 судом були встановлені такі обставини та зроблені наступні висновки:
«Відповідно до Статуту ТОВ "БОЕДЕМ", затвердженого рішенням Загальних зборів учасників відповідача, оформленого протоколом № 09/11 від 09.11.2011 р., державну реєстрацію якого проведено 22.02.2012 р., ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЕДЕМ" (код 14308121) із часткою у статутному капіталі розміром 3,8%.
В червні 2016 року ОСОБА_1 звертався до господарського суду з позовом, зокрема, про переведення на нього прав і обов'язків покупця частки іншого учасника, що складає 53,8% у статутному капіталі ТОВ "БОЕДЕМ" та визнання права ОСОБА_1 на частку 57,6% у статутному капіталі Товариства. Тобто останньою вимогою позивач просив встановити його право на частку в розмірі, що до цього йому належала (3,8 %) з урахуванням частки іншого учасника (53,8% + 3,8% = 57,6 %).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 р. у справі № 910/11503/16 означені позовні вимоги були задоволені та 26.09.2017 р. на підставі цього судового акта було внесено зміни в запис про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.
Позивач на третій сторінці позовної заяви зазначає: « 01.10.2017 р. між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанією «Адел Холдінг ЛТД» укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "БОЕДЕМ" та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. було внесено зміни до складу учасників товариства в Державному реєстрі шляхом державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «БОЕДЕМ»».
Зазначені обставини жодною із сторін у справі не заперечуються, а у суду, з огляду на наявну у справі виписку з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, відсутні обґрунтовані підстави вважати їх недостовірними. Тож в силу частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України факт відчуження позивачем належної йому частки не підлягає доказуванню.
Колегією суддів встановлено, що в межах розгляду справи № 910/14422/23 досліджувалось питання недійсності рішення загальних зборів учасників відповідача, оформленого протоколом № 09/11 від 09.11.2011 р. (про затвердження Статуту товариства). В судовому рішенні у цій справі встановлено преюдиційні факти належності ОСОБА_2 3,8 % статутного капіталу ТОВ "БОЕДЕМ".
Як вже зазначалось, в оспорюваному протоколі зафіксовано, що рішення прийняті одноосібно учасником Товариства Компанією "Адел Холдінг ЛТД", частка статутного капіталу якої становить 61,4%.
Отже, станом на 02.11.2017 р. позивачем було здійснено відчуження усієї належної йому частки в розмірі 57,6 % статутного капіталу Товариства, що фактично була сформована з визнаної за судовим рішенням у справі № 910/11503/16 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 р.) та належної позивачу частки в розмірі 3,8 % (станом до ухвалення судового акта).
Згідно наявного у справі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб 02.11.2017 р. Приватним нотаріусом Шевельовою В.М. проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи (запис № 10721050031001764 від 02.10.2017 р.).
Зазначений запис був скасований згідно наказу Міністерства юстиції України від 24.01.2018 р. № 215/5 лише 24.01.2018 р., тобто після проведення оспорюваних рішень загальних зборів, що оформлені протоколом № 7/11 від 07.11.2017 р.
При цьому, посилання позивача на те, що скасована постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2017 р. у справі № 910/11503/16 постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 р. не створює юридичних наслідків, а Компанія "АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД" у зв'язку з цим не набула права власності на частку, визнаються колегією суддів необґрунтованими. Позаяк наведене не спростовує презумпцію правомірності правочину з відчуження як позивачем своє частки в розмірі 3,8 % (належна йому до постановлення скасованого судового акта), так і іншим учасником. Доказів визнання у встановленому законі порядку недійсним названого договору купівлі-продажу частки до справи не представлено.
Неспростована у встановленому законі порядку презумпція правомірності правочину виключає висновки про ненабуття особою права власності на немайнові права згідно договору купівлі-продажу частки та, як наслідок, прийняття спірних рішень не учасником товариства.
За встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що станом на час прийняття спірними загальними зборами рішень у позивача були відсутні корпоративні права в ТОВ "БОЕДЕМ" у зв'язку з їх відчуженням за договором купівлі-продажу частки від 02.11.2017 р., про що зазначає сам позивач у своєму позові.
Отже, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент прийняття спірного рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 р., який вимагає визнати недійсним позивач, не були учасниками ТОВ "БОЕДЕМ", тому Колегія вважає, що це рішення зборів учасників Товариства не порушує права позивача.
Обґрунтовуючи свою правову позицію, з точки зору змісту порушених прав, позивач посилається на те, що після оприлюднення Наказу Мінюсту від 24.01.2018 р. № 215/5 щодо скасування реєстраційних дій, ТОВ «Гігантік Оушен» не вчиняє жодних дій щодо повернення безпідставно отриманого ним майна, належного ТОВ «БОЕДЕМ» а саме земельних ділянок, що були внесені до Статутного капіталу ТОВ "ГІГАНТІК ОУШЕН" оскарженим рішенням Товариства.
Ці доводи Колегія відхиляє за їх безпідставністю з наступних підстав.
За загальним правилом, рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто такі рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.
Існування презумпції прямо випливає з правової природи таких рішень, які є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами) та не можуть за будь-яких підстав автоматично вважатися недійсними за відсутності відповідного судового рішення. До моменту визнання рішення недійсним в судовому порядку юридична сила такого рішення не може ставитися під сумнів. Презумпція легітимності, яка закріплює обов'язковість та дійсність рішень органів управління товариств, покликана сприяти правовій визначеності у діяльності юридичної особи.
Разом з цим, можливість безперешкодного скасування органами управління юридичної особи власних рішень могла б призвести до порушення нормальної діяльності юридичної особи та заблокувати її функціонування, а також негативно впливати на права інших осіб, які вступали у правовідносини з цією юридичною особою.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1336/19 від 08.06.2021 р. учасник товариства, який вважає порушеними свої корпоративні права, може захищати їх різними способами, які не перешкоджають господарській діяльності самого товариства та не ставлять інтереси третіх осіб, які вступають з товариством у зобов'язальні правовідносини, під ризик їх невиконання.
У пункті 7.4.7 цієї постанови, Велика Палата виснувала, що згода загальних зборів учасників товариства на укладення певного договору є згодою його найвищого органу управління, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства на надання зазначеної згоди не можна ототожнювати з корпоративними правами учасників товариства, які діяти від імені товариства не мають права. Відтак укладення товариством правочину з відчуження належних йому на праві власності активів не є прямим порушенням прав та інтересів учасника товариства на участь у товаристві та управління ним, навіть якщо волевиявлення учасника на зборах учасників щодо можливості певного розпорядження активами товариства не збігається з колективним рішенням зборів учасників. Таке рішення зборів учасників є результатом діяльності найвищого органу управління товариством, і навіть у випадку визнання його недійсним за рішенням суду - це не може бути безумовною підставою для визнання недійсним укладеного правочину в порядку статті 215 ЦК України. Такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (пункти 79-81).
Отже, у справі що розглядається, згода загальних зборів товариства на входження відповідача до складу учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» є згодою органу управління товариства, який діє від його імені. Повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які не наділені правами діяти від імені товариства.
В цьому контексті, розпорядження речовими правами ТОВ "БОЕДЕМ" не можна вважати прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном.
Колегія зазначає, що моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.
Набуття Компанією "АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД" прав та обов'язків учасника ТОВ "БОЕДЕМ", на момент прийняття рішення зборів учасників цього товариства оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 р., підтверджується Державною реєстрацію змін до установчих документів у Державному реєстрі (запис № 10721050031001764 від 02.10.2017 р.).
Отже, володіючи на той час часткою статутного капіталу товариства у розмірі 61,4 % Компанія "АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД" мала право, в межах своїх корпоративних прав, приймати рішення про входження ТОВ "БОЕДЕМ" до складу учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН», а також вносити у статутний капітал ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3251 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га., про ще висловила згоду на загальних зборах Товариства на входження ТОВ "БОЕДЕМ" до складу учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН».
Разом з цим ТОВ "БОЕДЕМ", набувши частку у статутному капіталі ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» у розмірі 70%, отримало право вирішального контролю з питань управління цим товариством. Таким чином, рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 р. є волею юридичною особи ТОВ "БОЕДЕМ" щодо розпорядження своїм майном, тому це рішення не порушує прав як самого товариства, так і його учасників».
Слід зазначити, що згідно з ухвалою Верховного Суду від 13.02.2025 р. було закрито касаційне провадження у справі № 910/18940/23 за касаційною скаргою на вищенаведену постанову Північного апеляційного господарського суду. Відтак, остання є судовим рішенням, яке набрало законної сили, та у встановленому законодавством порядку не було змінене або скасоване.
З огляду на наведене слід констатувати, що судом не було встановлено дефекту волі позивача щодо відчуження спірних земельних ділянок, а обставини справи та наявні докази свідчать про волевиявлення позивача щодо відчуження спірних земельних ділянок на підставі рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 р., оформленого протоколом № 7/11 від 07.11.2017 р.
Таким чином, враховуючи недоведеність в установленому порядку факту незаконності первісного вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею, відсутні підстави для витребування майна у відповідачів, які відповідають критеріям добросовісного набувача.
Окремо суд звертає увагу, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України.
Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 р. у справі № 909/597/17, від 17.07.2018 р. у справі № 916/2386/17, від 30.04.2020 р. у справі № 924/497/19, від 11.03.2021 р. у справі № 925/510/20, від 12.07.2023 р. у справі № 924/641/20, від 02.11.2023 р. у cправі № 918/919/22.
Стосовно доводів позивача щодо нікчемності правочину внаслідок порушення публічного порядку суд звертає увагу, що відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише до суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.12.2023 р. у справі № 906/564/19, від 10.03.2020 р. у справі 910/24075/16, від 02.07.2020 р. у справі № 910/4932/19.
Суд відзначає, що з наведених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів слідує відсутність як фактичних, так і правових підстав для встановлення обставин вибуття спірного майна з володіння позивача на підставі нікчемного правочину за ст. 228 ЦК України, оскільки в даному випадку відсутнє порушення публічного порядку, обставини недійсності не існували в момент вчинення правочину, при тому, що акт органу управління юридичної особи взагалі не може вважатися правочином, а тому у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані положення про недійсність/нікчемність правочину.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Дослідивши наявні у справі докази, вивчивши позиції учасників процесу, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності порушеного права і підстав як для витребування від відповідачів 1 і 2 спірного майна, так і для усунення перешкод в розпорядженні спірним майном шляхом скасування записів про право оренди земельних ділянок відповідачем 2, з огляду на що позовні вимоги ТОВ «БОЕДЕМ» у даній справі задоволенню не підлягають.
Щодо заяви відповідача 1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача суд зазначає таке.
Згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).
Водночас, за наведеними приписами Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише у випадку встановлення судом наявності порушення відповідачем права особи, яка звернулась до суду з позовом; у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Таким чином, підстави для застосування у даній справі позовної давності є відсутніми.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.
Витрати зі сплати судового збору за позовом у даній справі, відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЕДЕМ" (03180, м. Київ, вул. Велика Окружна, 4) до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОСПЕЦСТРОЙ" (03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, буд. 3, кв. 49) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТХОЛДІНГ" (03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 3/7, кв. 250), третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІГАНТІК ОУШЕН" (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Стешенків, буд. 5), третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "НП ПРОДЖЕКТ" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 11/1), про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у здійсненні права розпорядження своїм майном відмовити повністю.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 28.07.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна